Турівське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Турово-Пінське князівство)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історія Білорусі
Coat of arms of Belarus (1918, 1991–1995).svg Coat of arms of Belarus (official).svg
Історичний і сучасний державний герб Білорусі
 
Категорія КатегоріяХронологіяІнші країни
Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитви в історіїІсторія культури
Категорія КатегоріяІнші країни

Турівське, або Турівсько-Пінське князівство — руське князівство Х-ХІV століть у складі Київської Русі і Великого князівства Литовського. Столиця князівства — місто Турів. З середини XII ст. вотчина княжої гілки РюриковичівІзяславичів Турівських.

Розміщене в центральній частині правобережного Полісся; північна, більша частина лежала на території, заселеній дреговичами, менша, південо-східна — деревлянами. У наші часи більша частина території Турівського князівства перебуває у складі Республіки Білорусь, південні райони у складі України. В етнографічному плані територія князівства належить до україно-білоруської етнічної межі.

Історія[ред. | ред. код]

Перші згадки[ред. | ред. код]

Праліси і багна убезпечували мешканців Турівсько-Пінського князівства від наїздів південних кочовиків. Основою прожитку було хліборобство, полювання, рибальство та бджільництво; через Турівсько-Пінське князівство проходили важливі торгові шляхи: водний і сухопутний з Києва до Польщі та сухопутний з Києва на Литву і до балтійських країн, що сприяло економічному і політичному піднесенню Турівсько-Пінського князівства (зокрема у стосунках з Польщею і Литвою).

На півдні й заході Турівське князівство межувало з Волинською, на сході — з Київською, а на півночі — з Полоцькою землями.

Найдавніші, згадувані літописцем міста: Турів, який був політичним центром князівства (980) та Пінськ (1097 і 1166).

Під владою київських князів[ред. | ред. код]

За Володимира Святославича Турово-Пінське князівство увійшло до складу Київської держави (вже з кінця IX ст. було під її впливом).

У 980 першим київським намісником князівства став син Володимира Святополк Окаяний.

Великий князь київський Ярослава Мудрий посадив у Турові свого старшого сина Ізяслава. Після смерті Ярослава Турівське князівство залишилось під управлінням київського князя. Після загибелі Ізяслава у 1078 році, Турівське князівство перейшло до його молодшого сина, Ярополка Ізяславича, а згодом у 1088 році до другого сина — Святополка, який княжив до 1093 року.

Князівство за правління Ізяславичів[ред. | ред. код]

1157 князь-ізгой Юрій Ярославич, онук Святополка Ізяславича, самовільно захопив Турів і спромігся відстояти його в боротьбі з коаліцією, що її організував великий князь київський. З цього моменту Турівське князівство закріпилося за Юрієм в якості вотчини. До князівства належали також Пінськ і Дубровиця, які незабаром стали уділами синів Юрія. Відомості про них у літописі уривчасті. 1168 Турів належав Івану Юрійовичу, тоді ж згадано його брата Святополка. 1184 Туровом володів уже Святополк (п. 1190), Пінськом — Ярослав, а Дубровицею — Гліб, який помер 1196, будучи князем турівським.

На початку XIII ст. Турів поступився політичним значенням Пінську, князі котрого з 1204 по 1229 були учасниками низки коаліцій південноруських князівств. 1223 ряд удільних князів Турівсько-Пінської землі (серед них незаперечно атрибутовано Олександра Дубровицького) брали участь у битві на Калці. Після того, як монголи 1240 спалили багато міст, значення вцілілого Пінська ще більше зросло. Сюди 1241 перенесли з Турова єпископську кафедру. 1240—1244 роках Пінськом володів кн. Михайло, важливий союзник Данила Галицького. 1251 року пінських князів згадано у множині. Вони намагалися балансувати між новими центрами сили — Галицько-Волинським князівством, Литвою і Золотою Ордою. 1263 Пінськ надав прихисток литовському князю Войшелку і військову допомогу у відновленні контролю над Литвою. 1275 пінські й турівські князі брали участь у поході на Литву, що його організували монголи. 1292 одна з гілок місцевої династії володіла Степанню, яка, імовірно, виділилася з Дубровицького уділу.

У складі Великого князівства Литовського[ред. | ред. код]

Користуючися з незгод у Золотій Орді та вигасання Галицько-Волинської династії Романовичів у 1330 роках, землі Турівського князівства опанувало Велике князівство Литовське, й вони повністю потрапили під владу представників литовської династії Гедиміновичів. За відомостями пізніх білорусько-литовських літописів, Пінськ перейшов у власність великого князя і став одним з уділів Наримунта Гедиміновича, потім — його нащадків. Поряд із цим різні гілки місцевої династії продовжували володіти рештками князівства. Серед них в актових документах кінця XIV ст. фігурують Іван Семенович Степанський, Давид Дмитрович Городецький (за центром його уділу в подальшому закріпилася назва Давид-Городок) та його брати Іван і Юрій. Останній незаперечний представник цієї династії Митко (Дмитрій) Давидович Городецький помер після 1432 року. Потім Городець і Турів дісталися Свидригайлу Ольгердовичу, а Дубровиця і Степань — князю Юрію Семеновичу Гольшанському.

Князі[ред. | ред. код]

Турів у складі Київської Русі.
Пам'ятник Кирилові Турівському на Замковій горі.

Рюриковичі

На початку XIII ст. центр князівства перемістився до Пінська[ред. | ред. код]

Гедиміновичі

  • Наримунт Гедимінович (1330 — 1348)
  • Михайло Наримунтович (1348  — 1355)
  • Василь Михайлович (? — 1392)
  • Семен Васильович[2] (1398—1399)

Нащадки[ред. | ред. код]

Нащадками турівських князів вважаються представники відомих українських шляхетських династій — князі Острозькі[3] і Святополк-Четвертинські.

Визначні представники[ред. | ред. код]

Найбільш відомим представником Турівського князівства в нашій історії був Кирило Турівський, філософ і церковний письменник ХІІ ст.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Легендарний засновник міста Турова. В «Повісті врем'яних літ» згадується під 980-м роком.
  2. Загинув у битві на Ворсклі.
  3. Максимович М. О. Письма о князьях Острожских к графине А. Д. Блудовой. — Киев: В типографии Федорова, 1868. — 54 с. (рос.)

Література[ред. | ред. код]