Угода про відкрите небо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Угода про відкрите небо
англ. The Treaty on Open Skies
Open Skies members.svg

Країни-учасниці ДВН
Тип договору Міжнародний договір
Підписаний
- місце
24 березня 1992
Фінляндія Фінляндія
Гельсінкі
Набуття чинності 2 січня 2002
Сторони 34
Мови англійська, французька, німецька, італійська, російська та іспанська

Угода про відкрите небо у Вікісховищі?

Угода про відкрите небо, УВН (англ. The Treaty on Open Skies) — багатостороння міжнародна угода, підписана 24 березня 1992 року в Гельсінкі представниками 23 держав-членів Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Метою договору є сприяння зміцненню довіри між державами через удосконалення механізмів контролю за військовою діяльністю та за дотриманням чинних договорів у галузі контролю над озброєннями. Договір встановлює режим відкритого неба, мета якого — забезпечити можливість його учасникам здійснювати обльоти територій один одного[1].

На 2014 рік учасниками Договору було 33 держави.

  • Білорусь
  • Бельгія
  • Боснія і Герцеговина
  • Болгарія
  • Велика Британія
  • Канада
  • Хорватія
  • Чеська Республіка
  • Данія
  • Естонія
  • Фінляндія
  • Франція
  • Німеччина
  • Греція
  • Грузія
  • Угорщина
  • Ісландія
  • Італія
  • Латвія
  • Литва
  • Люксембург
  • Нідерланди
  • Норвегія
  • Польща
  • Португалія
  • Румунія
  • Росія
  • Сполучені Штати Америки
  • Словаччина
  • Словенія
  • Іспанія
  • Швеція
  • Туреччина
  • Україна

Історія[ред. | ред. код]

Вперше концепція відкритого неба була запропонована президентом США Дуайтом Ейзенхауером на зустрічі з головою Ради міністрів СРСР Булганіним в Женеві 1955 року. Ейзенхауер запропонував домовитися про спостережні польоти над територією США та СРСР для запобігання раптової атаки. Перший секретар ЦК КПРС Хрущов відхилив цю пропозицію.

У 1989 цю пропозицію повторив президент США Джордж Буш.

Основні елементи договору[ред. | ред. код]

Договір складається з преамбули, 19 статей і 12 додатків. Відповідно до Статті I Договору:

  • Цей Договір встановлює режим, який буде відомий як режим відкритого неба, для проведення спостережних польотів Державами-учасниками над територіями інших Держав-учасників і викладає права і обов'язки Держав-учасників стосовно цього режиму.

Учасники договору[ред. | ред. код]

Тридцять чотири держави є учасниками Договору з відкритого неба.

Киргизстан підписав, але не ратифікував договір. Канада і Угорщина є країнами-депозитаріями договору на знак визнання їх особливого внеску в процес створення Договору з відкритого неба. Країни-депозитарії керують документами Договору і надають адміністративну підтримку.

6 квітня 2012 року Грузія прийняла рішення про припинення своїх зобов'язань перед Росією в рамках Договору з відкритого неба[2].

Виконання договору[ред. | ред. код]

Боїнг OC-135B
Ту-214ОН

Американська сторона для польотів за програмою «Відкрите небо» в основному використовує літаки типу OC-135B (модифікація літака-заправника Boeing KC-135 Stratotanker)[3].

13 квітня 2014 року під час Революції гідності газета Weekly Standard у США опублікувала лист чотирьох членів сенатського комітету з розвідки, в якому заявлялося, що Росія вводить нові літаки, які «підтримують обладнання для цифрової фотозйомки, РЛС бокового огляду з синтезованою апертурою і інфрачервоне обладнання». 15 квітня голова комітету палати представників у справах збройних сил Майк Роджерс закликав Обаму відмовити в праві новим російським літакам літати в повітряному просторі США. 18 квітня 2014 року США заборонили інспекційний проліт Росії[4].

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]