Ужвій Наталія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Наталія Михайлівна Ужвій
Ужвій Наталія Михайлівна.jpg
Народилася 27 серпня (8 вересня) 1898(1898-09-08)
Любомль, нині Волинська область, Україна
Померла 22 липня 1986(1986-07-22) (87 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українка
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Рід діяльності акторка театру і кіно
Чоловік Михайль Семенко, Євген Пономаренко
Діти Михайло Ужвій
Звання
Народний артист СРСР— 1944 Народний артист Української РСР
IMDb ID 0882715
Нагороди та премії
Герой Соціалістичної Праці — 1973
Орден Леніна — 1944 Орден Леніна — 1960 Орден Леніна — 1968 Орден Леніна — 1973
Орден Трудового Червоного Прапора — 1939 Орден Трудового Червоного Прапора — 1948 Орден Трудового Червоного Прапора — 1951 Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Дружби народів  — 1978 Орден «Знак Пошани»  — 1940
Сталінська премія — 1946 Сталінська премія — 1949 Сталінська премія — 1951 Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1984

Наталія Михайлівна Ужвій у Вікісховищі?
Наталія Ужвій у фільмі «Райдуга» 1943 р.
Ювілейна монета «Наталія Ужвій»: 2 гривні 2008 року
Stamp of Ukraine s212.jpg

Ужві́й Ната́лія Миха́йлівна (27 серпня [8 вересня] 1898(18980908), Любомль — 22 липня 1986, Київ) — українська радянська акторка театру і кіно.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася в Любомлі (Волинська губернія, Російська імперія) на Волині.

У 1922—1925 роках навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві і виступала на його сцені.

У 1925—1926 роках працювала в Одеській «Держдрамі», у 1926—1934 роках — в «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка і з 1936 — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка. Найяскравіше талант Ужвій розвинувся в «Березолі».

Була одружена з українським поетом-футуристом Михайлом Семенком (Михайль Семенко). Вони розлучилися 1936 року, а 23 жовтня 1937 року його розстріляли. У цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.

В репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

  • Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
  • Марина («Тарас Трясило», 1927),
  • Настя («Прометей», 1936),
  • Анна («Украдене щастя», 1952),
  • Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Фільмографія[ред.ред. код]


Світоляд[ред.ред. код]

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах. То були часи, коли як ніколи відчувалася потреба в мистецькому слові, у чистих і світлих емоціях та почуттях.

Влітку 1943 року актриса знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В.Василевської), що приніс їй славу й любов мільйонів і мільйонів глядачів. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах вже згаданих авторів: О.Корнійчука, А.Якобсона, О.Васильєва, В.Собка.

«Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ», — писала Наталія Михайлівна про особливості власної творчої лабораторії. «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною, — радить вона молодим акторам. — Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Наталія Михайлівна Ужвій не лише глибоко усвідомлювала своє покликання, але й з усією вимогливістю і серйозністю ставилася до тих можливостей, які відкривалися перед нею завдяки її таланту.

«Найбільш ображає мене, коли в листах знаходжу легковажні міркування про акторську професію. Декому здається, ніби тому, хто щовечора виходить на сцену, та ще причепурений, гарно одягнений, у красивій перуці, живе незвичним життям, виголошує високі слова, а після вистави ще нагороджується оплесками, — все легко дається, все приходить само собою. Ні! Ой, як помиляються наївні люди! Чи можуть вони збагнути, скільки фізичних і моральних сил коштує кожна роль! І яка то надзвичайна, хоч і радісна доля акторська! Радісна, коли бачиш, що кінцевий результат часом виснажливої праці — твоя гра — дає людям естетичне задоволення, будить думку, зворушує серце, примушує замислитися над своїм і чужим життям, приносить хоча б крихітку щастя. Заради цього варто трудитися, хвилюватися, нервуватися, тремтіти за майбутню долю і своєї ролі, і вистави в цілому. Ось що хочеться відповісти тим, хто уявляє акторське життя суцільним святом, прогулянкою не без приємностей, як іронічно сказав великий письменник…» — за цими схвильованими словами мудрої, збагаченої досвідом людини відкривається глибоке розуміння життя, головних його цінностей, зворушливе почуття відданості своїй справі і справжньої відповідальності за неї.

Роль Шевченкової Катерини, як згадувала велика майстриня, навіть увижалася їй. І життя, яке після всього зробленого нею не могло не бути прихильним, подарувало їй унікальну можливість здійснити свою мрію і втілити улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Натхненний скульптурний портрет героїні великого Кобзаря увінчив скульптор М. Манізер, для якого позувала славетна актриса, «…горда з того, що є не тільки свідком, а й співучасницею цієї події, — згадувала Н.Ужвій. — Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею. З трепетом стежила за майстерною рукою професора Манізера, під якою з кожним днем усе помітніше оживала глина».

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні, і, безсумнівно, добру частку його успіху по праву слід віддати і великій нашій актрисі. Прозора й глибока символіка цього моменту життя актриси мовби вирізьблює в часі уже саму її творчу постать.

Траплялися і важкі для мене часи, і різні трупи, і різні режисери… Але завжди зі мною залишалося головне — наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Лауреат Державних премій СРСР:
  1. 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга»
  2. 1949 — за театральну роботу
  3. 1951 — за театральну роботу
  • 1974 — Герой соціалістичної праці
  • 1984 — Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу
  • 1944 — Народна артистка СРСР

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 9 вересня 2008 р. ввів у обіг ювілейну монету «Наталія Ужвій» номіналом 2 грн., що виготовлена з нейзильберу, масою 12,8 м, діаметром 31 мм.

Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени в Пущі-Водиці.

У Києві на честь Наталії Ужвій названо вулицю в Подільському районі міста. Також названо пасажирський теплохід в Київському річковому порту[1]. У Харкові на честь акторки названо вулицю в Київському районі міста. Також провулок Наталії Ужвій існує в Черкасах.

Зображення[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]