Уваров Сергій Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Уваров Сергій Семенович
Golike Vasily Portrait of Count Sergey Uvarov (1833).jpg
Портрет Сергія Уварова. Автор: В. А. Голике (1833)
Народився 25 серпня (5 вересня) 1786(1786-09-05)
Москва
Помер 4 (16) вересня 1855(1855-09-16) (69 років)
Москва
Громадянство Росія
Титул граф
Дружина Катерина Кирилівна Розумовська
(17831848)
Діти Олексій Сергійович
(18281884)

Уваров Сергій Семенович (рос. Уваров Сергей Семёнович; *25 серпня (5 вересня) 1786(17860905), Москва — 4 (16) вересня 1855, Москва) — російський державний діяч, міністр народної просвіти, почесний член (1811) та президент (18181855) Російської Академії Наук, граф (1846).

Представник та ідеолог так званого російського «консервативно-аристократичного відродження», що в дійсності було реакцією на Велику французьку революцію.

Біографія[ред.ред. код]

Навчався в Гетингенському університеті, де слухав лекції А. Л. Шльоцера. Август Людвиг Шльоцер, як і Г. Ф. Міллер, автор «Сибірської історії», належав до плеяди німецьких інтелектуалів-гуманітаріїв, близько знайомих з російської історією. Вони розвивали власні концепції історії Росії, відмінні від «сарматизму», «скіфству» і взагалі «варварству» Русі, пануючому тоді і закріпленому в польських хроніках. Пізніше Уваров підпав під вплив ідей Ґьоте та Шлегеля.

Опублікував ряд робіт з давньогрецької літератури та археології. Входив до літературного товариства «Арзамас» (з прізвиськом рос. Старушка). З 1832 — заступник міністра, в 1833-1849 — міністр народної просвіти.

У 1857 син Уварова Олексій Сергійович запровадив на честь батька Уваровські премії при Академії наук.

Теорія офіційної народності[ред.ред. код]

Сергій Уваров увійшов до російської історіографії як автор написаної ним у 1834 р. на замовлення царя Миколи І російської великодержавницької доктрини[1], що сорок років пізніше здобула назву «Теорії офіційної народності». Популярна в подальшому формула з неї — «Православіє-самодержавіє-народность» — є перекладом-калькою з німецької. Сергій Уваров запозичив ці поняття у німецького історика Гайнріха Людена(de).[2]

Критика[ред.ред. код]

На думку російського історика С. Б. Окуня, Уваров був «мракобіс за переконаннями та ханжа по натурі»[3]

Особисте життя[ред.ред. код]

З 1811 був одружений на фрейліні графині Катерині Олексіївні Розумовській (1783–1849), дочці графа Олексія Розумовського, попереднього міністра народної освіти. Від шлюбу з нею мав сина і трьох доньок:

У петербурзькому товаристві жваво обговорювали і гомосексуальні схильності Уварова. Призначення ним на пост віце-президента академії свого коханця Дондукова-Корсакова висміяв у відомій епіграмі Пушкін ("В Академії наук Засідає князь Дундук … ") [4].

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Опублікована у вигляді міністерської директиви у 1-му томі Журналу міністерства народної просвіти за 1834 рік.
  2. Г. Г. Шпет. Нарис розвитку російської філософії. 1922. — М.: РОССПЭН, 2008.
  3. М. М. Шевченко. Понятие «теория официальной народности» и изучение внутренней политики императора Николая I.
  4. Библиотека Гумер — Кон И. С. Любовь небесного цвета(рос.)