Ужвій Наталія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ужвій Наталія Михайлівна
Зображення
Народилася 27 серпня (8 вересня) 1898
Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Померла 29 липня 1986(1986-07-29) (87 років) або 22 липня 1986(1986-07-22)[1] (87 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українка
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР
СРСР СРСР
Діяльність акторка театру і кіно
Заклад Березіль[2]
Чоловік Григорій Дробницький, Михайль Семенко, Євген Пономаренко
Діти Михайло Ужвій
Звання
Народний артист СРСР— 1944Народний артист УРСР
IMDb ID 0882715
Нагороди та премії
Герой Соціалістичної Праці — 1973
Орден Леніна — 1944Орден Леніна — 1960Орден Леніна — 1968Орден Леніна — 1973
Орден Трудового Червоного Прапора — 1939Орден Трудового Червоного Прапора — 1948Орден Трудового Червоного Прапора — 1951Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Дружби народів  — 1978Орден «Знак Пошани»  — 1940
Сталінська премія — 1946Сталінська премія — 1949Сталінська премія — 1951Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1984

CMNS: Ужвій Наталія Михайлівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
Наталія Ужвій у фільмі «Райдуга» 1943 р.
Ювілейна монета «Наталія Ужвій»: 2 гривні 2008 року
Іменна марка України з портретом Наталії Ужвій

Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й (27 серпня (8 вересня) 1898, Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 29 липня 1986(1986-07-29) або 22 липня 1986(1986-07-22)[1], Київ, Українська РСР, СРСР) — українська радянська акторка театру і кіно.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 27 серпня [8 вересня] 1898(18980908) року в Любомлі, тепер Волинська область, Україна, у багатодітній селянській[3] родині (старша з семи дітей).[4] Сестра Ксеня (1902–1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського терору[5].

У 1899 р. батько став робітником на Привіславській залізниці. До 1912 р. родина жила у робітничому селищі Брудно (нині у складі Варшави). Там Наталія навчалась спершу у залізничному училищі, потім — у міському двокласному училищі. Згодом через матеріальні нестатки була вимушена залишити навчання. Працю­вала швачкою, знання продовжувала набувати самостійно.[3] В 1914 р. екстерном склала іспити на звання сільської вчительки та розпочала вчительську діяльність.[4]

Була у шлюбі (1926–1936) з поетом Михайлом Семенко. Народила сина Михайла (1927–1951), що теж писав вірші. Розлучилася 1936 року. Син залишився з матір'ю, навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року. В 1936 році одружилася з українським актором Євгеном Пономаренком (1909–1994).

Померла у Києві, похована на Байковому цвинтарі.

Творчість[ред. | ред. код]

Брала участь в аматорському гуртку у місті Золотоноша (перша роль — у п'єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 р. гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР. Агітаційно-художня бригада театру виступала перед солдатами Червоної армії.[3] У грудні 1921 р керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдоним — Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси.

У 1922–1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві (наставник — І. Мар'яненко) і виступала на його сцені у допоміжній трупі.[3] У 1925–1926 рр. працювала в Одеському Державному українському драматичному театрі[6] В Одесі зіграла першу роль у кіно — Галі Домбровської у фільмі «ПКП». У 1926–1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Після закриття театру «Березіль», з 1936 р. — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Знялася в багатьох фільмах, авторка книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977).

У 1954–1973 рр. очолювала Українське відділення Театрального товариства.[4]

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах.

Влітку 1943 року знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В. Василевської), що приніс їй славу. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах О. Корнійчука, А. Якобсона, О. Васильєва, В. Собка.

Про особливості власної творчої лабораторії Ужвій писала: «Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ». «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною. Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Роль Шевченкової Катерини, за спогадами, навіть увижалася їй, і дала можливість здійснити мрію, втіливши улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Скульптурний портрет героїні Ужвій увінчив скульптор Матвій Манізер, для якого вона позувала. «Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею». Пам'ятник Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні.

Репетуар[ред. | ред. код]

У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

  • Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
  • Марина («Тарас Трясило», 1927),
  • Настя («Прометей», 1936),
  • Анна («Украдене щастя», 1952),
  • Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7) в Києві.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Лауреатка Сталінських премій:
    • 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга»
    • 1949 — за театральну роботу
    • 1951 — за театральну роботу
  • 1974 — Герой Соціалістичної праці
  • 1984 — Лауреатка Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу
  • 1944 — Народний артист СРСР

Пам'ять[ред. | ред. код]

Зображення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  2. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  3. а б в г Ужвій Наталія Михайлівна (1898-1986). Українська актриса театру та кіно. Фонд № 1147, опис № 1. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. 
  4. а б в г УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА. resource.history.org.ua. Процитовано 12 березня 2021. 
  5. Криса Л., Фіґоль Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 120.
  6. Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 421. ISBN 978-966-8653-95-7. 
  7. Про увічнення пам'яті Героя Соціалістичної Праці, народної артистки СРСР Н. М. Ужвій
  8. Наталія Ужвій. old.bank.gov.ua. Процитовано 12 березня 2021. 
  9. Журнал перець 1973 23. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 29 березня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]

Ужвій Наталія Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.). 

Джерела[ред. | ред. код]