Угерці Мінеральні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село
Угерці Мінеральні
Uherce Mineralne
Uherce Mineralne1.jpg
костел в сучасному селі

Координати 49°27′43″ пн. ш. 22°24′19″ сх. д.H G O

Країна Польща Польща
Воєводство Підкарпатське
Повіт Ліський
Ґміна ґміна Вільшаниця
Перша згадка 1436
Населення 1400 осіб (2007)
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+1
Телефонний код +48 (13)
Поштовий індекс 38-606
Автомобільний код RLS
Код SIMC 0358440
GeoNames 756406
OSM пошук у Nominatim
Угерці Мінеральні. Карта розташування: Польща
Угерці Мінеральні
Угерці Мінеральні
Угерці Мінеральні (Польща)
Угерці Мінеральні. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Угерці Мінеральні
Угерці Мінеральні
Угерці Мінеральні (Підкарпатське воєводство)
Угерці Мінеральні у Вікісховищі?

Угерці Мінеральні (пол. Uherce Mineralne) — село в Польщі в ґміні Вільшаниці Ліського повіту Підкарпатського воєводства.

Географія[ред. | ред. код]

Село знаходиться в Угерчанській долині біля пасми гір Жуківа. Знаходиться 360 м н.р.м. на кордоні двох регіонів — Бескидів і Перемишлянського Передгір'я. Низ долини складає плоска рівнина висотою 5 м над Сяном, переходячи поволі в пологі схили. В долині тече також річка Вільшанка, притока Сяну і чотири потіка.

Угерці Мінеральні лежать на перетині декількох шляхів — дороги крайової 84 з Ліська до Устриків Долішніх, дороги воєводській 895 на Солину, а також залізниці Загорж-Устрики Долішні-Коростенько-Чирів. Таке положення місцевості дає селу перевагу в сполученні з найближчими містами — Устрики Долішні, Лісько, Сянік, Кросно, Ряшів, і згодом Краків, що дало розвиток інфраструктурі села.

Походження назви[ред. | ред. код]

На назву села вплинула частина угорських переселенців, які колись оселились на цих теренах. З української мови «угорці» чи «угри» — слова, етимологія яких є угорська — від назви історичного регіону Угорщина.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Одне з найстаріших поселень в Бескидах. Вірогідно, що поселення було засноване за часів Русі на руському праві.

