Тіоціанатна кислота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тіоціанати)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Модель молекули кислоти

Тіоціана́тна кислота́ (роданистоводнева) — жовтувата, масляниста, різко пахуча рідина. Хімічна формула HNCS. Утворює ряд солей — тіоціанатів.

Будова[ред. | ред. код]

Раніше була поширена точка зору, що тіоціанова кислота — це суміш двох таутомерів:

Але в подальшому з'ясувалося, що кислота має будову HNCS. Тіоціанати лужних металів і амонію мають формулу Me+NCS-, для інших тіоціанатів можлива формула Me(SCN)x.

Фізичні властивості[ред. | ред. код]

Тіоціанова кислота стійка тільки при низьких температурах (близько -90 °C) або в розбавлених водних розчинах (менш ніж у 5 %-них). Є сильною кислотою — її розчини майже повністю дисоційовані. Добре розчиняється у воді й ряді органічних розчинників (етанол, діетиловий ефір, бензол).

В інтервалі від -90 °C до -85 °C полімеризується в безбарвну кристалічну масу. При слабкому нагріванні у вакуумі утворюється роданурова кислота (HNCS)3, яка переходить назад в HNCS при 3—5 °C. Густина — 2,04 гр / см³.

Хімічні властивості[ред. | ред. код]

Водні розчини стійкі до 5 % концентрації, в більш концентрованих розчинах розкладається, переходячи у так знаний ксантогеновий водень і ряд інших продуктів.

Реагує з лужними металами. Відновлюється цинком в соляній кислоті до метиламіну і 1,3,5-тритіану (тримеру тіоформальдегіду). Окиснюється перманганатом калію до сірчаної кислоти, пероксидом водню — до синильної кислоти, бромом — до ціаніду брому. Повільне окиснення призводить до родану (SCN)2. Сірководнем розкладається до сірковуглецю і аміаку. Приєднується до ненасичених сполук.

Застосування[ред. | ред. код]

Практичне застосування знаходять тільки солі кислоти, а також її естери (органічні тіоціанати), використовувані як інсектициди і фунгіциди.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тиоцианаты неорганические // Химическая энциклопедия : в 5 т. / гл. ред. Н. С. Зефиров. — М. : Большая Рос. энцикл., 1995. — Т. 4 : Полимерные материалы — Трипсин. — Стб. 1164. — Библиогр. в конце ст. — ISBN 5-85270-092-4.(рос.)