Тіно Россі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тіно Россі
фр. Tino Rossi
Tino Rossi photo avant guerre.JPG
Основна інформація
Повне ім'я Constantin Rossi
Дата народження 4.29.1907
Місце народження Аяччо,Корсика, Франція
Дата смерті 26 травня 1983
Місце смерті Нейї-сюр-Сен
Поховання Gaston Michelettid
Роки активності 1932-1982
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Професія співак,актор
Жанр естрада
Лейбл Columbia Records
Нагороди
CMNS: Файли на Вікісховищі

Тіно Россі (фр. Tino Rossi, при народжені  Константен Россі, фр. Constantin Rossi29 квітня 1907Аяччо — 26 вересня 1983, Нейї-сюр-Сен) — французький співак та актор корсиканського походження; єдиний  естрадний артист Франції, продаж дисків якого перевищив 500 млн екземплярів.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Аяччо на французькому острові Корсика в багатодітній сім'ї кравця Лорана Россі (фр. Laurent Rossi) та Євгенії/Єжені (фр. Eugénie) Россі, у яких було 8 дітей. З дитинства вирізнявся пристрастю до співів та чистотою свого голосу. Часто прогулював шкільні заняття. У юному віці полюбляв грати не гітарі та співав у кафе рідного міста. Ставши дорослим закохався у скрипачку Анні Марлан (Annie Marlan; 1907—1981), разом з нею перебрався в середині 1920-х років на Лазуревий Берег. Одружився із нею у місті Тулон, осінню 1927 року. Незабаром у них народилась дочка П'єретта (Pierrette; 1927—2011). Через те, що Россі не міг знайти постійну роботу в Тулоні, його дружина пішла від нього.

Повернувшись в Аяччо, влаштувався за допомогою батька у місцеве казино та одружився у другий раз, — на секретарці директора того ж казино Фостіне Фратані (фран.Faustine Fratani; 1912—1985). Втратив роботу, коли казино згоріло в 1929 році. Він у друге перебрався з дружиною на континентальну частину Франції, але в казино в Екс-ан-Провансі  його не взяли навіть за рекомендаціями. Сімейна пара переїхала в Марсель, де Россі заробляв на життя різними малими підробітками. Россі був і паркувальником автомобілів; пірнальником, працював, як швейцар в нічній забігайлівці…).

Початок співочої кар'єри[ред. | ред. код]

Він продовжував співати по вечорам. Одного разу під час таких підробітків, коли він співав у барі, його помітив провансальський баритон Адрієн Легро (Adrien Legros; 1903—1993). Він представив його антрепренеру Луї Алльону (Louis Allione) за прізвиськом «Петі Луї» (Малюк Луї), який запропонував йому невеликий тур малими містами південної Франції. Тур повинен був розпочатися із містечка Лорі. На перших концертах Россі анонсували «королeм ліричних співаків» (Le Roi des chanteurs de charme). Незабаром він скоротив своє ім'я від корсиканського «Константіно» до Тіно.

В 1932 році в Марселі, побачивши оголошення, в якому говорилося, що можна записати голос за 5 су («Enregistrez votre voix pour cent sous»), Россі записав пісню на диску із бляхи в якості подарунку для своєї мами. У звукосаписуючому магазинчику в той час був присутній співробітник компанії «Parlophone Records» і той запросив його в Париж для запису першої платівки, призначеної для широкої аудиторії за яку Россі заплатили тисячу франків. В записаному міні альбомі було дуже багато пісень присвяченим Корсиці як от «O Ciuciarella» та інших простих пісень як «Ninni Nanna» (колискова). Цей альбом став першим електромеханічним записом корсиканських пісень.

3 березня 1933 року в Марселі Россі підписав контракт виступів як теноріно. За умовами цього контракту він повинен був працювати на протязі 7 днів із чотирнадцятьма концертами в театрі «Альказар» (фр.), потім він виступав у прославленому марсельському Театрі вар'єте (фран,Théâtre des Variétés). Через успіхи та талант ним зацікавилась фірма «Колумбія», із якою в тому ж році Тіно Россі уклав контракт.

Перед початком Другої Світової Війни Тіно Россі був головною приманкою білетних кас в кінотеатрах у франкомовному світі. Тіно Россі почав свою кінокар'єру у фільмі «Московські ночі» (1934 р.), але перший успіх прийшов до нього після фільму «Марінелла» (1936 р.).

