Очікує на перевірку

Тучкевич Володимир Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тучкевич Володимир Максимович
рос. Владимир Максимович Тучкевич
Народився16 (29) грудня 1904
Іванівці, Кельменецький район, Чернівецька область, Україна
Помер24 липня 1997(1997-07-24) (92 роки)
Санкт-Петербург, Росія
Країна Російська імперія
 СРСР
 Росія
Діяльністьфізик
Alma materФізико-математичний факультет Київського університетуd
Галузьфізика
ЗакладНТУ «ХПІ»
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
ЧленствоРосійська академія наук
Академія наук СРСР
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Ленінська премія Сталінська премія заслужений діяч науки і техніки РРФСР

Володимир Максимович Тучкевич (19041997) — радянський фізик, академік АН СРСР і РАН, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії та Сталінської премії першого ступеня.

Біографія

[ред. | ред. код]

Володимир Тучкевич народився 16 (29) грудня 1904 року в селі Янівці (Яноуци) (нині — село Іванівці, Дністровського району, Чернівецька область). Навчався в реальному училищі, потім у школі в місті Уфі.

У листопаді 1919 року, не закінчивши школу, вступив добровольцем до лав РСЧА. Був начальником військово-санітарного поїзда, навчався у Військово-піхотній школі і одночасно на підготовчих курсах для вступу до вузу. У 1924 році Володимир Тучкевич був демобілізований.

У тому ж році вступив на фізико-математичний факультет КДУ імені Т. Г. Шевченка. Будучи студентом, з 1927 року працював в Рентгенівському інституті. Після закінчення університету в 1928 році Володимир Тучкевич навчався в аспірантурі. Одночасно працював в Метеорологічному інституті, організував і очолив фізичну лабораторію у Харківському рентгенологічному інституті. У 19311935 роках працював викладачем у Харківському електротехнічному інституті.

З 1935 року Володимир Тучкевич жив у Ленінграді, де працював у Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР (ЛФТІ). Був науковим співробітником, старшим науковим співробітником, вченим секретарем і завідувачем лабораторією. У цьому ж році продовжив викладацьку діяльність у Леніградському політехнічному інституті імені М. В. Калініна: спочатку був доцентом кафедри фізики, потім професором кафедри експериментальної фізики. У 1939 році Володимир Тучкевич захистив кандидатську дисертацію. Основні наукові інтереси Володимира Тучкевича були пов'язані з фізикою напівпровідників і створенням напівпровідникових приладів.

У роки війни він працював у групі Анатолія Александрова щодо захисту кораблів від магнітних мін на Балтійському та Північному морях. Також Володимир Тучкевич співпрацював з Ігорем Курчатовим, Борисом Годзевичем та з іншими відомими радянськими вченими.

У перші роки після закінчення війни керував дослідженнями, пов'язаними з розподілом ізотопів важких елементів. З 1949 року в ЛФТІ очолював сектор, де займався розробкою методів отримання чистих монокристалів германію та кремнію, що призвели до розробки в 1952 році перших германієвих площинних діодів і транзисторів.

У 1951 році Володимир Тучкевич висунув ідею створення напівпровідникових приладів на великі струми і напруги, керував розробкою потужних германієвих і кремнієвих діодів. В лабораторії Тучкевича молодшим науковим співробітником працював майбутній лауреат Нобелівської премії з фізики — Жорес Алфьоров. У 1952 році Володимир Тучкевич вступив до лав КПРС. А у 1956 році захистив докторську дисертацію.

У 1968 році Тукчевича обрали членом-кореспондентом, а в 1970 році він став дійсним членом АН СРСР. У 1967 — 1986 роках був директором Фізико-технічного інституту імені А. Ф. ЙоффеАН СРСР.

Володимир Тучкевич був одним з академіків Академії Наук СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених у газету «Правда» із засудженням «поведінки академіка Андрія Сахарова». У листі Сахаров звинувачувався в тому, що він «виступив з низкою заяв, що ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу», а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що «ганьбить честь і гідність радянського вченого»[1][2].

Керував комплексною програмою по широкому використанню силової напівпровідникової перетворювальної техніки в народному господарстві країни. Брав участь у розробках, пов'язаних з можливістю контролю і керування конверторами з кисневим дуттям, що використовуються у виробництві чорних і кольорових металів. У 1983 році сформував у Ленінградському політехнічному інституті імені М. І. Калініна кафедру «Фізика напівпровідникових приладів» і очолив її на громадських засадах.

З 1987 року Володимир Тучкевич завідувач групою Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Йоффе, став радником Президії РАН. Також він радником при дирекції інституту, завідувачем кафедри Санкт-Петербурзького державного технічного університету.

Наукові роботи Володимира Тучкевича відносяться в основному до фізики і техніки напівпровідників. Його дослідження привели до розробки принципів отримання германієвих площинних діодів та тріодів, фотоелементів і фотодіодів. В лабораторії Тучкевича у Фізико-технічному інституті були розроблені перші в нашій країні германієві і кремнієві діоди та тріоди. Спільно з Бенціоном Вулом та Сергієм Калашніковим аін заклав основи радянської напівпровідникової промисловості, створив новий напрямок — силову напівпровідникову техніку, розробивши силові напівпровідникові. Володимир Тучкевич — автор понад 150 наукових робіт та 18 авторських винаходів.

Неодноразово обирався членом Ленінградського обкому КПРС (19701976 роки), членом Ленінградського міськкому КПРС (19681970 і 19761980 роки).

Жив у місті Санкт-Петербурзі. Помер Володимир Тучкевич 24 липня 1997 року.

Адреси в Ленінграді

[ред. | ред. код]
  • 1951—1961 — Полозова вулиця, 17;
  • 1961—1970 — вулиця Леніна, 25.

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • На будівлі Фізико-технічного інституту (Політехнічна вулиця, 26) в Ленінграді у 2003 році була встановлена меморіальна дошка (художник Е. Х. Насібулін) з текстом: «У цьому будинку з 1936 по 1997 рік працював видатний радянський вчений Володимир Максимович Тучкевич».

Нагороди та почесні звання

[ред. | ред. код]

Наукові праці

[ред. | ред. код]

Деякі роботи, серед них і спільні:[3]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Материалы о Сахарове [Архівовано 15 січня 2018 у Wayback Machine.] из «Хроники текущих событий» № 30, 31.12.1973.
  2. Письмо членов Академии наук СССР // «Правда», 29.08.1973.
  3. В. М. Тучкевич в журнале «Успехи физических наук»

Література

[ред. | ред. код]
  • Смелов В. А. Политехники: Герои Сов. Союза, Герои Соц. Труда. — ЛПИ, 1989
  • Владимир Максимович Тучкевич. (К 70-летию со дня рождения) // «Успехи физических наук», 1975, т. 115, в. 1.
  • Тучкевич Володимир Максимович // Велика радянська енциклопедія : [у 30 т.] / гол. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М : Радянська енциклопедія, 1969—1978.
  • Храмів Ю. А. Тучкевич Володимир Максимович // Фізики: Біографічний довідник / Під ред. А. В. Ахіезера. — Изд. 2-е, випр. і додат. — М: Наука, 1983. — С. 266. — 400 с. — 200 000 примірниківХрамов Ю. А. Тучкевич Володимир Максимович // Физики : биографический справочник / под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Наука, 1983. — С. 266. — 400 с. — 200 000 екз.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Тучкевич Володимир Максимович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  • Персональна сторінка Владимира Максимовича Тучкевича на офіційному сайті РАН (рос.)(рос.)
  • Моя партія — Російська академія наук // «Наукова Росія»