Туніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Туніс
الجمهورية التونسية

Прапор Герб
Девіз: «Порядок, свобода, справедливість»
Гімн: Humat el Hima
Розташування Тунісу
Столиця Туніс
36°50′ пн. ш. 10°09′ сх. д. / 36.833° пн. ш. 10.150° сх. д. / 36.833; 10.150
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Арабська
Державний устрій Республіка
 - Президент Беджі Каїд Ес-Себсі
 - Прем'єр-міністр Хабіб Ессід
Незалежність  
 - від Франція 20 березня 1956 
Площа
 - Загалом 163 610 км² (92)
 - Води (%) 5.0
Населення
 - оцінка Липень 2005 р. 10,102,000 (78)
 - перепис 1994 р. 8,785,711
 - Густота 62/км² (133 (2005))
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $ 86.67 млрд (63)
 - На душу населення $8,255 (71)
ІРЛП  (2004) 0.760 (середня) (87)
Валюта Туніський динар (TND)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 +216
Домен інтернету .tn
Телефонний код +216

Туні́с (араб. تونس‎), офіційна назва — Республіка Туніс (араб. الجمهرية التونسية‎), країна на півночі Африки на узбережжі Середземного моря; межує на південному-сході з Лівією і на заході з Алжиром; це найменша за площею арабська держава Північної Африки.

Експорт: нафта, фосфати, хімікати, текстиль, продукти харчування, оливкова олія;

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

У 12291574 роках центр Туніського султанату берберської династії Хафсідів. 1574 року завойований Османською імперією.

Новітній період[ред.ред. код]

Французький протекторат з 1883, внутрішнє самоврядування здобуте в 1955, повна незалежність як монархії в 1956, Хабіб Бургіба став прем'єр-міністром. Країна стала республікою в 1957, Бургіба став президентом, довічним президентом з 1975. Прем'єр-міністр захопив владу в 1987, у 1988 були проведені демократичні конституційні зміни. У 1989 на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в Зборах.

Мапа Тунісу.

Туніс є найпівнічнішою країною в Африці і частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям. У старовину він був центром карфагенської держави, а потім став серцем римської провінції Африка. У Середні віки саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 16 ст. Туніс потрапив під владу Османської імперії, а в кінці 19 ст. став протекторатом Французької республіки. У 1956 була проголошена незалежність країни, а в 1957 Туніс став республікою.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

В адміністративно-територіальному відношенні Туніс поділяється на 24 вілаєти (говернорати):

Вілаєти Тунісу
Вілаєт Центр Площа, км² Населення (2003), осіб
1 Ар'яна Ар'яна 498 392 200
2 Беджа Беджа 3 558 321 800
3 Бен-Арус Бен-Арус 761 478 400
4 Бізерта Бізерта 3 685 532 500
5 Габес Габес 7 175 340 400
6 Гафса Гафса 8 990 335 900
7 Джендуба Джендуба 3 102 433 300
8 Кайруан Кайруан 6 712 574 500
9 Касерін Касерін 8 066 428 600
10 Кебілі Кебілі 22 084 145 600
11 Ель-Кеф Ель-Кеф 4 965 282 800
12 Махдія Махдія 2 966 381 500
13 Мануба Мануба 1 060 332 500
14 Меденін Меденін 8 588 436 800
15 Монастір Монастір 1 019 437 100
16 Набуль Набуль 2 788 659 400
17 Сфакс Сфакс 7 545 844 700
18 Сіді-Бузід Сіді-Бузід 6 994 406 800
19 Сільяна Сільяна 4 631 259 700
20 Сус Сус 2 621 519 100
21 Татауїн Татауїн 38 889 151 500
22 Таузар Таузар 4 719 99 500
23 Туніс Туніс 346 935 800
24 Загуан Загуан 2 768 159 000

Вілаєти поділяються на 262 округи (мутамадіяти), які в свою чергу, розділяються на муніціпії (шайхати)[1].

Географія. Природа[ред.ред. код]

Докладніше: Природа Тунісу
Топографічна карта Тунісу.

Країна розташована на приморських рівнинах, в східній частині гір Атлас (найвища точка — г. Шамбі,1544 м) і півн. частині пустелі Сахара. Клімат субтропічний середземноморський, на півдні — тропічний пустельний. Головна ріка — Меджерда.

Економіка[ред.ред. код]

Центральний банк Тунісу

Туніс — аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. В Т. розвинуті всі види транспорту. Осн. порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Сехіра, Сус. Нафтовий термінал в Сехірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Картаж), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 21,3 млрд. Темп зростання ВВП — 5 %. ВВП на душу населення — $2283. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,577 млрд. Імпорт — $ 9,6 млрд. (г.ч. Франція — 27 %; Італія — 19,5 %; Німеччина — 12,3 %; Іспанія — 4,3 %; Бельгія — 3,8 %). Експорт — $ 9 млрд. (г.ч. Франція −27 %; Італія — 21,4 %; Німеччина — 15,1 %; Бельгія — 6,4 %; Лівія — 4 %). Основні статті імпорту — машини і обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа. Експортують текстильні товари і шкіру, хімічні і супутні товари, машини і транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту — фосфорити і продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.

Політичне життя[ред.ред. код]

Попередній президент Зін аль-Абідін бен Алі займав свій пост з 7 листопада 1987 року до 14 січня 2011 року. 1987 року він змінив Хабіба Бургібу. Хабіб Бургиба був беззмінним керівником країни від часу здобуття незалежності від Франції в 1956 році. У 1957 в країні була ліквідована монархія.

У 1987 році старий президент Хабіб Бургиба, засновник туніської держави, призначив генерала Зін ель-Абідіна Бен Алі на пост прем'єр-міністра. Вже через шість тижнів у результаті медичного огляду Хабіб Бургиба був визнаний нездатним виконувати обов'язки. Два роки Зін-аль-Абідін бен Алі правив країною з прем'єрського крісла, а в 1989 році був обраний президентом і з тих пір не залишав цей пост до 2011 року.

При першому президенті була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, були введені світські суди і цивільні норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам були надані виборчі права. У 2002 році під приводом боротьби з тероризмом був проведений референдум про внесення до конституції поправок, що скасовують обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата в президенти.

Президент обирається строком на 5 років. Прем'єр-міністр і кабінет міністрів призначаються президентом.

Глави регіонів і місцевих органів самоврядування призначаються урядом. Місцеві ради муніципального та окружного рівня формуються на виборній основі.

Збройні сили[ред.ред. код]

Військові витрати в 90-і роки становили 350—400 млн доларів на рік. На озброєнні зброя та військова техніка головним чином західного виробництва, причому достатньо застаріла. Чисельність військових — 35,000 осіб (включаючи ~23,400 строкової служби; тривалість строкової служби — 1 рік; призов вибірковий).

Військово-морські сили[ред.ред. код]

  • Чисельність — 4-4,5 тис. осіб (включно з 700 строкової служби).
  • Базування — Бізерта, Келібія, Ла Гулетт, Сфакс, Сусс, Туніс.
  • Ремонтні потужності — 4 сухих доки та 1 сліп (суднопідіймальний елінг) в Бізерті; 2 понтона та плавучий док в Сфаксі; є можливість обслуговувати та ремонтувати всі наявні на озброєнні катери та судна.

Кораблі:

  • 3 ракетних катери типу La Galite (Combattante-III) з 2х4 ПУ ПКР ММ40 Exocet;
  • 3 ракетних катери типу Bizerte (Р-48) з 8 ПКР SS-12М;
  • 3 патрульних катери типу Utique (китайські «Shanghai II» або модернізований Hinzhui);
  • 10 патрульних катерів Ch. Navals de l'Esterel двох моделей;
  • 5-6 допоміжних суден;

Берегова охорона (в складі Національній гвардії) :

  • 5 патрульних катерів типу Kondor I — колишніх НДР-івських тральщиків;
  • 2 патрульних катери типу Tazarka (Vosper Thornycroft);
  • 5 патрульних катери типу Bremse — колишніх НДР-івських;
  • 11 патрульних катерів типу Socomena;
  • 4 патрульних катери типу Gabes.

Українсько-туніські відносини[ред.ред. код]

У 1916 році українські та туніські націоналісти зустрілися в рамках Третьої конференції народів, організованою Союзом народів у Лозанні (Швейцарія).

Культура[ред.ред. код]

Докладніше у статті Туніська кухня

Освіта[ред.ред. код]

До 1958 року освіту здобувало лише 14 % населення. Нині на освіту витрачається 6 % ВНП, працює 12 університетів[2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.statoids.com/utn.html
  2. Дмитрук О. Ю., Хоменко К. А. Порівняльний аналіз розвитку рекреаційно-географічної освіти в світі на прикладі: України, Туркменістану, Македонії, Туреччини, Тунісу, Тайланду, Східного Тимору, Того, Тонга, Тувалу, уганди, Трінінад і Тобаго // Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів: Наук. зб./ Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. — К.: Екотур-інфо, 2014 (2). — Вип. 8. — 114c. — С. 40-50

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Туніс Це незавершена стаття з географії Тунісу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Середземне море Середземне море
Алжир Алжир Gray compass rose.svg Середземне море
Алжир Алжир Лівія Лівія