Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна
біл. Зінаіда Міхайлаўна Тусналобава-Марчанка
Народження 23 листопада 1920(1920-11-23)
Полоцький повітd, Вітебська губернія, РСФРР
Смерть 20 травня 1980(1980-05-20) (59 років)
Полоцьк, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР
Поховання Čyrvonyja Cemeteryd
Країна  СРСР
Партія КПРС
Звання старшина
Війни / битви Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль імені Флоренс Найтінгейл
CMNS: Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна у Вікісховищі

Зінаїда Михайлівна Туснолобова-Марченко (у дівоцтві Морозова; 23 листопада 1920 — 20 травня 1980) — радянська військова лікарка, учасниця Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1957).

За 8 місяців перебування на фронті старшина медичної служби Туснолобова З. М. винесла із поля бою, врятувавши тим самим, 123 поранених воїна. 2 лютого 1943 року в бою за станцію Горшечноє Курської області була важко поранена, добу пролежала серед трупів. Внаслідок обмороження залишилася без обох рук і ніг.

Після публікації відкритого листа воїнам Першого Прибалтійського фронту, гасло «За Зіну Туснолобову!» з'явилося на бортах багатьох радянських танків і літаків.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 23 листопада 1920 року на хуторі Шевцово Полоцького повіту Вітебської губернії (нині Россонського району Вітебської області Білорусі) в селянській родині Морозових. За національністю — росіянка[1].

У 1930-ті роки батько, побоюючись репресій, виїхав до Сибіру і змінив прізвище. Його брат, Морозов Семен Михайлович (1890—1937), інвалід першої світової війни, Георгіївський кавалер, голова колгоспу «Друга п'ятирічка» Россонського району був репресований[2].

Зінаїда отримала неповну середню освіту. Працювала в м. Ленінськ-Кузнецький Кемеровської області лаборантом-хіміком тресту «Ленінськвугілля»[1].

У лавах Червоної армії з квітня 1942 року. Членкиня ВКП(б) з 1942 року. Закінчила курси медсестер[1].

6 листопада 1942 року за порятунок 26 бійців в період з 19 по 23 липня медсестра 849-го стрілецького полку 303-ї стрілецької дивізії 60-ї армії Воронезького фронту гвардії старшина медичної служби Зінаїда Туснолобова була представлена командиром полку до ордену Вітчизняної війни I ступеня, але була нагороджена орденом Червоної Зірки[3]. За цей же подвиг через якийсь час вона була нагороджена орденом Червоного Прапора.

Всього за 8 місяців на фронті винесла з поля бою 123 поранених[1].

У лютому 1943 року в бою за станцію Горшечноє Курської області медсестра намагалася надати допомогу пораненому командиру взводу. Поки вона повзла до лейтенанта, сама була важко поранена: їй перебило ноги. В цей час німці перейшли в контратаку. Зінаїда спробувала прикинутися мертвою, але один із німецьких солдатів помітив її і ударами чобіт та прикладом гвинтівки спробував добити[4].

Вночі медсестру, яка ледве подавала ознаки життя, знайшла розвідгрупа, обережно перенесла в місце дислокації радянських військ; на третю добу її доставили в польовий госпіталь. Від сильного обмороження всіх кінцівок розвинулася гангрена. За кілька місяців лікування Зінаїда перенесла вісім операцій, які врятували їй життя, але внаслідок обмороження були ампутовані руки і ноги[4].

Після війни інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи Туснолобова З. М. проживала в Полоцьку, була членом міськкому КПРС, вела громадську роботу[1].

Восени 1965 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста нагородив Зінаїду Туснолобову-Марченко медаллю імені Флоренс Найтінгейл, таким чином, вона стала третьою радянською медсестрою, відзначеною цією почесною нагородою[1].

Померла 20 травня 1980 року в Полоцьку[1].

Сім'я[ред. | ред. код]

Зовнішні зображення
Семья Иосифа Марченко и Зинаиды Туснолобовой.
Наградной лист на имя Иосифа Марченко - Орден Красной Звезды.

Чоловік — Йосип Петрович Марченко, учасник Великої Вітчизняної війни, лейтенант. Після війни працював в артілі «Харчовик» начальником цеху, головним інженером, а потім — директором.

У сім'ї двоє дітей[1]:

  • Син Володимир (нар. 1951) — працював слюсарем-монтажником, служив в 1970—1972 році в ракетних військах. Після армії повернувся на колишнє місце роботи. Закінчив інститут в 1980 році. Кандидат в майстри спорту з водних лиж. 32 роки працює в газовому господарстві. На 2010 рік — заступник директора міськгазу. Внучка — Юля (нар. 1976), інженер-будівельник, живе і працює в Мінську.
  • Дочка Ніна (нар. 1959) — за освітою швачка, домогосподарка. Виростила двох синів.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Почесна громадянка міста Полоцька[1].

Вшанування[ред. | ред. код]

Поштовий конверт Білорусі з зображенням Туснолобової-Марченко З. М., 1992 рік
  • Іменем Зінаїди Михайлівни Туснолобової-Марченко названі вулиці в містах Ленінськ-Кузнецький і Полоцьк, а також Полоцький державний медичний коледж, також відкритий музей-квартира героїні[1].
  • У селі Новопокасьма Ленінськ-Кузнецького району, де вона вчилася, її ім'ям названо школу.
  • У селищі Горшечноє Курської області, де вона отримала поранення, її ім'ям названа вулиця, поруч з якою розташована центральна районна лікарня.
  • Стенд, присвячений мужності медсестри, розміщений в музеї-квартирі М. О. Островського «Подолання» в будинку № 14 по вулиці Тверській у Москві.
  • У 1992 році в Білорусі був випущений поштовий конверт, присвячений Зінаїді Михайлівні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  2. ↑ Памяць. Гісторыка-дакументальная хроніка Расонскага раёна / Беларуская Энцыклапедыя; Гал. рэд. Беларускай Энцыклапедыі: Б. І. Сачанка (гал. рэд.) і інш.; Маст. А. М. Хількевіч. — Мн.: БелЭн, 1994. — 558 с.: іл. — С. 195.
  3. ↑ Наградной лист З. М. Туснолобовой с представлением к ордену Отечественной войны I степени. На сайте ОБД «Подвиг Народа».
  4. ↑ а б Кузьмин, 1970.

Література[ред. | ред. код]

  • Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. с. — 100 000 прим. — ISBN 5-203-00536-2.
  • Арсенин Н. Мужество // Героини: очерки о женщинах — Героях Советского Союза / ред.-сост. Л. Ф. Торопов; предисл. Е. Кононенко. — Вып. 2. — М. : Политиздат, 1969. — 463 с.
  • Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна / Кузьмин М. К. Медики-Герої Радянського Союзу.   - 2-е изд., Испр. і доп.   - М.: Медицина, 1970.   - С.   192—195.   - 233   с.
  • Грицан Н. И. Особый случай. — Минск, 1964.
  • Липский В. С. Крутые вёрсты. — Кемерово, 1982.
  • Сатрапинский Ф. В. Військові медики — Герої Радянського Союзу / Центральне військово-медичне управління Міністерства оборони СРСР; відп. ред. Е. Ф. Селіванов.   - Л.: Військово-медичний музей МО СРСР, 1975.   - С.   27-29.   - 103   с.
  • Фронтовики. — М. Воениздат, 1984. — С. 30-40.

Посилання[ред. | ред. код]

Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.).

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Туснолобова-Марченко_Зінаїда_Михайлівна&oldid=31613499