В період окупації Франції Третім Рейхом кар'єра Россі досягла свого піку. Фільми «Моя любов перед тобою» (1943 р.) та «Острів кохання» вважаються одними з найкращих в його кар'єрі (1944 р.).

Після звільнення Франції влада пeреслiдувалa Россi за його співробітництво із французьким Гестапо, але більш за все його звинувачували за колабораціонізмі через співпрацю із Легіоном Французьких Волонтерів. Він був заарештований у жовтні 1944 року та провів три неділі в тюрмі неподалік від Парижу.

В 1938 році він уперше був на гастролях у Північній Америці, а сингл «Vieni Vieni» очолював чарти США майже 7 місяців. В 1940-ві на початку 1950-их, не дивлячись на тяжкій гастрольний графік та безкінечні зйомки, артист знаходить час для запису платівок. Його репертуар варіювався від романтичних балад, серенад та танго, до народних пісень Корсики та Південної Америки. Одним із найбільш знаменитих творів, які він виконував стала пісня «Petit Papa Noёl» (Укр: Прекрасний дід мороз"). Сьогодні це класична різдвяна пісня, яка вперше пролунала із екранів телевізорів в картині Рішара Потьє «Destin» в 1946 році. «Petit Papa Noеl» перевидається у Франції кожний рік, досягнувши 30-мільйонної позначки продаж.

У 1945 році відбувся суд над співаком. Вирок був відносно м'яким. На відміну від своїх колег, Россі отримав майже символічні відсторонення від роботи. Згодом він знову почав з'являтися у фільмах, в основному у якості співака. У 1948 році Тіно Россі одружився з Лілією Ветті, молодою танцівницею, яку він зустрів у 1941 році. У них народився один син Лоран (1948—2015). Співак залишився одружений з нею до своєї смерті.

В 1950-1960-ті роки талановитий артист захопився новим для себе жанром — оперетою, граючи в постановках «Mеditerranеe», «Naples au Baiser de feu», «Le Temps des guitares», «Le Marchand de bonheur», із якими гастролював по всій Європі. В 1982 році за заслуги перед Францією та її культурою Президент Франсуа Міттеран зробив Тіно Россі Командором ордена Почесного легіону. В тому ж році Россі дав свій останній концерт в казино Парижу.[1]

Тіно Россі помер від раку 26 вересня 1983 року.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Список фільмів із участю Тіно Россі:

  • 1934 — «La cinquième empreinte» (виконав пісню «Du fond du cœur»)
  • 1934 — «Adémaï au Moyen Âge»
  • 1934 — «Les Nuits moscovites», реж. Алексій Грановський
  • 1934 — «L'Affaire Coquelet»
  • 1935 — «Justin de Marseille» (виконав пісню «Premier amour»)
  • 1935 — «Vogue, mon cœur» (виконав пісню «Vogue mon cœur»)
  • 1935 — «Marseille» (док. фільм; виконав пісні «Pour t'avoir au clair de lune» и «Mais on ne se voit pas»)
  • 1936 — «Marinella»
  • 1936 — «Au son des guitares»
  • 1937 — «Naples au baiser de feu»
  • 1938 — «Lumières de Paris»
  • 1942 — «Fièvres», реж. Жан Деланнуа

1943 — «Le Soleil a toujours raison»

  • 1943 — «Le Chant de l'exilé»
  • 1943 — «Mon amour est près de toi»
  • 1944 — «L'Île d'amour»
  • 1946 — «Серенада під хмарою» / Sérénade aux nuages, реж. Андре Кайат
  • 1946 — «Le Gardian»
  • 1946 — «Destins»
  • 1947 — «Le Chanteur inconnu»
  • 1948 — «Прекрасна мельничиха» / La Belle Meunière, реж. Марсель Паньоль
  • 1949 — «Deux amours»
  • 1949 — «Marlène»
  • 1950 — «Envoi de fleurs»
  • 1951 — «Au pays du soleil»
  • 1952 — «Paris chante toujours»
  • 1952 — «Son dernier Noël»
  • 1954 — «Таємниці Версалю» (Якщо б Версаль розповів би про себе) / Si Versailles m'était conté… , реж. Саша Гітрі
  • 1954 — Муки / Tourments
  • 1963 — «Jusqu'au bout du monde» (виконання пісні «Le Pinzutu»)
  • 1970 — «L'Âne de Zigliara», перша назва «Une drôle de bourrique» (виконав пісню «Mon pays»)

