Ударно-кременевий замок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ударно-кременевий замок
Внутрішня сторона замкової дошки. Курок спущений, полиця відкрита.
Курок на запобіжному взводі.
Зроблено постріл

Ударно-кремінний замок (кременево-ударний, кременевий) — пристрій для запалення порохового заряду у вогнепальній зброї, в якому сніп іскор для запалення порохового заряду може бути отриманий шляхом одноразового удару кременю по кресалом. Зброя в якій використано замку такого типу, також називається кременевою.

Будова і розвиток[ред. | ред. код]

Ударний кременевий замок з'явився практично одночасно з колесцовим — не пізніше початку XVI ст., імовірно, на Близькому Сході. У Європі він став відомий раніше всього в Іспанії. Ударний замок, незважаючи на його переваги, витіснив ґнотовий і колесцовий механізми тільки в першій третині XVII ст., а потім повсюдно використовувався протягом двох століть, до появи капсульних систем і унітарних патронів.

Запалювання пороху в кремневому замку походить від іскри, виробленої підпружиненим курком з затиснутим в ньому шматочком кременя, гостро заточеним з переднього кінця. Кремень повинен висікти іскру, вдарившись об рифлену сталеву пластину (кресало). Іскра запалює невелику кількість пороху, який поміщена на полку, через затравний отвір в стволі полум'я досягне основного порохового заряду і буде зроблено постріл.

Кінематика і технологія ударного замка значно складніша, ніж ґнотового і колесцового. Ударний спосіб отримання іскри потребував набагато сильнішої бойової пружини, ніж в ґнітового замку, відповідно збільшилися навантаження на інші деталі механізму. Підвищилися вимоги до матеріалу і термообробки кресала, тому що з ним взаємодіяв твердий кремінь, а не порівняно м'який пірит, як в колесцових замках. Виявилося дуже непросто знайти потрібну форму кресала, щоб кремінь зустрічався з ним в потрібній точці під оптимальним кутом і тесав досить сильний сніп іскор в потрібному напрямку. Спущений курок не повинен бити по полиці, щоб не струсити з неї затравочний порох. Поки було вирішено всі ці проблеми, ударний замок не мав вирішальних переваг перед старими системами. Так, 1620 р в Швеції ввели найпростіший варіант ударного замка для піхотних мушкетів, але дуже скоро відмовилися від цієї модернізації і повернулися до ґнотового запалювання: відсоток осічок виявився неприпустимо високим.

Ударно-кременевий замок, поки його не вдосконалили, щоб він став придатним для масової армії, застосовували в основному в мисливській зброї. Курок кременевого замка можна було не тримати постійно на взводі; кременева зброя не відлякувала здобич димом та палаючим ґнотом Недоліки ж на полюванні були не такі істотні, як на полі бою.

Через технологічні особливості кременевого замка його впровадження в різних регіонах (і навіть конструктивні особливості) залежало від наявних в даній місцевості ресурсів: наявності запасів кременю, складу місцевих залізних руд (не всякий метал підходив для бойових пружин і кресал), дефіциту конопель і селітри, необхідних для ґнотів.

За конструктивними особливостями розрізняють дві основні гілки розвитку ранніх ударно-кременевих замків. Умовно їх називають середземноморським і балтійським. Замки середземноморської школи, поширені в Іспанії, Італії, на Балканах, в Малій Азії, на Близькому Сході і на півночі Африки, відрізняються компактністю і разом з тим масивністю деталей. Деталі балтійських замків більш тонкі і витягнуті в довжину, що визначало габарити всього механізму. Ця школа розвивалася на територіях німецьких і слов'янських держав, Скандинавії, Нідерландів. Обидві школи породили безліч варіантів і різновидів механізму. У самих ранніх конструкціях кришку полки потрібно було перед пострілом відкривати рукою, потім в балтійських системах (шнапханах) з'явився досить складний механізм автоматичного відкривання полки при спуску курка, як в ґнотових і колесцових замках. Бойова пружина спочатку розташовувалася на зовнішній стороні замкової дошки (це найпростіше конструктивно), пізніше її почали ставити на внутрішню сторону; довелося ускладнити спусковий механізм, зате пружину захистили від ударів і вологи тощо. У самих ранніх іспанських замках була реалізована проста і логічна ідея об'єднати кресало і кришку в одну деталь (пізніше її назвали «батареєю»), але голландські та німецькі майстри в середині XVI ст. від неї чомусь відмовилися.


У 1610 р французький зброяр з Лізьє (Нормандія) Марен Ле Буржуа (1550—1634), об'єднавши найкращі риси середземноморських і балтійських зразків, створив французький (батарейний) замок, який і поширився по всьому світу на наступні три сторіччя, як основний механізм ручної вогнепальної зброї.

