Удовиченко Петро Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Удовиченко Петро Платонович
Удовиченко Петро Платонович.jpg
Народився 17 лютого 1914(1914-02-17)
Заможне, Глобинський район, Полтавська область
Помер 29 травня 1992(1992-05-29) (78 років)
Київ, Україна
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukrainian SSR.svg Українська Радянська Соціалістична Республіка
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність дипломат, історик
Alma mater Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Заклад Організація Об'єднаних Націй
Посада депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»

Петро Платонович Удовиченко (17 лютого 1914; с. Броварки, нині Заможне, Глобинський район, Полтавська область – 29 травня 1992, Київ) — міністр освіти УРСР (1967–1971), український радянський дипломат, історик, педагог, Академік АПН СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 17 лютого 1914 року, в селі Броварки (нині Заможне) Глобинського району Полтавщині. Закінчив Новомосковський педагогічний інститут Дніпропетровська область (1934), історичний факультет; Вищу партійну школа при ЦК ВКП(б) (1944); Кандидат історичних наук (1947); Дійсний член Академії педагогічних наук СРСР по Відділенню загальної освіти (1967); Професор (1971).

У 1934 — 1936 роках — учитель історії в школі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У 1936 — 1937 роках — служба в Червоній армії. У 1937 — 1939 роках — учитель історії, директор середньої школи міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Член ВКП(б) з 1939 року.

У 1939 — 1941 роках — директор Тарнопольського педагогічного училища.

З 1941 — на партійній роботі. У 1941 році працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди і агітації Тернопільського обласного комітету КП(б)У.

У 1941 — 1942 роках — завідувач військового відділу Магнітогорського міського комітету ВКП(б) Челябінської області РРФСР. У 1942 — 1944 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б). У 1944 році працював в Народному комісаріаті закордонних справ СРСР.

З 1944 року — помічник члена Політбюро ЦК КП(б)У, помічник заступника Голови Ради Міністрів Української РСР Дмитра Захаровича Мануїльського. З 1947 — викладач Київського державного університету імені Т. Г. Шевченко.

У 1948 — 1952 роках — заступник міністра закордонних справ Української РСР.

У 1952 — 1956 роках — доцент кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР. У 1956 — 1958 роках — проректор з навчальної роботи Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

24 березня 1958 — 1961 р. — Постійний представник Української РСР при ООН.

У 1961 — 1967 роках — завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно, у 1964 — 1967 роках — секретар партійного комітету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

21 січня 1967 — 2 березня 1971 роках — міністр освіти УРСР[1].

У 1971 — 1984 роках — в.о. професора кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка[2].

Потім — на пенсії у Києві.

Автор: «З історії зовнішньої політики УРСР 1919–1922» (1957).

Ненависть до української мови[ред.ред. код]

На одній з нарад у Москві Петро Удовиченко так висловився про українську мову: «Пора покончить с этим языком!» (укр. Пора покінчити з цією мовою!). За що отримав догану від міністра освіти СРСР Геннадія Ягодіна, мовляв, «Ещё рано» (укр. Ще зарано)[3].

Нагороди[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]