Уда (притока Селенги)
| Уда | |
|---|---|
 | |
| 51°49′09″ пн. ш. 107°34′37″ сх. д. / 51.819200000027777264° пн. ш. 107.57700000002778040° сх. д. | |
| Витік | |
| • координати | 52°33′02″ пн. ш. 112°11′36″ сх. д. / 52.550674000027775890° пн. ш. 112.19349500002778086° сх. д. |
| Гирло | Селенга |
| • координати | 51°49′56″ пн. ш. 107°34′15″ сх. д. / 51.83238900002777427° пн. ш. 107.57110900002778919° сх. д. |
| Басейн | басейн Єнісею |
| Країни: |
 Росія |
| Регіон | Бурятія |
| Довжина | 467 км |
| Площа басейну: | 34 800 км² |
| Середньорічний стік | 69,8 м³/с |
| Притоки: | Onad, Khudand, Kurbad і Bryankad |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Уда́ (рос. Уда́ бур. Үдэ — річка в Забайкаллі в Росії, права притока Селенги. Протікає по території Єравнінського, Хорінського, Заіграєвського районів і міського округу Улан-Уде Республіки Бурятія.
Географія і гідрологія[ред. | ред. код]
Довжина річки — 467 км, площа водозбірного басейну — 34,8 тис. км²[1] . Живлення переважно снігове і дощове. Середньорічна витрата води за 5 км від гирла — 69,8 м³/с, найбільша — 1240 м³/с, найменша — 1,29 м³/с. У верхів'ях перемерзає на 2,5-4,5 місяці (грудень — квітень). Замерзає в жовтні — листопаді, розкривається в квітні — на початку травня.
Витік Уди знаходиться на Вітімському плоскогір'ї за 45 км на схід від озера Соснового системи Єравнінських озер. Основний напрямок течії річки — південний захід. До району улусу Хангір близько 140 км Уда тече через ненаселену місцевість гірської тайги. Біля Хангіра, прийнявши права притоку Погромку і ліву Танготу, Уда входить у міжгірну долину, що поступово розширюється (Удино-Іволгинська западина). Трохи нижче Хоринська в річку впадають дві великих притоки — Она справа і Худан зліва. Біля села Нова Курба справа в Уду впадає річка Курба. Вище смт Онохой річка зліва приймає притоку Брянку. Впадає в Селенгу в центральній частині міста Улан-Уде. У гирлі знаходяться кілька заплавних островів.
Удинська долина є структурою Джидіно-Вітімської групи западин, що розділяє гірські системи Прибакайлля та Західного Забайкалля. На південному заході вона переходить в Іволгинську западину, з якою становить єдину систему знижень.
В середньому басейні річки та по її притоках знаходяться особливо охоронювані природні території Бурятії — заказники Ангірський у Заіграєвському районі, і Худакський в Хорінському районі; у верхній течії Уди в Єравнінському районі знаходиться Мохейський заказник.
Назва[ред. | ред. код]
Існує декілька версій походження назви річки. Згідно з найбільш імовірною з яких назва походить від давньомонгольского «уда» — «верба» (прамонг. huda, письм.-монг. uda, середньовічн. монг. xutan, халх. ud, евенк. hede pte — «в'яз», тюрк. ude-ηki — «вербові»). За наявністю заростей верб по берегах і островах річки, що узгоджується з дійсністю.
Історія заселення[ред. | ред. код]
Улітку 1924 року археологічна експедиція Східно-Сибірського відділу РГТ досліджувала долину Уди і Сосновоозерську улоговину. Були виявлені неолітичні стоянки поблизу сіл Соснівка, Веселе, Ширінга, Кульськ, Санномиськ, Верхні Тальці, Нова Курба, Стара Курба, Онохой. Також стоянки були виявлені біля приток річки — Они і Брянки[2].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Міст через річку Уда в місті Улан-Уде -
-
Долина Уди біля селища Зун-Хурай -
Набережна Уди -
Набережна Уди -
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Уда / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
- ↑ Дебец Г. Следы доисторического человека в долине р. Уды (Забайкалье). // Бурятиеведение. Верхнеудинск. 1925. стр.13—16