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У рідному місті співака Аяччо названо вулицю і парусну гавань на його честь, а в Ньйон-сюр-Марн існує Площа Тіно Россі. Унікальний статус Тіно Россі на Корсиці відображений у декількох (дещо прихованих) посиланях на нього в коміксі «Астерікс у Корсиці» (1973) від Удерзі і Джоснинні[2]

Галерея[ред. | ред. код]

Фасад Казино де Парі, в якому виступав музикант
alternative à l'image
Табличка з написом в якому йдеться про те, що кар'єра співака розпочалась у Провансі.
Тіно Россі з Жаном-Марією Боде з радіостанції C.B.C. в Монреалі в 1947 році.
alternative à l'image
Останній виступ на сцені Тіно Россі в Казино «Париж» неділя, 2 січня 1983 року.
alternative à l'image
Статуя створена на честь музиканта, Музей скульптури, Quai Saint-Bernard,Париж

Пісні[ред. | ред. код]

Цей список представляє лише вибрані пісні Тіно Россі:

  • Petit Papa Noël
  • Il pleut sur la routе
  • Tant qu'il y aura des étoiles
  • Un violon dans la nuit
  • J'attendrai
  • Marinella
  • Ô Corse, île d'amour
  • Tango de Marilou
  • Catari catari
  • Le chant du gardian
  • Oh! Mon Papa
  • C'est à Capri
  • Le Plus Beau Tango du monde
  • Ma ritournelle
  • Bohémienne aux yeux noirs
  • Vieni, vieni
  • Chanson pour nina
  • Guitare d'amour
  • Un jour, je te dirai

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Laurent Rossi and Anne-Sophie Simonet, Tino — L'Étoile éternelle (foreword of Mrs Marcel Pagnol), Nice-Matin editor, 2013.
  2. The hero of the cartoon refers in particular to the success Tchi-Tchi (1936).

Література[ред. | ред. код]

  • Daniel Arsand, Mireille Balin ou la beauté foudroyée, вид. de la Manufacture, 1989.
  • Maurice Berthon, Mireille Balin et Tino Rossi, вид. René Debresse, 1942.
  • Emmanuel Bonini, Tino Rossi, вид. du Rocher, 2003.
  • Emmanuel Bonini, Le Vrai Tino — Témoignages et portraits inédits (передмова Jean-Jacques Debout), вид. Didier Carpentier, 2013.
  • René Chateau, Tino Rossi et le cinéma, вид. René Chateau, 1993.
  • Christian Delange, Tino Rossi, вид. PAC, 1985.
  • Philippe Laframboise, Tino Rossi, вид. de la Presse, Оттава, 1972.
  • Philippe Laframboise, Tino Rossi — Cinquante ans d'amour, вид. Proteau, Монреаль, 1983.
  • William Laurent, Tino Rossi — La mémoire du cœur, вид. Franklin Loufrani, Париж, 1982.
  • William Laurent, Tino Rossi — La légende, la vie… Et l'amour, вид. Franklin Loufrani, Париж, 1983.
  • Fabien Lecœuvre, Petites histoires pour grandes chansons, éd. du Rocher, 2009.
  • Carlos Leresche, Tino Rossi secret (передмова Jacqueline Pagnol), вид. Tom Pousse, 2012.
  • Christian Plume et Xavier Pasquini, Tino Rossi, вид. Bréa, 1983.
  • Jean Richard, De Paulus à Tino Rossi, вид. Librairie de Paris, 1964.
  • Laurent Rossi, Tino Rossi, mon père, Flammarion, 1993.
  • Laurent Rossi et Anne-Sophie Simonet, Tino — L'Étoile éternelle (передмова de Jacqueline Pagnol), вид. Nice-Matin (доповнення до 32 сторінок), 25 вересеня 2013.
  • Tino Rossi, Ma vie et mes chansons, éd. Société française de librairie et d'éditions, 1937.
  • Tino Rossi, Tino, Stock, 1974.
  • Constant Sbraggia, Tino Rossi l'Ajaccien, éd. La Marge, 1991.
  • Constant Sbraggia, Tino Rossi — Un destin enchanté,Париж 2013.
  • Gérard Trimbach, Tino Rossi, вид. Delville, 1978.
  • Gérard Trimbach, Tino Rossi — Cinquante ans d'amour, вид. Delville, 1982.
  • Frédéric Valmont, Tino Rossi — L'Éternelle romance, éd. Didier Carpentier, 2011 (на CD дисках).

Посилання[ред. | ред. код]