Турівське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Білорусі
Coat of arms of Belarus (1918, 1991-1995).svg Official coat of arms of the Republic of Belarus (v).svg
Доісторична Білорусь
ПалеолітМезолітНеоліт
Бронзова добаЗалізна доба
Середньовіччя
ГуниБалтиСлов'яниСхідні слов'яни
Київська Русь
Полоцьке князівствоТурівське князівство
Смоленське князівство
Велике князівство Литовське
Новий час
Річ Посполита
Російська імперія
Північно-Західний край
Новітній час
Білоруська Народна Республіка
Радянська Соціалістична Республіка Білорусі
Литовсько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Серединна Литва
Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Західна Білорусь (розширення)
Білоруська крайова оборона
Білоруська визвольна армія
Сучасна Білорусь

Портал «Білорусь»
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Coat of Arms of Ukraine

Турівське, або Турівсько-Пінське князівство — давньоукраїнське князівство Х-ХІV століть у складі Київської Русі і Великого князівства Литовського. Столиця князівства — місто Турів. З середини XII ст. вотчина княжої гілки РюриковичівІзяславичів Турівських

Розміщене в центральній частині правобережного Полісся; північна, більша частина лежала на території, заселеній дреговичами, менша, південо-східна — деревлянами. В наші часи більша частина території Турівського князівства знаходиться у складі Республіки Білорусь, південні райони у складі України. В етнографічному плані територія князівства належить до україно-білоруської етнічної межі.

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки[ред.ред. код]

Праліси і багна убезпечували мешканців Турово-Пінського князівства від наїздів південних кочовиків. Основою прожитку було хліборобство, полювання, рибальство та бджільництво; через Турово-Пінське князівство проходили важливі торгові шляхи: водний і сухопутний з Києва до Польщі та сухопутний з Києва на Литву і до балтійських країн, що сприяло економічному і політичному піднесенню Турово-Пінського князівства (зокрема у стосунках з Польщею і Литвою).

На півдні й заході Турівське князівство межувало з Волинською, на сході — з Київською, а на півночі — з Полоцькою землями.

Найдавніші, згадувані літописцем міста: Турів, який був політичним центром князівства (980) та Пінськ (1097 і 1166).

Під владою київських князів[ред.ред. код]

За Володимира Святославича Турово-Пінське князівство увійшло до складу Київської держави (вже з кінця 9 ст. було під її впливом).

У 980 першим київським намісником князівства став син Володимира Святополк.

За правління другого сина Володимира Ярослава у Турові посів його син Ізяслав. Коли у 1078 Ізяслава було вбито, Турівське князівство перейшло до молодшого сина Ізяслава Ярославовича, Ярополка, а згодом у 1088 році до другого сина Святополка, який княжив до 1093 року.

Князівство за правління Ізяславичів[ред.ред. код]

1157 князь-ізгой Юрій Ярославич, онук Святополка Ізяславича, самовільно захопив Турів і спромігся відстояти його в боротьбі з коаліцією, що її організував київський князь. З цього моменту Турівське князівство закріпилося за Юрієм в якості вотчини. До князівства належали також Пінськ і Дубровиця, які незабаром стали уділами синів Юрія. Відомості про них у літописі уривчасті. 1168 Турів належав Івану Юрійовичу, тоді ж згадано його брата Святополка. 1184 Туровом володів уже Святополк (п. 1190), Пінськом — Ярослав, а Дубровицею — Гліб, який помер 1196, будучи князем туровським.

На початку XIII ст. Турів поступився політичним значенням Пінську, князі котрого з 1204 по 1229 були учасниками низки коаліцій південноруських князівств. 1223 ряд удільних князів Турово-Пінської землі (серед них незаперечно атрибутовано Олександра Дубровицького) брали участь у битві на Калці. Після того, як монголи 1240 спалили багато міст, значення вцілілого Пінська ще більше зросло. Сюди 1241 перенесли з Турова єпископську кафедру. 1240—44 Пінськом володів кн. Михайло, важливий союзник Данила Галицького. 1251 року пінських князів згадано у множині. Вони намагалися балансувати між новими центрами сили — Галицько-Волинським князівством, Литвою і Золотою Ордою. 1263 Пінськ надав прихисток литовському князю Войшелку і військову допомогу у відновленні контролю над Литвою. 1275 пінські й туровські князі брали участь у поході на Литву, що його організували монголи. 1292 одна з гілок місцевої династії володіла Степанню, яка, імовірно, виділилася з Дубровицького уділу.

У складі Великого князівства Литовського[ред.ред. код]

Користуючися з незгод у Золотій Орді та вигасання Галицько-Волинської династії Романовичів у 1330 роках, землі Турівського князівства опанувало Велике князівство Литовське, й вони повністю потрапили під владу представників литовської династії Гедиміновичів. За відомостями пізніх білорусько-литовських літописів, Пінськ перейшов у власність великого князя і став одним з уділів Наримунта Гедиміновича, потім — його нащадків. Поряд із цим різні гілки місцевої династії продовжували володіти рештками князівства. Серед них в актових документах кінця XIV ст. фігурують Іван Семенович Степанський, Давид Дмитрович Городецький (за центром його уділу в подальшому закріпилася назва Давид-Городок) та його брати Іван і Юрій. Останній незаперечний представник цієї династії Митко (Дмитрій) Давидович Городецький помер після 1432 року. Потім Городець і Турів дісталися Свидригайлу Ольгердовичу, Дубровиця і Степань — князю Юрію Семеновичу Гольшанському.

Князі[ред.ред. код]

Турів у складі Київської Русі.
Пам'ятник Кирилу Турівському на Замковій горі.
  • Тур[1] (кінець Х ст.)

Рюриковичі

На початку XIII ст. центр князівства перемістився до Пінська[ред.ред. код]

Гедиміновичі

  • Наримунт Гедимінович (1330 — 1348)
  • Михайло Наримунтович (1348  — 1355)
  • Василь Михайлович (? — 1392)
  • Семен Васильович[2] (1398–1399)

Нащадки[ред.ред. код]

Нащадками турівських князів вважаються представники відомих українських шляхетських династій — князі Острозькі[3] і Святополк-Четвертинські.

Визначні представники[ред.ред. код]

Найбільш відомим представником Турівського князівства в нашій історії був Кирило Турівський, філософ і церковний письменник ХІІ ст.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Легендарний засновник міста Турова. В «Повісті врем'яних літ» згадується під 980-м роком.
  2. Загинув у битві на Ворсклі.
  3. Максимович М. О. Письма о князьях Острожских к графине А. Д. Блудовой. — Киев: В типографии Федорова, 1868. — 54 с. (рос.)

Література[ред.ред. код]