Узин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Узин
Uzyn coa.png Uzyn fl.png
Герб Узина Прапор Узина
Memorial Uzyn.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район Білоцерківський район
Код КОАТУУ 3220410500
Засноване 1590 року як Узениця
Статус міста з 1971 року
Населення 12 099 (01.01.2016)[1]
Площа 80 км²
Поштові індекси 09161-09163
Телефонний код +380-4563
Координати 49°49′27″ пн. ш. 30°26′33″ сх. д.H G O
Водойма річка Гудзинь
День міста 25 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Сухоліси
До обл./респ. центру
 - автошляхами 99 км
До Києва
 - автошляхами 86 км
Міська влада
Адреса 09161, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин, вул. Незалежностi, 16/1
Міський голова Гринчук Віталій Юрійович[2]

Commons-logo.svg Узин у Вікісховищі

Карта
Узин. Карта розташування: Україна
Узин
Узин
Узин. Карта розташування: Київська область
Узин
Узин

Узи́н — місто Білоцерківcького району Київської області на Придніпровській височині. Населення 12,1 тис. мешканців (2016 р.).

Географія[ред. | ред. код]

Містом протікає річка Гудзинь.

Історія[ред. | ред. код]

Місто Узин вперше згадується в історичних документах з 1590 року як Узениця, з 1773 — Темберщина (певно на честь власника), а з кінця 18 століття несе свою сучасну назву. Етимологія назви, на думку дослідників, пов'язана з тюркським племенем гузів чи узів, що мешкало тут у X—XIII ст.[3] Місто лежить уздовж річки Гудзинь (басейн р. Росі), у південно-східній частині так званого Білоцерківського степу — літописного Перепетового поля.

Київська Русь[ред. | ред. код]

Історики стверджують, що в X ст. у південно-руські степи із Середньої Азії перекочувала частка племен огузів. їх ще називали «гузи». «узи». Назва цих племен і дала назву місту та річці. Степові простори були заселені ще в скіфські часи, про що говорить знайдене тут грецьке бронзове дзеркало VI ст. до н. е. У 1151 р. на Перепетовому полі поблизу сучасного смт Гребінки відбувалася битва між князем Ізяславом Мстиславичем та Юрієм Довгоруким. В описі маршруту руху війська суздальського князя літописець згадує Бзяницю. Більша частина дослідників вважає, що Бзяниця давньоруських часів є не що інше, як сучасна р. Узин, а за припущенням М. С. Грушевського, ним може бути як назва урочища, так і поселення. Ще одна версія походження топоніма пов'язана з тюркським гідрографічним терміном «озен». «узень», що означає «річка».

Новий час[ред. | ред. код]

Першу писемну згадку про Узеницю (Узин) вже як селище зустрічаємо у свідченнях жителів Узениці, або Оузена (лютий 1638 р.), що втекли до Московії після поразки козацького повстання 1638 р. Під час військових подій другої половини XVII ст. життя в селищі занепало. Виродження почалося з середини XVIII ст. У 1773 р. управитель Білоцерківського ключа пан Глембовський надав повноваження на утворення слободи на р. Узин ротмістру польської служби пану Темберському. Відтоді село називаюсь Темберщиною чи Узькою, Узином. Ще в наші дні мешканці міста та округи називають Узин Темберщиною.

1842 року було збудовано дерев'яну Миколаївську церкву.

Після смерті Темберського Темберщина перейшла у власність графів Браницьких. На кінець XIX ст. землями в Узині та навколо нього володіли понад 10 поміщиків. Великий маєток належав поміщику Пухальському. Крім того, були в Узині ще поміщики Жуковський, Здановський та інші.

Новітня доба[ред. | ред. код]

Радянська влада в Узині закріпилася остаточно у грудні 1919 р. Велику роль у відбудові економіки відігравав цукровий завод, заснований у 1899 р. (діє і нині). У 1923—1930 рр. та у 1934—1963 рр. Узин був районним центром спочатку Білоцерківської округи, а згодом Київської області.

Протягом 1929—1931 років виникали і зникали ТСОЗИ «Червоний Плугатар», «Червоний хлібороб», ім. Петровського, «Воля», «Промінь», «Більшовик», «Перемога», «Червона Зірка», ім. 1 Травня. Їм на зміну приходили колгоспи «Промінь», «Комунар», «Новий шлях», «Більшовик», «1 Травня» з безперервними розкуркулюваннями. Протягом 1932—1933 рр. від голоду в Узині померло понад 300 осіб, а за підрахунками очевидців трагедії Мищинського П. В. та Дідик О. Л. — 1563 узинці. На двох кладовищах встановлені пам'ятні хрести «Жертвам Голодомору 1932—1933 рр.»[4]

Під час Німецько-радянської війни з Узина мобілізовано майже все чоловіче населення. 24 липня 1941 р. село окуповано німецькими військами. На Узинському цукрозаводі діяла підпільна група, активними членами якої були Я. М. Гарнага. П.П Забрейко. І. С. Кобернік. Ф. О. Тищенко. А. О. Глуха. М. В. Радіонов. В. М. Шубін. І. О. Івашко та інші. 6 січня 1944 р. Узин визволено частинами 180-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Ф. П. Шмельова. У центрі міста знаходиться Братська могила, де покояться 19 воїнів, які загинули під час визволення Узина. За роки німецької окупації закатовано 15 узинців, відправлено в концтабір 44 особи. Загалом за часів війни від рук німецьких завойовників полягло 1660 узинців.

