Удовиченко Петро Платонович

Удовиченко Петро Платонович
Удовиченко Петро Платонович
Народився	17 лютого 1914; Заможне, Глобинський район, Полтавська область
Помер	29 травня 1992 (78 років); Київ, Україна
Країна	Російська імперія; Українська Радянська Соціалістична Республіка; СРСР; Україна
Діяльність	дипломат, історик, політик
Alma mater	Вища партійна школа при ЦК ВКП(б)d (1944)
Науковий ступінь	кандидат історичних наук
Вчене звання	професор[d]
Заклад	Організація Об’єднаних Націй
Посада	депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія	КПРС
Нагороди
	; ; ;

Петро Платонович Удовиченко (17 лютого 1914; село Броварки, нині Заможне, Глобинський район, Полтавська область – 29 травня 1992, Київ) — радянський політичний діяч, міністр освіти УРСР (1967–1971), український радянський дипломат, представник України в ООН (1958–1961), історик, педагог, Академік АПН СРСР. Кандидат історичних наук (1947); дійсний член Академії педагогічних наук СРСР по Відділенню загальної освіти (1967); професор (1971). Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання.

Життєпис

Народився 17 лютого 1914 року, в селі Броварки (нині Заможне) Глобинського району Полтавщині.

У 1931—1934 роках — студент історичного факультету Новомосковського педагогічного інституту (Дніпропетровська область), здобув спеціальність викладача історії.

У 1934—1936 роках — вчитель історії в середніх школах №№ 2, 7 та 9 міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У 1936—1937 роках — служба в Червоній армії: курсант 116-ї авіаційної бригади в місті Смоленську.

У 1937—1938 роках — вчитель історії середньої школи № 1 міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У 1938—1939 роках — директор школи № 16 міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Член ВКП(б) з 1939 року.

У 1939—1940 роках — директор Тарнопольського педагогічного училища.

З 1940 року — на партійній роботі. До літа 1941 року працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Тернопільського обласного комітету КП(б)У.

У 1941—1942 роках — завідувач військового відділу Магнітогорського міського комітету ВКП(б) Челябінської області РРФСР.

У 1942—1944 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б) у Москві.

У 1944 році працював відповідальним референтом у Народному комісаріаті закордонних справ УРСР.

З листопада 1944 по квітень 1948 року — помічник члена Політбюро ЦК КП(б)У, заступника голови Ради Міністрів Української РСР Дмитра Захаровича Мануїльського.

Одночасно на 1946 рік — в.о. завідувача політичного відділу Міністерства закордонних справ Української РСР. З 1947 року — викладач Київського державного університету імені Т. Г. Шевченко.

У 1948—1952 роках — помічник заступника голови Ради Міністрів Української РСР Дмитра Захаровича Мануїльського та заступник міністра закордонних справ Української РСР.

У 1952—1956 роках — доцент кафедри історії зовнішньої політики СРСР та міжнародних відносин історичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У 1956—1958 роках — проректор з навчальної роботи Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Автор книги «З історії зовнішньої політики УРСР 1919–1922» (1957).

24 березня 1958 — квітень 1961 року — Постійний представник Української РСР при ООН.

У 1961 — січні 1967 роках — завідувач кафедри історії зовнішньої політики СРСР та міжнародних відносин історичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно в 1964 — 1967 роках — секретар партійного комітету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

21 січня 1967 — 2 березня 1971 роках — міністр освіти УРСР^[1].

У 1971 — 1984 роках — в.о. професора кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка^[2].

Потім — на пенсії в Києві.

Ненависть до української мови

На одній з нарад у Москві Петро Удовиченко так висловився про українську мову: «Пора покончить с этим языком!» (укр. Пора покінчити з цією мовою!). За що отримав догану від міністра освіти СРСР Геннадія Ягодіна, мовляв, «Ещё рано» (укр. Ще зарано)^[3].

Нагороди

Джерела

Гай-Нижник П. Удовиченко Петро Платонович // Тернопільський Енциклопедичний Словник. — Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2009. — Т.4 (додатковий). А–Я. — С.644.
Головченко В. І. Удовиченко Петро Платонович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.

Примітки

↑ Удовиченко Петро Платонович. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 3 вересня 2016. [Архівовано 2020-09-27 у Wayback Machine.]
↑ Кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 3 вересня 2016. [Архівовано 2018-03-12 у Wayback Machine.]
↑ Хай (не)живе українофобія в Україні!

Посилання

[1] Удовиченко Петро Платонович. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 3 вересня 2016. [Архівовано 2020-09-27 у Wayback Machine.]

[2] Кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 3 вересня 2016. [Архівовано 2018-03-12 у Wayback Machine.]

[3] Хай (не)живе українофобія в Україні!

[1]

[2]

[3]