Узороччя

Російське узороччя (московське узороччя або просто узороччя; рос. узорочье) — архітектурний стиль, що сформувався в XVII столітті на території Московського царства, що характеризувався вигадливими формами, багатством декору, складністю композиції та мальовничістю силуету.

Історія[ред. | ред. код]

Однозначної думки щодо походження стилю не існує. Існують протилежні точки зору на тимчасовий зв'язок церковної і цивільної форм: одні дослідники знаходять в російському узороччі риси «обмирщення» і вказують на запозичення з цивільного зодчества (зімкнуті склепіння, карнизи, лиштви, філіровані пояски), а інші дотримуються думки про первинність для даного стилю його церковної форми. Поширена думка про зв'язок російського узороччя з європейським пізнім ренесансом і маньєризмом.

У розвитку стилю виділяють два етапи: ранній (стиль Олексія Михайловича) і пізній (стиль Федора Олексійовича)^[1]^[2]. Починаючи з середини XVII століття російське узороччя еволюційно витісняється російським бароко, іноді ці поняття змішуються або помилково взаємозамінюються^[3]^[4].

У XIX столітті російське узороччя — джерело цитат і об'єкт імітацій для архітектури еклектики і історизму. На початку XX століття узороччя є одним з основних джерел натхнення для архітектури російського модерну.

Основні характеристики[ред. | ред. код]

Композиція[ред. | ред. код]

Протягом всього періоду свого існування російське узороччя зазнає значної еволюції. Для першої половини XVII століття характерна складна просторова композиція. Типові кам'яні будівлі цього періоду — безстовпові храми з зімкнутим склепінням, на високому підкліті, з трапезною, приділами і дзвіницею. Вони зазвичай мають п'ять бань, невеличкі бані над приділами, шатри над ґанками і дзвіницею, яруси кокошників над склепіннями. Композиція втрачає монументальну ясність. Наос в плані має поперечну орієнтацію, таким чином збільшується ступінь індивідуального в молитві і літургії. Для другої половини XVII століття більш характерні ясні і врівноважені, нерідко симетричні, композиції^[5]. При цьому декор фасадів стає також врівноваженішим, його розміщення на фасадах підпорядковане ордеру.

Покрівля[ред. | ред. код]

Для стилю, як і для допетровської архітектури Росії загалом, характерні шатрові завершення храмів, дзвіниць і ґанків. Два або три шатри у таких храмах як правило не мали конструктивного значення, а були декоративним елементом. Подібними за архітектурним рішенням пам'ятками є церква Введення Спасо-Преображенського Воротинського монастиря, Успенська церква Благовіщенського монастиря в Нижньому Новгороді і інші^[6]. Барабани бань зазвичай були глухими, також як і шатра, будучи декоративним елементом (на відміну від світлових барабанів). Також для узороччя характерні бочкоподібні покрівлі.

Ґанок[ред. | ред. код]

Типові ґанки періоду узороччя були повзучими, окрім шатра для них також характерні декоративні гирки.

Декор[ред. | ред. код]

Архітектурі узороччя притаманні різьблені лиштви вікон (в тому числі у вигляді кокошників), багатоярусні кокошники на склепіннях, карнизи у вигляді «півнячих гребінців», кручені стовпчики, напівколонки, а в інтер'єрі — багатий кольоровий рослинний орнамент стін і склепінь. Площа декору на стінах дуже велика.

Приклади[ред. | ред. код]

Москва[ред. | ред. код]

Теремний палац у Московському Кремлі (1635–1636 роки)
Церква Різдва Богородиці в Путінках (1649–1652 роки). Витягнутий з півночі на південь четверик увінчаний трьома шатрами; кубоподібний приділ Неопалимої купини покриває гірка кокошників з шатриком на барабані, між ними — двох'ярусна шатрова дзвіниця. Приміщення церкви і Неопалимівського приділу перекриті зімкнутими склепіннями. Наприкінці XVII століття прибудована одностовпна трапезна і шатровий ґанок. Наслідуючи деякі риси архітектури XVI століття, церква є одним з яскравих прикладів узороччя в Москві^[7]
Церква Трійці в Нікітніках (1628–1653 роки)
Церква Іллі Пророка на Воронцовому полі (1654 рік)
Церква Знамення за Петровськими воротами (1680 рік). Кубічний об'єм основного приміщення церкви покритий двома рядами кокошників, завершений п'ятьма глухими банями; із заходу з'єднаний з трапезною і шатровою дзвіницею. З північної сторони до трапезної примикає Климентівський приділ, спочатку також п'ятибанний. Декор фасадів включає карнизи, кілеподібні кокошники і напівколонки. Яскравий приклад узороччя третьої чверті XVII століття^[8].
Храм Миколи Чудотворця в Хамовниках (1679–1682 роки)
Храм Різдва Христового в Ізмайлові (1676 рік)
Казанська церква в Коломенському (1649–1653 роки)
Храм Трьох Святителів на Кулішках (1670–1674 роки)
Церква Симеона Стовпника на Поварській (1676–1679 роки)
Храм Трійці Живоначальної в Останкіному (1677–1692 роки)
Храм Тихвінскої ікони Божої Матері в Олексіївському (1673–1680 роки)
Церква Михайла і Федора Чернігівських (1675 рік)
Храм Великомученика Георгія Побідоносця в Єндові (1653 рік)
Воскресенські ворота Китайгородської стіни (після реставрації 1680 року)

Вологодська область[ред. | ред. код]

Церква Костянтина і Олени в Вологді (близько 1690 року). Наприкінці XVII століття в архітектуру Вологди ще не увійшло російське бароко, а дух узороччя ще не згас^[9]. Кубічний об'єм основного холодного храму стоїть на підкліті, який служить приміщенням для теплої церкви. Загальний план і силует будівлі майже симетричний за рахунок рівних за розміром прямокутної вівтарної частини і трапезної. Шатрова дзвіниця, яка примикає до трапезної, складається з трьох ярусів-восьмериків. Декор типовий для узороччя — кокошники, напівколонки (прості і строєні), слухові вікна шатра дзвіниці, розписний перспективний портал верхньої церкви, шатровий в минулому ґанок з колонами-бочками, гирками і повзучою аркою.
Церква Різдва Христового при Архієрейському дворі з палатами у Вологді (1635–1656 роки)
Церква Стрітення у Вологді (1731–1735 роки). Пам'ятка змішаного стилю узороччя та російського бароко
Гавриїло-Архангельський храм, або Тепла Володимирська церква у Вологді та дзвіниця (1684–1689 роки)
Храм Миколи Чудотворця у Владичній слободі у Вологді (1669 рік)