Угода Ахмет-Паші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Угода Ахмет-Паші (Persian:عهدنامه احمد پاشا, Turkish: Ahmet Paşa Antlaşması) — договір між Османською імперією та Сефевідським Іраном, підписаний 10 січня 1732 року.

Передумови[ред. | ред. код]

Серавський мир та Зухабська угода поклали край ворожнечі Сефевідів та Османів у 17 столітті. Однак, під час короткого періоду правління афганської династії Хотакі в Ірані спалахнув хаос, який спричинив сутички на фронтах. Особливо запеклим протистояння було на Кавказі. Тим часом, Петро I почав окуповувати іранські території на Північному та Південному Кавказі. Його завоювання були згодом закріплені Санкт-Петербурзьким мирним договором у 1723 році. Занепокоєні посиленням Росії на Кавказі, Османи вирішили зайняти Тбілісі, для того аби спинити наступ росіян, однак захоплення міста вилилося у довготривалу Османо-Сефевідську війну.

Війна[ред. | ред. код]

Поміж 1723 та 1730 Османи, на додаток до Тбілісі, захопили Єреван та Гянджу, чим забеспечили собі контроль над Південним Кавказом. На Південному напрямку(Західний Іран), були захоплені: Тебріз, Урмія, Хорремабад[1], Керманшах та Хамедан. У 1724 році, між росіянами та турками була підписана Константинопольска угода, у якій закріплювалося розділення вищезгаданих іранських територій між двома імперіями. Але після приходу до влади Тахмаспа II наступ османської арміїї був переваний. Стомлені від війни сторони вирішили закінчити конфлікт. Ахмет-паша з турецької сторони та Мехмет Реза-Кулу з перської підписали мирний договір.[2][3]

Положення[ред. | ред. код]

Положення угоди були наступними:

  1. За Османами зберігались кавказькі території, здобуті під час війни.[4]
  2. Османська імперія повертала території у Західному Ірані, окрім міст Керманшах та Хамадан, Сефевідському Ірану.[5][6]
  3. Відтепер кордон пролягав уздовж річки Аракс

Наслідки[ред. | ред. код]

Підписання договору означало скоріше перемиp'я, аніж довготривалий мир, оскільки ані Султан Махмуд I, ані тоді ще головнокомандувач перськими військами Надер Шах не змогли змиритись з втратами територій. Згодом, за правління Надер-Шаха, Афшаридський Іран зміг повернути втрачені території.

Посилання та примітки[ред. | ред. код]

  1. Somel, Selcuk Aksin (2003). Historical Dictionary of the Ottoman Empire. Scarecrow Press. с. xlvi. ISBN 978-0810866065. 
  2. Prof.Yaşar Yücel-Prof Ali Sevim:Türkiye tarihi vol.III, AKDTYKTTK Yayınları, 1991, pp. 282—290
  3. Prof.Yaşar Yücel-Prof Ali Sevim:Türkiye tarihi vol.IV, AKDTYKTTK Yayınları, 1991, pp. 3-4
  4. On line document (in Turkish). Архів оригіналу за 28 липень 2012. Процитовано 3 січень 2018. 
  5. Erewantsʻi, Abraham; Bournoutian, George (1999). History of the wars: (1721-1736). Mazda Publishers. с. 2. ISBN 978-1568590851. «(...) Не послухавшись поради Надера, Шах Тахмасп виступив у похід з метою вигнати турків з Південного Кавказу. Османи розбили перські війська у 1731, а у січні 1732 Шах підписав договір, згідно з яким, Вірменія, Ширван та Хамадан опинились у руках Турків.» 
  6. A ́goston, Ga ́bor; Masters, Bruce Alan (2010). Encyclopedia of the Ottoman Empire. Infobase Publishing. с. 415–416. ISBN 978-1438110257. «Але в той час, як Надер прагнув здобути території на Сході, Шах Тахмасп знову ініціював зіткнення, намагаючись повернути втрачені території. Він був переможений та змушений підписати договір, згідно з яким повертав Тебріз, але залишило Керманшах та Хамадан в руках Турків. Надер був розніваний умовами договору... (...)» 

Джерела[ред. | ред. код]

Somel, Selcuk Aksin (2010). The A to Z of the Ottoman Empire. Rowman & Littlefield. с. liii. ISBN 978-0810875791.