Кременевий замок не було потрібно заводити ключем, як колесцовий, він був простіше і більш технологічні, отже — дешевший. Кремень зношувався набагато менше, ніж пірит, і міняти його доводилося рідше. За рахунок полегшення процесу заряджання рушниці скорострільність збільшилася до 2-3 пострілів в хвилину і більше. Прусська піхота XVII століття могла робити близько 5 пострілів в хвилину, а окремі стрільці і 7 пострілів при 6 заряджаннях[1]. Це досягалося додатковими удосконаленнями замку і рушниці, і тривалим навчанням солдат.

У той же час ударно-кременевий замок був схильний до частих осічок і тому вимагав уваги і догляду. Звичайні причини осічки — стертий або погано закріплений кремінь, зношене кресало, забите нагаром затравочний отвір. Затравочний порох на полку хоч і був захищений підпружиненою кришкою, але все ж з часом зволожувалися і приходив в непридатність. Тому тримати зброю в зарядженому стані довгий час було не можна, порох на полку необхідно було періодично міняти.[К 1] При цьому навіть справний замок міг давати до 15 осічок на 100 пострілів[К 2]. Стрілець відміряв затравочний порох на око, і тому міг помилитися і насипати менше або більше, ніж потрібно. Якщо до того ж порох на полку доводилося відсипати з готового навішування (патрона), то і основний заряд виходив різним від пострілу до пострілу, і точності стрільби це не покращувало. При пострілі над полкою утворювалося щільна хмара порохового диму, яка на час закривало стрільцю огляд.

Рушниці і пістолети з кременевими замками панували на полях битв до першої чверті XIX століття включно. В даний час в багатьох країнах популярне полювання з однозарядними кременевими рушницями (точніше — їх сучасними репліками) і розважальна стрільба з них.

Поводження[ред. | ред. код]

Щоб підготувати кременевий замок до пострілу, стрілець повинен (зарядивши власне зброю, тобто забивши до ствола пороховий заряд і кулю):

  • поставити курок на запобіжний взвод;
  • відкрити кришку полки;
  • якщо потрібно, прочистити затравочний отвір;
  • насипати на полку невелику порцію пороху;
  • закрити кришку;
  • поставити курок на бойовий взвод.[К 3]
Голландський замок (шнапхан). Кресало і кришка полки — різні деталі.
Будова французького замку

1 — курок 2 — курковий гвинт 3 — верхня губа курка 4 — кремінь 5 — кришка (кресало) 6 — полиця 7 — підкресальна пружина

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. «…Зверобой взял оружие из рук приятеля и взвел курок. На полке был порох, затвердевший, как шлак, под действием времени, сырости и давления… Это открытие озадачило индейца, который привык ежедневно обновлять затравку своего ружья и тщательно осматривать его. — Белые люди очень небрежны, — сказал Зверобой, покачивая головой…» — Фенимор Купер, «Зверобой, или Первая тропа войны», 1841
  2. Характерную сцену см. у М. Ю. Лермонтова в «Герое нашего времени», глава «Фаталист». Осечка пистолета в руках Вулича воспринимается окружающими, как не самое вероятное, но вполне обычное событие.
  3. Технически точное описание процесса дал А. С. Пушкин в XXIX строфе VI главы «Евгения Онегина» (см. Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкина «Евгений Онегин». Комментарий. — Л.:Просвещение, 1983, с. 304—305):

    Вот пистолеты уж блеснули,
    Гремит о шомпол молоток.
    В гранёный ствол уходят пули,
    И щёлкнул в первый раз курок.
    Вот порох струйкой сероватой
    На полку сыплется. Зубчатый,
    Надёжно ввинченный кремень
    Взведён ещё.

    Здесь «…щёлкнул в первый раз курок» — постановка на полувзвод; «…Взведён ещё» — на боевой взвод.

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Фёдоров В. Эволюция стрелкового оружия. Часть I. Развитие ручного огнестрельного оружия от заряжания с дула и кремнёвого замка до магазинных винтовок. — М.:Государственное военное издательство Наркомата обороны Союза ССР, 1938
  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1998.
  • Маковская Л. К. Ручное огнестрельное оружие русской армии конца XIV—XVIII веков. Определитель. М.:Военное издательство, 1992 [1]
  • Бехайм В. Энциклопедия оружия. Руководство по оружиеведению. Оружейное дело в его историческом развитии от начала средних веков до конца XVIII в. — Leipzig, 1890. — С.-Пб.: АО «Санкт-Петербург оркестр», 1995. [2]
  • Милчев М. Системы воспламенения стрелкового оружия. Часть V.//«Ружье», № 3, 2011, с. 54-60

Посилання[ред. | ред. код]