Угорська окупація югославських земель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Угорська окупація
югославських земель
угор. Délvidék magyar uralom alatt
—  Частини Югославії, окуповані та анексовані Угорщиною  —
Країна Югославія Югославія
----------------
Окуповані Угорщиною 11 квітня 1941
Анексовані Угорщиною 14 грудня 1941
Окуповані Німеччиною 15 березня 1944
Землі
Уряд
 - Тип включені в тодішні угорські комітати
Площа
 - Повна 11 475 км²
Населення (1941)
 - Усього ~1 145 000
Див. розділ «Демографія»
Карта окупації та поділу Югославії у 1941. Окуповані Угорщиною, а потім приєднані до неї райони Югославії показано тілесним кольором на півночі (Бачка і Бараня) та північному заході (Меджимур'є і Прекмур'є)
Карта окупації та поділу Югославії у 1941. Окуповані Угорщиною, а потім приєднані до неї райони Югославії показано тілесним кольором на півночі (Бачка і Бараня) та північному заході (Меджимур'є і Прекмур'є)

Угорська окупація югославських земель — угорське загарбання з наступним приєднанням до Угорщини частини території Королівства Югославії, а саме: Бачки, Барані, Меджимур'я та Прекмур'я. Відбулося під час Другої світової війни, тривало з 1941 до 1944.

Передумови[ред.ред. код]

Карта, що показує різницю між кордонами Угорщини до і після Тріанонського договору. Тодішнє Королівство Угорщина виділено зеленим, автономну Хорватію і Славонію — сірим. Діаграми населення спираються на дані угорського перепису 1910 року.

Після завершення Першої світової війни на Паризькій мирній конференції держави Антанти з огляду на розпад Австро-Угорщини підписали з Угорщиною Тріанонський договір, який, серед іншого, визначав кордон між Угорщиною та новоствореним Королівством сербів, хорватів і словенців (перейменованим на Королівство Югославія у 1929 році). Договір розділив раніше керовані Угорщиною області Банат, Бачка і Бараня між Угорщиною, КСХС і Румунією та передав Меджимурський край і близько двох третин області Прекмур'є від Угорщини до КСХС. У районах, що ввійшли в КСХС, залишилася значна кількість угорців і фольксдойчів.[2][3] У проміжку з 1918 по 1924 рік в Угорщину з територій, переданих в Югославію, було депортовано 44 903 угорці (в тому числі 8 511 державних службовців), у той самий час югославський уряд переселив у Бачку і Бараню близько 10 000 югославських військових поселенців, так званих «салоніцьких добровольців» (сербохорв. Solunski dobrovoljci), здебільшого сербів.[4][5] У міжвоєнний період Угорщина ратувала за перегляд установлених Тріанонським договором кордонів, а відносини між двома країнами залишалися складними.[2][3] 22 серпня 1938 Чехословаччина, Румунія і Югославія погодилися на перегляд Тріанону, що дозволило Угорщині переозброїтися.[6]

Історія[ред.ред. код]

Територіальні здобутки Угорщини в 1938-41. Окуповані з подальшим приєднанням частини Югославії показано світло-коричневим кольором на півдні (Бачка і Бараня) та на заході (Меджимур'є і Прекмур'є).

Усі ці території перебували до 1920 року під угорським урядуванням і були передані Югославії у рамках післявоєнного Тріанонського договору. Нині вони входять до кількох держав: югославська Бачка тепер є частиною Воєводини, яка у свою чергу є автономним краєм незалежної Сербії, югославська Бараня і Меджимур'є входять до складу сучасної Хорватії, а югославське Прекмур'є належить до нинішньої Словенії.

Окупація почалася 11 квітня 1941, коли 80-тисячна угорська армія перейшла югославський кордон на підтримку вторгнення в Югославію держав Осі на чолі з Німеччиною, яке розпочалося п'ятьма днями раніше. У Воєводині сербські нерегулярні формування четників учинили деякий опір угорським військам, але під цей час уже було зламано оборону Югославської королівської армії. Угорським військам опосередковано сприяли місцеві фольксдойчінімецька меншина в Югославії, яка створила ополчення і роззброїла близько 90 000 югославських військовослужбовців. Попри виключно спорадичний опір угорські війська в ході цих початкових військових дій вбили багато мирних жителів, у тому числі деяких «фольксдойче». Уряд новоствореної маріонеткової держави Осі Незалежної держави Хорватія невдовзі погодився на угорську анексію Меджимур'я, що стривожило хорватське населення цієї області.

Окупаційна влада відразу ж поділила населення Бачки і Барані на тих, які жили в цих краях, коли вони востаннє були під угорським правлінням у 1920 році, та на переважно сербських поселенців, які прибули сюди, відколи ці райони стали частиною Югославії. Вчений-експерт у галузі міжнародного права, професор Рафаель Лемкін, який увів у вжиток слово «геноцид» на позначення «знищення нації або етнічної групи»,[7] описував політику, що проводила угорська влада на окупованих територіях, як «геноцидарну».[8] Лемкін твердив, що «геноцидарна» політика — це така, що спрямована на знищення політичного, соціального, культурного, релігійного і економічного існування та мови людей, які живуть на окупованих територіях.[7] Угорські окупанти почали зганяти тисячі місцевих сербів у концтабори і виселяли їх у Незалежну державу Хорватія, окуповану Італією Чорногорію та окуповану німцями Сербію. Кінець кінцем, десятки тисяч сербів було депортовано з окупованих територій. Услід за цим почалося здійснення політики мадяризації політичного, суспільного і економічного життя на окупованих територіях, яка включала переселення угорців і секеїв з інших частини Угорщини. Мадяризація не торкнулася фольксдойчів, які під угорським правлінням набули особливого статусу, а у Прекмур'ї угорська влада була більш поблажливою до етнічних словенців.

