Перейти до вмісту

Тупичів

Координати: 51°46′25″ пн. ш. 31°25′57″ сх. д. / 51.77361° пн. ш. 31.43250° сх. д. / 51.77361; 31.43250
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Тупичів
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Чернігівський район
Тер. громада Тупичівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA74100370010042808 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1526
Населення 2142
Площа 14,5 км²
Густота населення 147,72 осіб/км²
Поштовий індекс 15150
Телефонний код +380 4645
Географічні дані
Географічні координати 51°46′25″ пн. ш. 31°25′57″ сх. д. / 51.77361° пн. ш. 31.43250° сх. д. / 51.77361; 31.43250
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Водойми р. Крюкова
Місцева влада
Адреса ради 15150, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Тупичів, вул. Чернігівська, 8
Карта
Тупичів. Карта розташування: Україна
Тупичів
Тупичів
Тупичів. Карта розташування: Чернігівська область
Тупичів
Тупичів
Мапа
Мапа

Тупи́чів — село в Україні на Лівобережному Поліссі, у Тупичівській сільській громаді Чернігівського району Чернігівської області. Населення становить близько 2000 осіб. До 2017 орган місцевого самоврядування — Тупичівська сільська рада.

Історія

[ред. | ред. код]

Археологія

[ред. | ред. код]

Про стародавнє походження села свідчать давньослов'янські кургани і городища, що знаходяться навколо села.

Заснування

[ред. | ред. код]

Перша згадка про Тупичів належить до 1526 року, коли Полісся входило до складу Великого князівства Литовського на чолі з Сигізмундом Старим (лит. Žygimantas Senasis). Відповідне повідомлення зустрічається в записах за 1874 рік, в «Епархиальных известиях» говориться, що за 40 верст від Чернігова і 10 верст від Городні з храмом покрови Богородиці є село, Тупичів. У тому селі жив старий чоловік Овдій Дорошевич, котрому було півтораста років. В 1676 році він передав архімандриту Галятовському (помер у 1688 р.) деякі повідомлення про Євецький монастир, часів московського правління.

Після повстання Богдана Хмельницького Тупичевом володіли представники козацької старшини — Дуніни-Борковські.

Епоха Свечина

[ред. | ред. код]

Генерал–лейтенант Свечин був родом з маломаєтних дворян, одружившись з фрейліною царського дому Корецькою Федосією Петрівною, став власником великого багатого села Тупичева і багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів, безкраїх луків навколо річки Крюкова. Дослуживши до звання генерал — лейтенанта, Свечин пішов у відставку і назавжди оселився в Тупичеві.

Тут він заклав парк площею у три гектари, побудував великі конюшні, звів горілчаний завод, лікарню, а також нову церкву, школу на чотири класи та квартири для вчителів. У центрі села стояв поміщицький маєток Свечина Олександра, а після його смерті, сина його Свечина Олексія.

У цих же «Эпархиальных известиях» говориться, що в склепі під храмом похований улюбленець Суворова — Петро Григорович Корецький і генерал — лейтенант Олександр Олексійович Свечин.

Біля церкви стояв шинок.

До реформи в 1861 році населення Тупичева поділялось на козаків і кріпаків. У селі проживало 1809 осіб, з них — 400 козаків. 1897 - 2710 жит.

З 1917 — у складі УНР. З квітня 1918 — в Українській Державі Павла Скоропадського. З 1921 — комуністичний режим. Більшовики привласнили Ковалівський спиртзавод, а на вкрадених землях поміщика Свечина створили радгоспи, а також сільське споживче товариство і товариство сільгозснаба (сільгосппостачання).

1923 — Тупичів став центром однойменного району (ліквідований 1959[1]). У селі була поважна юдейська громада, раніше також проживали литвини.

У 1925 — село, центр Тупичівського району Чернігівської округи, 609 дв., 2988 мешк. [2].

У селі в 1931 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Потім назва колгоспу — ім. Фрунзе. Тоді ж комуністи вдалися до так званих «натуральних штрафів» проти мешканців села, які стали інструментом убивства голодом. Жертвами цієї операції стали переважно старші люди та діти.

У 1936 році село було повністю радіофіковано.

На свято Успіння Пресвятої Богородиці 1941 комуністи залишили село. Починаючи з 1942 року німецька адміністрація стимулювала виїзд молоді на роботи до Німеччини. Відомо про 23 особи, які працювали у Європі. 23 вересня 1943 радянські окупаційні війська повернулися до села. Вони довели до смерті на фронтах 434 чоловіки. На честь загиблих односельців встановлено монумент — (1975).

Внаслідок аграрної реформи з 6 квітня 2001 року перетворився на СТОВ «Тупичівське».

Сучасність

[ред. | ред. код]

Працює Ковалівський спиртовий завод. У середу — ярмарок.

Дороги переважно асфальтовані або викладені бруківкою.

Працює Тупичівське лісове господарство.

Відкрилося відділення Нова Пошта.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», село увійшло до складу Тупичівської сільської громади і є її центром.[3]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Городнянського району, село увійшло до складу новоутвореного Чернігівського району.[4]

28—29 жовтня 2022 року понад 80 молодих людей з Тупичівської та Городнянської громад навчалися правилам мінної безпеки на 4 навчальних інтерактивних заняттях, які провели експерти ГО «Центр Доброчин».[5]

Природоохоронні об'єкти

[ред. | ред. код]

Уродженці

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. s:Указ Президії ВР УРСР від 21.01.1959 «Про ліквідацію деяких районів Чернігівської області»
  2. Список населенных мест Черниговского Округа, по данным на 1 октября 1925 года. —Чернигов: Издание Окружного Статистического Бюро, 1925 — 52 с.
  3. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  4. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. Тернопіль сьогодні: Молодь навчалась правилам мінної безпеки. Тернопіль сьогодні. вівторок, 1 листопада 2022 р. Процитовано 1 листопада 2022.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Чернігівщнина. Енциклопедичний довідник. — Київ, 1990;

Посилання

[ред. | ред. код]