Туманність Сова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Туманність Сова
Емісійна туманність
Планетарна туманність
Дані спостережень: епоха J2000.0
Пряме піднесення 11h 14.8m
Схилення +55° 01′
Відстань 2 300 св. р.
Видима зоряна
величина
(V)
+9.9
Видимі виміри (V) 2,83′ × 2,83′
Сузір'я Велика Ведмедиця
Фізичні характеристики
Радіус 0,91 св. р.
Позначення

М97,NGC3587,

PK 148+57.1,CS=15.9
Відкривач Мешан П'єр Франсуа Андре
Дата відкриття 16 лютого 1781
Див. також: Списки туманностей

Туманність Сова (M97, NGC 3587) — планетарна туманність розташована на відстані приблизно 2030 світлових років від нас у сузір'ї Велика Ведмедиця [1]. Орієнтовний вік туманності Сова становить близько 8000 років. Вона кругла у поперечному перерізі та має тьмяну внутрішню структуру. Така форма утворилася внаслідок витоку речовини зоряного вітру центральної зорі, під час її еволюції вздовж асимптотичної гілки гігантів. Туманність трохи нагадує сову, тому що внутрішня оболонка не є сферично симетричною, а натомість утворює бочкоподібну структуру, розташовану під кутом 45° до лінії зору [2]. Планетарна туманність насправді не має нічого спільного з планетами, як випливає з назви. Ці туманості утворюються, коли зорі з малою масою починають наближатися до кінця свого життя і починають відкидати свої зовнішні оболонки у вигляді круглої форми, газоподібна речовина розширюється роблячи туманність трохи схожою на планетарне тіло – звідси й назва «планетарна туманність» [3].

Туманність Сова включена в оригінальну редакцію Нового загального каталогу і позначенна, як NGC 3587 [4][5].

Історія[ред. | ред. код]

Туманність Сова була відкрита французьким астрономом П'єром Мешеном 16 лютого 1781 року. П'єр Мешен був колегою Шарля Мессьє, тому сам Мессьє також спостерігав туманність через кілька тижнів після цього [6]. Таким чином, об'єкт був названий Мессьє 97 і включений до його каталогу 24 березня 1781 року[7]. Про туманність Месьє писав: [8] [9] [10] [11]

Туманність у Великій Ведмедиці, поблизу Бети: її важко побачити, повідомляє пан Мешен, особливо якщо підсвічувати мікрометричні дроти: її світло тьмяне, без зорі. Пан Мешен побачив її вперше 16 лютого 1781 року, положення є таким, яке він надав. Поруч із цією туманністю він бачив ще одну, [положення] якої ще не визначено [Мессьє 108], а також третю, яка знаходиться поблизу Фекди [Мессьє 109]. (діаметр 2′).

У 1844 році адмірал Вільям Х. Сміт скласифікував об'єкт як планетарну туманність[12] [13]. Коли Вільям Парсонс, 3-й лорд Росс, спостерігав туманність в Ірландії у 1848 році, він створив її ілюстрацію, що нагадувала голову сови. У його нотатках об’єкт був описаний як «Дві зорі, значно віддалені одна від одної в центральній області, темна півтінь навколо кожної спіральної структури, із зорями як явними центрами тяжіння. В ньому виблискують зорі; їх вдається розрізнити" [14] [15]. Назва «сова» походить від ескізу, зробленого в 1848 році Вільямом Парсонсом, через його 72-дюймовий рефлектор Бірр Левіафан. Телескоп показував цікаві западини круглої туманності, схожі на очі. Із зорею в кожній ямці ці очі, здається, визирають із обличчя, схожого на обличчя сипухи [16]. Відтоді об'єкт відомий як туманність Сова. Більш пізні події наприкінці 1900-х років включають відкриття гігантського червоного гало вітру, що простягається навколо її внутрішніх оболонок[17], і картографування структури туманності[13] [18] [19].

Спостереження[ред. | ред. код]

Розташування туманості Мессьє 97 ( обведено червоним ).

Хоча Туманність Сову неможливо побачити неозброєним оком, її тьмяне зображення можна спостерігати за надзвичайно хороших умов за допомогою маленького телескопа або бінокля 20×80. Щоб розгледіти більш характерні риси "очей" туманності, схожих на совині, потрібен телескоп з апертурою щонайменше 10". М97 знаходиться приблизно на відрізку між двома зорями Великого Возу: Мераком та Фекдою, на відстані трохи більше ніж 2.5° від Мераку. M97 разом з Альфою Великої Ведмедиці, вказують шлях до Полярної зорі [20].

Як і більшість планетарних туманностей, M97 візуально здається яскравішим, ніж на фотографіях, оскільки випромінює більшу частину світла в одній зеленій спектральній лінії. Її зовнішнє гало було виявлено лише в 1991 році. Туманність утворилася, коли вмираюча зоря вичерпала весь водень і перетворилася з червоного гіганта на білого карлика та викинула свою зовнішню оболонку. Світіння туманості М97 відбувається через нагрівання викинутої зовнішньої оболонки внаслідок випромінювання білого карлика. Туманність поступово розширюється і повністю розійдеться в космосі протягом наступних кількох тисяч років, тоді як білий карлик охолоне та зникне протягом наступних кількох мільярдів років [20].

Найлегше побачити туманність Сова на нічному небі весною. Найкращий перегляд буде під час фази молодика, коли небо найтемніше, і після півночі, коли воно буде найбільш видимим [21].

Характеристики[ред. | ред. код]

Туманність складається із трьох концентричних оболонок, причому зовнішня оболонка приблизно на 20–30% більша за внутрішню [22].