Дрібний збройний опір угорським окупантам розпочався у другій половині 1941 у відповідь на жорстокі заходи, що включали і масові страти, вигнання та інтернування. Заворушення здебільшого зосереджувалося в етнічно-сербській місцевості південної Бачки — районі Шайкашка, де угорські війська помстилися за свої втрати. У серпні 1941 управління «відвойованими південними територіями» (угор. Délvidék) взяла на себе цивільна адміністрація, і в грудні вони були офіційно приєднані до Угорщини. У січні 1942 року угорські військовики провели рейди, під час яких знищили понад 3 300 осіб, здебільшого сербів і євреїв.

У березні 1944 року, коли Угорщина збагнула, що вона на стороні тих, хто програє війну, та заходилася вести перемовини із союзницькими державами, Німеччина в ході операції «Маргарет I» перебрала на себе владу в Угорщині, в тому числі і на її приєднаних територіях. Євреїв, що залишалися на окупованих територіях, було зібрано і відвезено в концентраційні табори, що призвело до загибелі 85 відсотків євреїв на окупованих землях. Перед своїм відходом із Балкан в умовах наступу радянських військ німці евакуювали із Бачки і Барані в Австрію від 60 до 70 тис. фольксдойчів. Коли Червона Армія витіснила німців із Бачки і Барані наприкінці 1944 року, над цими областями було відновлено югославський контроль. Меджимур'є і Прекмур'є залишалися окупованими до останніх тижнів війни.

Демографія[ред.ред. код]

Останній перед окупацією югославський перепис було проведено 1931 року. Цей перепис як первинний критерій використовував мову і радше підраховував усіх носіїв сербохорватської мови як одну групу, ніж виділяв в окремі групи сербів, хорватів, боснійських мусульман, македонців і чорногорців.[9] Для визначення під час перепису 1931 приблизної чисельності сербів і хорватів вчені використовували зіставлення даних про релігійну належність із лінгвістичними даними шляхом зарахування до хорватів тих, які сповідують римо-католицьку віру.[10]

За даними перепису 1931 року на території Бачки і Барані разом проживало 837 742 людини. Серед них було від 275 014 до 283 114 угорців і від 185 458 до 194 908 «фольксдойче». Таким чином, угорці становили близько третини населення цих територій, а «фольксдойче» налічувалося трохи менше ніж чверть.[11][12] За словами історика доктора Крістіана Унгваря, перепис 1931 року показав, що населення Бачки і Барані включало 150 301 серб і 3 099 хорватів. Це відповідає близько 18 відсоткам сербського населення.[12] Ці цифри значно відрізняються від наданої професором Йозо Томасевичем чисельності об'єднаного сербсько-хорватського населення, що становила 305 917 осіб, а це відповідало 36,5 відсотка населення.[13] Числові дані перепису 1931 для Меджимур'я і Прекмур'я засвідчують, що все населення було 193 640 осіб, з яких 101 467 (52,2 відсотка) становили хорвати, 75 064 (38,7 відсотка) були словенцями і 15 308 (8 відсотків) були угорцями.[12]

Поділ[ред.ред. код]

Карта адміністративно-територіального поділу земель Югославії під управлінням Угорщини

Перед війною як Бачка, так і Бараня були частинами Дунайської бановини Югославії. Меджимур'є входило у бановину Хорватію, а Прекмур'є було у складі Дравської бановини. Після вторгнення угорська влада розділила окуповані території між округами (комітатами), до яких відносили ці землі згідно з адміністративним поділом, що існував до 1920 року, коли ці краї належали Королівству Угорщина. Такими комітатами були Бач-Бодрог, Бараня, Зала і Ваш. Урядовців на цих територіях не стільки обирали, скільки призначали. Комітати далі поділялися на райони, а влада повернула багатьом районам, містам і селищам назви, які використовувалися до 1920 року, а в деяких випадках — назви, що не мали ніякого історичного прецеденту. Деякі приклади такого перейменування по кожному повіту наведено нижче: [14]

Комітат Бач-Бодрог:

Назва, яку використовувала
угорська влада
Відповідна
югославська назва
Одшаг Оджаці
Мадьярканіжа Стара Каніжа
Обече Старий Бечей
Паланка Бачка-Паланка
Тополя Бачка-Топола
Уйвідек Новий Сад
Зента Сента
Зомбор Сомбор
Жабья Жабаль

Комітат Бараня:

Назва, яку використовувала
угорська влада
Відповідна
югославська назва
Бараньявар Бранін Врх

Комітат Ваш:

Назва, яку використовувала
угорська влада
Відповідна
югославська назва
Мурасомбат Мурска-Собота

Комітат Зала:

Назва, яку використовувала
угорська влада
Відповідна
югославська назва
Алшолендва Лендава
Чакторня Чаковець
Перлак Прелог

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lemkin, 2008, с. 631
  2. а б Lemkin, 2008, с. 261–262
  3. а б Pearson, 1996, с. 95
  4. Ungváry, 2011, с. 75 and 71
  5. Karakaš Obradov, 2012, с. 104
  6. Bán, 2004, с. 37–38
  7. а б Lemkin, 2008, с. 79
  8. Lemkin, 2008, с. 262–263
  9. Biondich, 2008, с. 49
  10. Eberhardt, 2003, с. 359
  11. Tomasevich, 2001, с. 170–172
  12. а б в Ungváry, 2011, с. 70
  13. Tomasevich, 2001, с. 170
  14. Jordan, 2009, с. 129