Після війни почалася відбудова села та колгоспу. У 1956 р. Узин отримав статус селища міського типу, а з 25 серпня 1971 р. — міста.

Місто Узин відоме аеродромним комплексом, на якому базувалася дальня авіація. Цей комплекс за своїм технічним обладнанням і стратегічним розміщенням входив до четвірки найкращих аеродромних комплексів колишнього СРСР. Для сімей військовослужбовців було збудовано військове житлове містечко з мережею магазинів, шкіл, дитячих закладів. У 1993 р. розпочато розформування військових частин Узинського аеродромного комплексу, яке завершено у 2000 р.

Промисловість та торгівля[ред. | ред. код]

На сьогодні в Узині діє ряд промислових та сільськогосподарських підприємств, серед яких: ВАТ «Узинський цукровий комбінат», звірогосподарство «Хутровик». ТОВ «Візит». TOB «Будівельник-1». ПОП «Агрофірма Узинська». ТОВ «Узинагро-інвест». TOB «Прогрес». Споживчий ринок міста представлений підприємствами роздрібної торгівлі в кількості 110 одиниць, діє 11 закладів громадського харчування. На території Узинської міськради зареєстровано понад 115 підприємств малого бізнесу.

Культура[ред. | ред. код]

У місті діють 4 ЗОШ та гімназія, З ДНЗ. Музична школа. Будинок дитячої та юнацької творчості. Кінотеатр «Зоря», бібліотеки для дорослих та дітей. Відкрито Центр соціальної реабілітації для дітей, позбавлених батьківської опіки, та З Дитячі будинки сімейного типу. Діє соціальний центр «Надія». В Узинській районній лікарні передбачено 85 стаціонарних ліжок, функціонує денний стаціонар на 30 ліжок.

Свято-Успенський храм

У місті розташований Свято-Успенський храм, що став форпостом відродження духовності узинчан.

Населення[ред. | ред. код]

Місто Узин займає площу 8001 га, де проживають 13,3 тисяч жителів. Скорочення населення пов'язане з розформуванням військової частини.

Демографічні зміни [5]
1975 1989 2001 2004 2005 2015
16 000 16 469 13 217 12 759 12 628 12 089

Сьогодення[ред. | ред. код]

В Узині знаходився військовий аеропорт дальньої авіації та була розташована відповідна військова частина, що зараз розформована. Житловий фонд та соціальна інфраструктура військової частини (клуб, стадіон тощо) передані міській раді. В місті знаходиться цукровий комбінат (заснований 1899; 1913 близко 7 % виробництва цукру-піску України), переробний та консервний завод, асфальтний завод, автопідприємство та колгосп.

Персоналії[ред. | ред. код]

В Узині народилися:

  • Павло Романович Попович — льотчик-космонавт СРСР. двічі Герой Радянського Союзу. Герой Праці, генерал-майор авіації Після військового училища він служив у військово-повітряних силах, звідти у 1960 р. був зарахований у перший загін космонавтів. 12 серпня 1962 р. П. Р. Попович здійснив перший у світі груповий політ як командир космічного корабля «Восток-4», який пілотував Андріян Ніколаєв. З липня 1974 р. разом з Ю. Артюхіним Павло Романович вдруге здійснив політ на космічному кораблі «Союз-14» та орбітальній станції «Салют-3» як командир. П. Р. Попович є автором книг: художньо-документальна повість «Вилітає вранці» (1968 р.). «Поклик Галактики» (1975 р.). повість «Випробування космосом і землею» (1982 р.). Крім прози він пише і вірші.
  • У вересні 1784 р. в Темберщині в родині священика народився майбутній український музикант, педагог, богослов Георгій Пантелеймонович Августинович, який залишив вагомий слід в історії української музичної культури. У 1811 р. Г. Августинович закінчив навчання в Київській духовній академії. У 20 років служив в Києво-Печерській лаврі. Воскресенській та інших церквах. Згодом він створив школу учнів і послідовників. Помер музикант 28 грудня 1842 р.
  • На початку XX ст. в Узині жив і працював відомий садівник Володимир Левкович Симиренко, який створив сорт яблук «симиренків ранній». Симиренків сад існує в місті і нині.
  • Гура Дмитро Іванович (1988—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Лиховій Дмитро Вікторович — заслужений журналіст України, заступник головного редактора газети «Україна молода», головний редактор інтернет-видання «Новинарня».
  • Синиця Стефан — старшина Армії УНР, учасник бою під Малими Міньками.
  • Людмила Юріна — українська композиторка
  • Гаврилюк Андрій Петрович — кіборг
  • Чмелівський Віталій Володимирович (1982—2014) — солдат ЗСУ, загинув під час боїв за Дебальцеве.
  • Лоскутов Сергій Володимирович (Сергій Лоскот) — дітячий писменник, волонтер, учасник АТО 2014-2015 рр.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Узинська міська громада / Голова громади
  3. А. П. Коваль «Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України: Наук.-попул. вид.». — К.:Либідь, 2001. С.130
  4. Ульянченко В.І., Сергійчук В.І., Гай А.І., Шевченко С.В., Василинець Р.Д. Упорядкування Гая А.І. Київський обласний том Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. — «Буква», 2008. — С. 114. — ISBN 978-966-7195-95-3.
  5. Про Узин. UZYN Project. 2014-11-11. Процитовано 2014-11-11. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]