Тучкевич Володимир Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тучкевич Володимир Максимович
рос. Владимир Максимович Тучкевич
Народився 16 (29) грудня 1904
Іванівці, Кельменецький район, Чернівецька область, Україна
Помер 24 липня 1997(1997-07-24) (92 роки)
Санкт-Петербург, Росія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність фізик
Alma mater Фізико-математичний факультет Київського університетуd
Галузь фізика
Заклад НТУ «ХПІ»
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Членство Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Ленінська премія Сталінська премія Заслужений діяч науки і техніки РРФСР

Володимир Максимович Тучкевич (19041997) — радянський фізик, академік АН СРСР і РАН, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії та Сталінської премії першого ступеня.

Біографія[ред. | ред. код]

Володимир Тучкевич народився 16 (29) грудня 1904 року в селі Янівці (Яноуци) (нині — село Іванівці, Кельменецького району, Чернівецька область). Навчався в реальному училищі, потім у школі в місті Уфі.

У листопаді 1919 року, не закінчивши школу, вступив добровольцем до лав РСЧА. Був начальником військово-санітарного поїзда, навчався у Військово-піхотній школі і одночасно на підготовчих курсах для вступу до вузу. У 1924 році Володимир Тучкевич був демобілізований.

У тому ж році вступив на фізико-математичний факультет КДУ імені Т. Г. Шевченка. Будучи студентом, з 1927 року працював в Рентгенівському інституті. Після закінчення університету в 1928 році Володимир Тучкевич навчався в аспірантурі. Одночасно працював в Метеорологічному інституті, організував і очолив фізичну лабораторію у Харківському рентгенологічному інституті. У 19311935 роках працював викладачем у Харківському електротехнічному інституті.

З 1935 року Володимир Тучкевич жив у Ленінграді, де працював у Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР (ЛФТІ). Був науковим співробітником, старшим науковим співробітником, вченим секретарем і завідувачем лабораторією. У цьому ж році продовжив викладацьку діяльність у Леніградському політехнічному інституті імені М. В. Калініна: спочатку був доцентом кафедри фізики, потім професором кафедри експериментальної фізики. У 1939 році Володимир Тучкевич захистив кандидатську дисертацію. Основні наукові інтереси Володимира Тучкевича були пов'язані з фізикою напівпровідників і створенням напівпровідникових приладів.

У роки війни він працював у групі Анатолія Александрова щодо захисту кораблів від магнітних мін на Балтійському та Північному морях. Також Володимир Тучкевич співпрацював з Ігорем Курчатовим, Борисом Годзевичем та з іншими відомими радянськими вченими.

У перші роки після закінчення війни керував дослідженнями, пов'язаними з розподілом ізотопів важких елементів. З 1949 року в ЛФТІ очолював сектор, де займався розробкою методів отримання чистих монокристалів германію та кремнію, що призвели до розробки в 1952 році перших германієвих площинних діодів і транзисторів.

У 1951 році Володиимир Тучкевич висунув ідею створення напівпровідникових приладів на великі струми і напруги, керував розробкою потужних германієвих і кремнієвих діодів. В лабораторії Тучкевича молодшим науковим співробітником працював майбутній лауреат Нобелівської премії з фізики — Жорес Алфьоров. У 1952 році Володимир Тучкевич вступив до лав КПРС. А у 1956 році захистив докторську дисертацію.

У 1968 році Тукчевича обрали членом-кореспондентом, а в 1970 році він став дійсним членом АН СРСР. У 1967 — 1986 роках був директором Фізико-технічного інституту імені А. Ф. ЙоффеАН СРСР.

Володиимир Тучкевич був одним з академіків Академії Наук СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених у газету «Правда» із засудженням «поведінки академіка Андрія Сахарова». У листі Сахаров звинувачувався в тому, що він «виступив з низкою заяв, що ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу», а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що «ганьбить честь і гідність радянського вченого»[1][2].

Керував комплексною програмою по широкому використанню силової напівпровідникової перетворювальної техніки в народному господарстві країни. Брав участь у розробках, пов'язаних з можливістю контролю і керування конверторами з кисневим дуттям, що використовуються у виробництві чорних і кольорових металів. У 1983 році сформував у Ленінградському політехнічному інституті імені М. І. Калініна кафедру «Фізика напівпровідникових приладів» і очолив її на громадських засадах.

З 1987 року Володиимир Тучкевич завідувач групою Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Йоффе, став радником Президії РАН. Також він радником при дирекції інституту, завідувачем кафедри Санкт-Петербурзького державного технічного університету.

Наукові роботи Володимира Тучкевича відносяться в основному до фізики і техніки напівпровідників. Його дослідження привели до розробки принципів отримання германієвих площинних діодів та тріодів, фотоелементів і фотодіодів. В лабораторії Тучкевича у Фізико-технічному інституті були розроблені перші в нашій країні германієві і кремнієві діоди та тріоди. Спільно з Бенціоном Вулом та Сергієм Калашніковим аін заклав основи радянської напівпровідникової промисловості, створив новий напрямок — силову напівпровідникову техніку, розробивши силові напівпровідникові. Володиимир Тучкевич — автор понад 150 наукових робіт та 18 авторських винаходів.

Неодноразово обирався членом Ленінградського обкому КПРС (19701976 роки), членом Ленінградського міськкому КПРС (19681970 і 19761980 роки).

Жив у місті Санкт-Петербурзі. Помер Володиимир Тучкевич 24 липня 1997 року.

Адреси в Ленінграді[ред. | ред. код]

  • 1951—1961 — Полозова вулиця, 17;
  • 1961—1970 — вулиця Леніна, 25.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • На будівлі Фізико-технічного інституту (Політехнічна вулиця, 26) в Ленінграді у 2003 році була встановлена меморіальна дошка (художник Е. Х. Насібулін) з текстом: «У цьому будинку з 1936 по 1997 рік працював видатний радянський вчений Володимир Максимович Тучкевич».

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

Наукові праці[ред. | ред. код]

Деякі роботи, серед них і спільні:[3]

  • В. М. Тучкевич. Физика: проблемы, история, люди: сборник научных трудов. — М.: Наука, 1986. — 247 с.
  • В. М. Тучкевич, И. В. Грехов. Новые принципы коммутации больших мощностей полупроводниковыми приборами. — Л.: Наука, 1988.
  • В. М. Тучкевич. Воспоминания о Я. В. Френкеле. — М.: Наука, 1976. — 277 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Материалы о Сахарове [Архівовано 15 січня 2018 у Wayback Machine.] из «Хроники текущих событий» № 30, 31.12.1973.
  2. Письмо членов Академии наук СССР // «Правда», 29.08.1973.
  3. В. М. Тучкевич в журнале «Успехи физических наук»

Література[ред. | ред. код]

  • Смелов В. А. Политехники: Герои Сов. Союза, Герои Соц. Труда. — ЛПИ, 1989
  • Владимир Максимович Тучкевич. (К 70-летию со дня рождения) // «Успехи физических наук», 1975, т. 115, в. 1.

Посилання[ред. | ред. код]

Тучкевич Володимир Максимович. // Сайт «Герои страны» (рос.).