  • 1436 — перша писемна згадка про місцевість — власність роду Кмітів.
  • 1437 — згадка про першого солтиса села — Миколи Оріховського.
  • 1491 — з цього року село на праві волоському.
  • 1520 — згадка про дорогу, яка перетинала село і була однією з головних доріг (з заходу на схід), яка згадувалась ще в 1345, як дорога на Русь:
    • Від Сяніка на схід дорога йшла лівим берегом Сяну в Загож (де з неї виходила дорога до Лупківського перевалу) i Лісько до Угерців, або по правому березі Сяну коло замку Соб'єн і теж до Угерців.
    • Від Угерців дорога на схід йшла долиною річки Вільшанка, a далі після перетину кордону з Перемиською землею, долині річки Стривігор в напрямку до Самбора. Відгалуження її по річці Вільшанка згадано в 1520, як «via publika». В документі зазначено, що Кмітам дається право на стягування мита для утримання дороги в належному стані, так як на ній трапляються чисельні болотисті місця і не всім купцям, обтяжених товарами і сіллю, вдається проїхати по ній.
    • «Великим гостинцем» названо ту дорогу в 1689, коли сеймик постановим стягувати мито в Угерцях на її ремонт.
  • 1526- після запису податку подимного, в селі з'являється млин і корчма.
  • 1530 — Угерці — центр греко-католиків. З того часу відома ікона Деісус, яка знаходиться в Художньому музеї м. Львів.
  • 1531 i 1536- двічі згадується, що село має волоське право. Мали 15 i 1 ланів «areae valachicae», 2 млини, 2 корчми і 2 пароха.
  • 1579 — з цього року власності ліські, в тому числі Угерці, в управлінні Миколая Гербурта, львівського старости, a з 1580 — в його власності.
    • Гербуртові збудували в селі мурований маєток — «Fortalitium».
  • В кінці XVI — поч. XVII ст. — міжусобіці між польськими панами за колишні володіння Кмітів.
  • 1672 — останній татарський набіг під керівництвом Нурадін-Султана, в селі залишилось 5 будинків. Село у власності Буковських.
  • XVII–XVIII ст. — власники села Малицькі.
  • 1710 — зберігся опис люстрації греко-католицької церкви.
  • 17541757 — в селі збудовано мурований костел з окремою дзвіницею.
  • Поч. XIX ст. — власники села Скібінські.
  • 1807 — з опису церкви, що проводив священик Лаурецький відомо, що всятиня Свято-Різдва Іоанна Хрестителя, в формі «Грецькій», з одним куполом в центрі, побудована в плані прямокутника з розмірами 12×7 м. В не зразковому стані. Парох писав далі: «в Угерцях є великий дерев'яний вівтарь, як столик, але в такому поганому стані, що на нього небезпечно ставити чашу, на ньому є обрах Різдва Христоваn i cymborium sanctissimum, на вівтярі великому тільки 4 підсвічника».
  • 1816 — проведено військовий опис Сяніцької землі після війни з Наполеоном І. Село лічило 575 мешканців в 91 будинку, 141 родин, 1 парох, 1 шляхтич, 1 урядник, 58 чоловіків, пригодних для військової служби, 1 садівник, 11 менше пригодних i 72 непригодних до військової служби, 1 тимчасово звільнений від служби, 1 вдовець з дітьми без опіки, 109 хлопчиків 14 років, 22 хлопців від 15 до 17 років, 259 дівчат, з них — 111 заміжніх, 175 незаміжних i вдов. 3 особи під час перепису не були в селі. Населення мало 8 коней, 56 волів, 131 корів.
  • 1834 — збудована нова дерев'яна церква Різдва Св. Іоанна Хрестителя. Парафіяльна, Устрицького деканату. Кількість парафіян: 1872–571, 1890–631, 1918–753, 1938–741.
  • 1846 — невдале повстання проти Австрійської імперії, в тому числі на теренах Бескидів.
  • З II пол. XIX ст. село у власності Анни Свєйковської.
    • До назви села додається Мінеральні в зв'язку з нетривалим використанням місцевої мінеральної води в лікувальних цілях.
  • 1860 — початок функціювання школи. Власник землі Свєйковський подарував морг землі і ліс на будівництво народної школи. Побудовано будинок з залом для навчання і помешканням для вчителя. Перший вчитель — Войцех Потала, після його смерті — Іван Дабровецький.
  • 1866 — почались пошукові роботи по добуванню нафти.
  • 1870 — перші копальні нафти.
  • 1872 — через село прокладена так звана «галицько-угорська» залізнична колія Перемишль — Лупків.
  • 1880 — працює 9 нафтових свердловин, добування нафти виросло до 144 тон.
  • 1881 — нафтова компанія будує очисний завод.
  • 1883 — впроваджено новий «канадський» метод добування нафти.
  • 1910 — побудовано перший мурований шкільний будинок — 12×15 м з двома лекційними залами і помешканням для вчителя. До 1920 школа була двокласова, згодом трикласова, а з 1937 шестикласова. В той час керівників шкіл призначали поляків і 90% викладання було на польській мові (до політики полонізації — 10%). Місцевий шкільний керівник — Францишек Кава.
  • 1921 — в селі 183 будинків і 1043 мешканців (483 греко-католиків, 506 римо-католиків, 44 юдея i 10 протестантів. В палаці мешкало 39 осіб, разом — 1082. Серед них 505 чоловіків i 577 жінок.
  • 30-ті рр. ХХ ст. — пацифікація українського населення, впровадження політики полонізації — гоніння на українську культуру, мову і релігію.
  • 1933 — село стає центром гміни, в яку входять також села: Бережниця Нижня, Мишківці, Вільшаниця, Орелець, Руденка, Стефкове, Здвижень.
  • 1936 — створене Коло Сільських Господарств, яке діє до цього часу.
  • 1939 — в селі діяли наступні організації:
    • русинсько-українські освітнього характеру: Читальня Качковського, господарчі: кооператив «Наша праця», Кружок сільського господарювання.
    • польські освітнього характеру: читальня, осередок, хор; господарчі: Kółko rolnicze, Kasa Stefczyka, Koło Gospodyń Wiejskich, Przysposobienie Gospodarcze Młodzieży.
    • добровільна пожежна бригада, яка об'єднувала всю громаду.
  • 1939 — бої з німцями.
  • 1939 29 вересня — окупація радянськими військами, створено колгосп. Районний центр НКВД. Змасть солтиса Станіслава Врашковського головою став Антін Черніга. Арештовано і вислано в концтабори 16 родин, подальшу депортацію перервав напад Гітлера на СРСР.
  • 1941 — 22 червня — після короткої перерви до села повернулись німці. В палаці організовано Liegenschaft. Пам'ятаючи гарне ставлення до українців з боку Австрійської влади до 1918 року, німців вітали, як союзників. Керівником школи став Шумилович, а солтусом Дмитро Біндас. Польська вчителька — Антоніна Гафтек.
  • 1944 — сутички поляків з УПА.
  • 1944 — 14 вересня з району Монастирця просувалась 237 дивізія 11 корпусу піхоти 4 українського фронту радянської армії. Спочатку були здобуті Янківці і Вільшаниця.
  • 1944 — 15 вересня село було звільнено 276 Дивізією Піхоти генер-майора П. Бєжки.
  • 1945 — проводивсь перепис населення гміни Вільшаниця — в селі при солтусі Франциску Курці мешкало 601 дорослих i 467 дітей (більше половини — українці).
    • до кінця року насильно вигнано на схід до СРСР 316 українців. В селі залишилось 61 родин, разом — 226 осіб.
  • 1945 — до гміни Угерці Мінеральні додали громади сіл Бобрки і Заброди.
  • 1947 — під час операції «Вісла» насильно виселено на північ Польщі 553 греко-католиків. Святиню Різдва Св. Іоанна Хрестителя було розібрано.
  • 1953 — після смерті кривавого злочинця Сталіна, уряд Польщі дав дозвіл українцям, яких було виселено під час операції «Вісла», повертатись на свої прадавні етнічні землі, до могил своїх батьків і дідів. скористались цим правом поодинокі люди і родини.

На старому церковному цвинтарі збереглись 4 могили, серед яких пароха о. Григорія Макара і його дружини (з 30-х рр. ХХ ст.), Ольги Фуканчик (1907–1956), дружини о. Григорія Фуканчика.

Література[ред. | ред. код]