Маса туманності складає приблизно 0.13 M, а її густина менша ніж 100 частинок на кубічний сантиметр. Туманність розширюється зі швидкістю в діапазоні від 27 км/с до 39 км/с. Вона містить приблизно 0,13 сонячної маси речовини, а також містить переважно водень, гелій, азот, кисень та сірку. Зовнішній радіус туманності становить приблизно 0,91 св. р. (0,28 пк) [2].

Центральна зоря 16-ї зоряної величини завершує свою еволюцію та охолоджуючись перетворюється на білого карлика. Вона має масу 0.55-0.60 M та ефективну температуру 123 000, має приблизно 0,7 сонячної маси і в 41-148 разів яскравіша за Сонце. Космічний телескоп Спітцер ідентифікує цю зорю як точкове джерело без інфрачервоного надлишку, характерного для навколозоряного диску [20].

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. код]



NGC 3583 | NGC 3584 | NGC 3585 | NGC 3586 | NGC 3587 | NGC 3588-1 | NGC 3588-2 | NGC 3589 | NGC 3590

Координати: Карта зоряного неба 11г 14.8м 00с, +55° 01′ 00″

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Stanghellini, Letizia та ін. (December 2008). "The Magellanic Cloud Calibration of the Galactic Planetary Nebula Distance Scale". The Astrophysical Journal. Bibcode:2008ApJ...689..194S. doi:10.1086/592395.  {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  2. а б Cuesta, L.; Phillips (November 2000). "Excitation and Density Mapping of NGC 3587". The Astrophysical Journal. Bibcode:2000AJ....120.2661C. doi:10.1086/316800. 
  3. Lee Dyson (5 липня 2021). Pictures of the Owl Nebula. ВВС Sky at Night Magazine. 
  4. NGC 3587 = M97. spider.seds.org. Процитовано 29 червня 2023. 
  5. Revised NGC Data for NGC 3587. spider.seds.org. Процитовано 29 червня 2023. 
  6. Moore, S. L. (April 2011). The Owl Nebula - M97. JBAA (англ.). 121: 114–115. Bibcode:2011JBAA..121..114M. ISSN 0007-0297. 
  7. Owl Nebula - Messier 97 – Constellation Guide (амер.). Процитовано 20 квітня 2020. 
  8. Charles Messier's Original Catalog. www.messier.seds.org. Процитовано 20 квітня 2020. 
  9. Guerrero, Martn A.; Chu, You-Hua; Manchado, Arturo; Kwitter, Karen B. (June 2003). Physical Structure of Planetary Nebulae. I. The Owl Nebula. The Astronomical Journal (англ.). 125 (6): 3213–3221. arXiv:astro-ph/0303056. Bibcode:2003AJ....125.3213G. doi:10.1086/375206. ISSN 0004-6256. 
  10. Kwitter, K. B.; Chu, Y.-H.; Downes, R. A. (1993). CCD Imaging of Planetary Nebula Halos. Planetary Nebulae (Springer Netherlands). 155: 209. Bibcode:1993IAUS..155..209K. doi:10.1007/978-94-011-2088-3_81. ISBN 978-0-7923-2440-9. 
  11. Manchado, A.; Guerrero, M.; Kwitter, K. B.; Chu, Y.-H. (December 1992). A Halo of Red Giant Wind around the Owl Nebula. AAS (англ.). 181: 67.04. Bibcode:1992AAS...181.6704M. 
  12. Owl Nebula - Messier 97 – Constellation Guide (амер.). Процитовано 20 квітня 2020. 
  13. а б Owl Nebula (M97, NGC 3587). The Encyclopedia of Astronomy and Astrophysics (IOP Publishing Ltd). 2001. doi:10.1888/0333750888/5320. ISBN 0-333-75088-8. 
  14. O'Meara, Stephen James, 1956- (2007). Steve O'Meara's Herschel 400 observing guide : how to find and explore 400 star clusters, nebulae, and galaxies discovered by William and Caroline Herschel. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-85893-9. OCLC 85829276. 
  15. Nasim, Omar W., 1976- (6 січня 2014). Observing by hand : sketching the nebulae in the nineteenth century. Chicago. ISBN 978-0-226-08440-4. OCLC 868276095. 
  16. Stephen James O'Meara (6 червня 2022). 101 Must-See Cosmic Objects: The Owl Nebula. Astronomy. 
  17. Bond, H. E. (August 1981). A giant halo around the planetary nebula NGC 3242. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 93: 429. Bibcode:1981PASP...93..429B. doi:10.1086/130849. ISSN 0004-6280. 
  18. García-Díaz, Ma. T. Steffen, W. Henney, W. J. López, J. A. García-López, F. González-Buitrago, D. Aviles, A. (12 червня 2018). The Owl and other strigiform nebulae: multipolar cavities within a filled shell. OCLC 1098137978. 
  19. Sabbadin, F.; Bianchini, A.; Ortolani, S.; Strafella, F. (1 грудня 1985). The structure of NGC 3587, the Owl nebula. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 217 (3): 539–549. Bibcode:1985MNRAS.217..539S. doi:10.1093/mnras/217.3.539. ISSN 0035-8711. 
  20. а б в Messier 97: Owl Nebula. 25 серпня 2015. 
  21. Stewart, Suzy (Accessed on July 10, 2023.). Owl Nebula Facts and Info. ThePlanets.org. 
  22. Guerrero, Martín A. та ін. (June 2003). "Physical Structure of Planetary Nebulae. I. The Owl Nebula". The Astrophysical Journal. Bibcode:2003AJ....125.3213G.  {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)