Угода з дияволом
Угода з дияволом — мотив, поширений у християнській культурі. Уклавши угоду з Сатаною або будь-яким іншим демоном, людина отримує здійснення свого бажання, але після смерті її душа гарантовано потрапить у пекло. Найвідоміший приклад — угода між Йоганном Фаустом і Мефістофелем, але зустрічається в численних інших фольклорних переказах, легендах і художніх творах. Історія може мати моралізаторський кінець, де людина не тільки втрачає свою душу, а й втрачає ще за життя більше, ніж отримала. З іншого боку, може бути і комічний результат, у якому диявола вдається обманути і скасувати угоду, лишивши винагороду собі.
Історичні спроби укладення угоди з дияволом були предметом церковних і світських судових справ. У деяких випадках вони закінчувалися стратою підсудного як єретика чи віровідступника; в інших визнавалися наслідком невігластва і каралися доволі м'яко — публічним каяттям чи тимчасовим відправленням у монастир.
У переносному значенні «угода з дияволом» — це угода, обмін, за яких людина відмовляється від моральних, етичних чи духовних цінностей на користь багатства, влади чи інших переваг[1].
Угода з дияволом полягає в тому, що людина обмінює свою душу на якесь благо в Сатани чи меншого демона[2]. Після смерті душа такої людини потрапить до пекла[3]. Угода може бути усною чи письмовою. В останньому випадку людина підписує її власною кров'ю[2]. Іноді вважалося, що для укладення угоди потрібно виконати ритуал: пробігти задом наперед навколо церкви, подмухати в замкову щілину церковних дверей, дати дияволу грудку землі з місця страти[4]. Пізні уявлення описують, що угода стає дійсною, коли людина відмовляється від хрещення, отримує «хрещення» диявола та особливу мітку на тілі, зобов'язується виконувати аморальні вчинки, як убивства дітей[5] чи домовлений час повинна дотримуватися особливої умови, як не митися сім років[6].
Уклавши угоду з дияволом, людина могла отримати здатність чаклувати[4] чи отримати чарівний предмет, як піджак з кишенями, що лишаються повними золота, скільки б з них не брати[6], або кулі, що завжди вбивають ціль[7]. Диявол завжди виконує свою частину угоду, але поширений мотив про виконання ним угоди так, щоб бажання людини здійснювалося їй на шкоду[2]. При спробі розірвати угоду, диявол буде переслідувати людину та завдавати їй різних складнощів, аби змусити поновити угоду[4]. Крім того, продавши душу, людина може цілком опинитися у владі диявола[8]. Трапляються розповіді про продаж дияволу чужої душі, але в такому випадку її рятує хтось із християнських персонажів, як Богородиця[5].
Існує різниця в укладенні угоди з дияволом чоловіками і жінками. Народні перекази часто описують, що чоловіки самі шукають диявола, тоді як до жінок диявол приходить і спокушає обіцянками. Останнє вважалося небезпечнішим, бо якщо жінка стане відьмою, то не тільки занапастить свою душу, а й приноситиме шкоду навколишнім[4].
Надзвичайно популярними в Європі були перекази про Теофіла та доктора Фауста — освічених чоловіків, які уклали угоду з дияволом[5]. Так, різні варіанти розповідей про Фауста описують як він отримує всі задоволення світу в обмін на передачу своєї душі через певну кількість років. Подібні угоди зазвичай закінчуються трагічно і людина зрештою втрачає значно більше, ніж отримала[9].
Розповіді про угоду з дияволом супроводжують історії появи різних незвичайних творів. Наприклад, Мюнхенський кафедральний собор нібито допоміг збудувати диявол за умови, що архітектор Йорг фон Гальсбах зробить собор без жодного вікна. Проте Гальсбах перехитрив диявола, сховавши велике вікно за вівтарем[10].
Багато аспектів класичного європейського зображення складнощів та неоднозначностей, що виникають у боротьбі між добром і злом, відтворено в латиноамериканській та центральноамериканській версіях угоди з дияволом. В тамтешньому фольклорі диявол в обмін на душу часто забезпечує прибуток від цукрової тростини. Причому зароблені таким чином гроші непридатні ні для чого, крім придбання предметів розкошу. Поширений персонаж із цих регіонів, який отримує за свою душу раптове багатство — це дон Кубільйо. Він багатий гульвіса, пихатий скнара; проте часто зображений з симпатією — влаштовує дотепні жарти й протистоїть більш шляхетним білим плантаторам[11].
В українських народних переказах угода людини з дияволом в особі чорта усна. Поширений мотив про обмін власної поганої речі на хорошу чортову; але потім довірлива людина виявляє, що отримала непотріб: патик, кал, жабу, черепки[12]. Чорта можна перехитрувати, формально дотримавшись угоди. Наприклад, бідний чоловік отримує від чорта гроші в обмін на матір і дітей, але дає чортові не власну рідню, а курку з курчатами[13].
Згідно з християнським віровченням, ні людина, ні диявол, не володіють жодними надприродними силами. Проте диявол здатен повідомити людині знання про світобудову, користуючись якими, вона здобуде незвичайні можливості[4]. Історії життя багатьох святих описують як вони протистоять спробам диявола спокусити їх на укладення угоди. Вже укладену угоду людина здатна скасувати шляхом розкаяння[3].
Папа Інокентій VIII у своїй буллі «Summis desiderantes», виданій 5 грудня 1484 року, офіційно визнав можливість людини укласти добровільний пакт із злими духовними силами. Століття Реформації стало апогеєм віри в чаклунство, отримане через угоду[8].
Упродовж XVI—XVII ст. зафіксовано випадки винесення смертних вироків за укладення угоди з дияволом[8]. Угода з дияволом розумілася не просто як порушення Божих законів, а як зрада віри, вияв єресі та віровідступництва[5].
В XVIII ст. у суспільній уяві диявол втратив силу та загрозливість, а спроби угоди з ним стали частіше розглядатися як невігластво чи прояв психічної хвороби. Збережені судові справи свідчать, що угоди з дияволом прагнули укладати здебільшого молоді люди. Нерідко це робилося як форма протесту чи жарт шляхом складання письмового документа. Матеріальним мотивом, зафіксованим у судах, вказувалися отримання грошей для виплати боргів, пошук зниклої близької людини, здобуття удачі (зокрема в азартних іграх), мудрості, фізичної сили, романтичний успіх, талант у музикуванні тощо. Траплялися незвичайні бажання, як-от вивчити за ніч іноземну мову[4].
В Україні ідея угоди з дияволом відомі принаймні з XVII ст., але на відміну від західних уявлень, відьомство не вважалося наслідком такої угоди. Укладення угоди з дияволом частіше приписувалося молодим освіченим чоловікам — секретарям, канцеляристам. У католиків ставлення до таких угод було суворішим, ніж у православних. У 1641 році католицький новіцій Войтех Вироземський написав угоду з дияволом на стіні тюремної камери, щоб звільнитися від покарання за підробку церковних документів. Вироземського спалили на вогнищі (йому в усякому разі загрожувала страта, а угода стала обтяжливою обставиною). Показовою для православної традиції є справа канцеляриста Івана Роботи 1749 року з приводу написання яким угоди скликалася спеціальна комісія, щоб з'ясувати чи був він автором і чи не було його зізнання дане під тиском. Врешті його визнали винним і призначили рік покаяння в монастирі. Випадок з послушником Грицьком Сердюковським 1757 року показує важливість формулювання угоди. Послушник написав угоду про отримання 50 рублів за свою душу, але потім злякався і розповів про це своєму наставнику. Скликана комісія визнала, що Сердюковський не нашкодив іншим людям (інакше його могли засудити до важчого покарання), і єдиною його виною вказали віру в забобони. Покаранням слугувало публічне каяття[5].
Ідея угоди з дияволом, можливо, походить від угод між васалами та сюзеренами, але її витоки містяться в давніших античних віруваннях у можливість прикликання духів[4]. Прообразом можна вважати спокусу Адама та Єви Змієм та спробу диявола спокусити Ісуса Христа. Ймовірно, східні уявлення про злу силу, що пропонує угоду, потрапили до Візантії, де поєдналися з місцевими віруваннями. Використання крові може походити як від кровної жертви, яку практикували євреї періоду після вигнання, так і з культу Одіна, де присвята цьому богу скріплювалася уколом списа в долоню[8].
- ↑ deal with the devil. TheFreeDictionary.com (англ.). Процитовано 12 вересня 2025.
- 1 2 3 Dealing with the Devil: Professor Explores Contracts with the Prince of Darkness in Popular Culture | University of Virginia School of Law. www.law.virginia.edu (англ.). 25 липня 2012. Процитовано 11 вересня 2025.
- 1 2 Denova, Rebecca I. (1 липня 2025). Death in the Name of God: Martyrs and Martyrdom in the Western Tradition (англ.). John Wiley & Sons. с. 349—350. ISBN 978-1-394-25293-0.
- 1 2 3 4 5 6 7 Olli, Soili-Maria (30 липня 2018). Davies, Owen; de Blécourt, Willem (ред.). 6 The Devil’s pact: A male strategy. Beyond the witch trials: Witchcraft and Magic in Enlightenment Europe (англ.). Manchester University Press. с. 100—116. doi:10.7765/9781526137265.00010/html?srsltid=afmbooor9khao7ofeood5yvfwz8eph1vjcgqnuijzrfywjetl0v7knxb. ISBN 978-1-5261-3726-5.
- 1 2 3 4 5 Диса, Катерина (2007). Угода з Дияволом студента Києво-Могилянської академії на тлі специфіки української дияволофобії (укр.). Київська Академія: 185—190.
{{cite journal}}: Cite journal вимагає|journal=(довідка) - 1 2 Sherman, Josepha (26 березня 2015). Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore (англ.). Routledge. с. 112. ISBN 978-1-317-45938-5.
- ↑ Sherman, Josepha (26 березня 2015). Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore (англ.). Routledge. с. 176. ISBN 978-1-317-45938-5.
- 1 2 3 4 Rudwin, Maximilian (1 травня 1930). The Devil-Compact in Tradition and Belief. The Open Court. 1930 (5).
- ↑ Faustian bargain | Story, Meaning, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 30 серпня 2025. Процитовано 12 вересня 2025.
- ↑ Як архітектор Мюнхенського собору познущався з диявола (англ.). Процитовано 12 вересня 2025.
- ↑ Jansen, Kees; Roquas, Esther (1 квітня 2002). Devil pact narratives in rural Central America: Class, gender and 'resistance'. The Journal of Peasant Studies. 29 (3—4): 270—299. doi:10.1080/03066150412331311089. ISSN 0306-6150.
- ↑ Назаренко, Михайло, ред. (2025). Тілько істинна правда з українських повір'їв. Видавництво Старого Лева. с. 63—70.
- ↑ Назаренко, Михайло, ред. (2025). Тілько істинна правда з українських повір'їв. Видавництво Старого Лева. с. 83—84.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |