Уваров Сергій Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Уваров Сергій Семенович
рос. Сергей Уваров
Портрет Сергія Уварова. Автор: В. А. Голике (1833)
Народився 25 серпня (5 вересня) 1786(1786-09-05)
Москва
Помер 16 вересня 1855(1855-09-16) (69 років)
Москва
Громадянство Російська імперія
Діяльність мовознавець, класицист, політик, археолог, slavophile, діяч освіти
Знання мов російська[1]
Членство Німецький археологічний інститут, Російська академія наук, Петербурзька академія наук, Баварська академія наук і Академія надписів та красного письменства (1855)[2]
Титул граф
Посада міністр освітиd і член Державної ради Російської імперії[d]
Рід Уваровиd
Батько Semyon Uvarovd
Мати Darya Golovinad
У шлюбі з Катерина Кирилівна Розумовська
(17831848)
Діти Олексій Сергійович
(18281884)
Автограф
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Володимира 1 ступеня орден Святого Олександра Невського

Уваров Сергій Семенович (рос. Уваров Сергей Семёнович; 25 серпня (5 вересня) 1786(17860905), Москва — 4 (16) вересня 1855, Москва) — російський державний діяч, міністр народної просвіти, почесний член (1811) та президент (18181855) Російської академії наук, граф (1846).

Представник та ідеолог так званого російського «консервативно-аристократичного відродження», що стало реакцією на Велику французьку революцію.

Біографія

[ред. | ред. код]

Навчався в Ґеттінґенському університеті, де слухав лекції Авґуста Людвиґа Шлецера, Ґ. Ф. Міллер, автор «Сибірської історії», належав до плеяди німецьких інтелектуалів-гуманітаріїв, близько знайомих із російською історією. Вони розвивали власні концепції минулого Росії, відмінні від «сарматизму», «скіфства» і взагалі «варварства» Русі, що панували тоді й були закріплені в польських хроніках. Пізніше Уваров підпав під вплив ідей Ґете та Шлеґеля.

Опублікував ряд праць із давньогрецької літератури та археології. Входив до літературного товариства «Арзамас» (із прізвиськом рос. Старушка). З 1832 — заступник міністра, у 1833-1849 — міністр народної просвіти.

У 1857 син Уварова Олексій Сергійович запровадив на честь батька Уваровські премії при Академії наук.

Теорія офіційної народності

[ред. | ред. код]

Сергій Уваров увійшов до російської історіографії як автор написаної ним 1834 р. на замовлення царя Миколи І великодержавницької доктрини[3], що сорока роками пізніше здобула назву «теорії офіційної народності». Популярна в подальшому формула з неї — «православ'я, самодержавство, народність» — є перекладом-калькою із німецької. Сергій Уваров запозичив у німецького історика Гайнріха Людена[de] (1778—1847) його тріаду: «Батьківщина, народ, держава».[4]

Критика

[ред. | ред. код]

На думку російського історика Семена Окуня, Уваров був «мракобіс за переконаннями та святенник за натурою»[5].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

З 1811 був одружений з фрейліною графинею Катериною Олексіївною Розумовською (1783—1849), дочкою графа Олексія Розумовського, попереднього міністра народної просвіти. Від шлюбу з нею мав сина і трьох доньок:

У петербурзькому товаристві жваво обговорювали гомосексуальність Уварова. Призначення ним на посаду віце-президента академії свого коханця Михайла Дондукова-Корсакова висміяв у відомій епіграмі Олександр Пушкін ("В Академії наук Засідає князь Дундук … ") [6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
  3. Опублікована у вигляді міністерської директиви у 1-му томі Журналу міністерства народної просвіти за 1834 рік.
  4. Г. Г. Шпет. Нарис розвитку російської філософії. 1922. — М.: РОССПЭН, 2008.
  5. М. М. Шевченко. Понятие «теория официальной народности» и изучение внутренней политики императора Николая I.
  6. Библиотека Гумер — Кон И. С. Любовь небесного цвета(рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]