Угроруська народна рада
| Угроруська народна рада | |
|---|---|
| Тип | політична організація |
| Засновник | Антоній Папп |
| Засновано |
9 листопада 1918 Ужгород |
| Тема | мадярони |
| Штаб-квартира | Ужгород |
| Місце діяльності | Закарпаття |
| Голова Ради | Симеон Сабов |
Угроруська народна рада (Рада рутенів Мадярії, Рада угроруського народу[1]) — мадяронська політична організація[2][3], яка користувалася підтримкою змадяризованої частини русинської інтелігенції, священиків та угорського населення Закарпаття.
Утворення[ред. | ред. код]
Угроруська народна рада (Рада рутенів Мадярії) була утворена 9 листопада 1918 року в Ужгороді мадяронами з ініцативи єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Антонія Паппа. Очільником ради було обрано Симеона Сабова, секретарем обрано Авґустина Волошина[4]. До складу ради входили відомі мадярони: Йосип Камінський, Петро Гебей, Симеон Сабов та инші[5].
Угроруська народна рада прийняла «Меморандум», в якому заявила, що угроруський народ приєднується до своєї батьківщини-Угорщини й виступає за недоторканість її території[6]. 21 грудня 1918 року Угорський парламент прийняв «Народний Закон про Автономію Руської Нації в Мадярщині», згідно з яким мала бути утворена автономна правно-політична територія під назвою «Руська Країна». При угорському уряді було утворена посада міністра для справ Руського Краю, яку обійняв Августин Штефан. Закон про автономію мав декларативний характер, оскільки у ньому не було закладено механізмів упровадження автономії, територія Руської Країни не отримала чіткого територіального визначення. Хоча уряд Міхая Карої схвалив закон про автономію Руського Краю, до якого входили комітати: Мараморош, Угоча, Берег, Унґ[7], але водночас розширив регіони проживання угорців та звузив територію проживання русинів. Так міста: Ужгород, Мукачеве, Берегове, Марамороський Сигіт, Севлюш, а також Свалява та Солотвин, округи: Берегівський, Севлюський та Тячівський, згідно з законом, вилучалися з автономної Руської Країни. Незважаючи на деклеративність закону та несприйняття його широкою громадськістю Закарпаття, Угроруська народна рада підтримала як закон так і дії угорського уряду.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Павло Гай-Нижник. Ідея Соборності й українське державотворення (1918–1919 рр.) // Гілея. – 2014. – Вип.91 (№12). – С.25–37.
- ↑ Михайло Марканич.Розвиток адміністративно-територіальної системи Підкарпатської Русі / М. В. Марканич // Архіви України. - 2017. - № 5-6. - С. 207-219. [Архівовано 2018-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Іван Ребрик. Ковнер: Пам'ять антиукраїнського терору. IV «Закарпаття онлайн»
- ↑ Дмитро Грегірчак. Формування етнічної самосвідомості як визначальний чинник етнополітичної еволюції закарпатського соціуму в модерну добу. Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2009. – Вип. 13. – С. 32–37.
- ↑ Василь Верига. Визвольна боротьба в Україні. 1914–1923 рр. – Т. 1. – Лв.: Інститут українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України, 2005. – С. 400–403.
- ↑ Павло Гай-Нижник, Віталій Яремчук. На шляху до Української державності в Закарпатті // Збірник наукових праць НДІ українознавства. Київ, 2008. Т. ХХІІ. С. 300—319.
- ↑ Петро Стерчо. Карпато-українська держава : до історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 роках. – Львів: За вільну Україну, 1994. – XXXI, 288 c. : іл.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / Керівники редакційної колегії: Микола Вегеш, Чілла Фединець. — Ужгород: Видавництво «Ліра», 2010. — 720 с
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |