Укранімафільм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Укранімафільм
Тип анімаційна студія[d]
Галузь анімація
Засновано 1959
Штаб-квартира Україна, Київ, вул. Кіото, 27
Ключові особи Лазарчук Іполит
Гурвич Ірина
Євген Сивокінь
Продукція мультфільми
Сайт www.ukranimafilm.com.ua

«Українська кіностудія анімаційних фільмів» більш відома як «Укранімафільм» (до 1990 "ТО художньої мультиплікації студії «Київнаукфільм») — київська державна анімаційна кіностудія. Київнаукфільм була радянською кіностудією, створеною у 1941 році, що продукувала наукові (з 1941) та мультиплікаційні (з 1959 року) фільми. У 1990-1992 роках Київнаукфільм перетворилися на 2 компанії: Укранімафільм та Національну кінематеку України.[1]. Результатом роботи студії став цілий ряд короткометражних анімаційних фільмів та серіалів, як наприклад Лікар Айболіт, Козаки, Пригоди Капітана Врунгеля, та Острів Скарбів (1988).

Після розпаду СРСР у 1991 році правонаступником студії Київнаукфільм та її розлогої фільмо-бібліотеки нібито стала «Національна кінематека України», хоча de facto правами на анімаційні фільми студії Київнаукфільм керує створена у 1991 році Укранімафільм. Національна кінематека України належить до виробників національних фільмів в Україні, затверджених постановою кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 р. N 48[2].

Історія[ред.ред. код]

В 1959 р. на базі студії Київнаукфільм було створено цех художньої мультиплікації, яке пізніше стало Творчим об'єднанням[3]. Очолив новостворене об'єднання Іполит Андроникович Лазарчук, а згодом — Ірина Борисівна Гурвич.

1960-і[ред.ред. код]

В 1961 р. вийшли перші фільми об'єднання — «Пригоди Перця» та «Веснянка». В цей час до колективу об'єднання приєдналось багато молодих художників і режисерів. Зокрема — Алла Грачова, Євген Сивокінь, Давид Черкаський, Єфрем Пружанський, Володимир Дахно, Володимир Гончаров, Марк Драйцун, Цезар Оршанський, Іван Будз, Борис Храневич, Юрій Скирда, Едуард Кирич, Микола Чурилов, Генрих Уманський, Радна Сахалтуєв, Олександр Лавров, Костянтин Чикін, Олександр Вікен.

Період з середини до кінця 60-х рр. позначився подальшим ростом професіоналізму та розширенням тематично-жанрового діапазону. Режисер Ніна Василенко створює фільми у героїко-епічному жанрі («Маруся Богуславка», «Микита Кожум'яка»). Євген Сивокінь, Давид Черкаський та Володимир Гончаров — у жанрі комедійної мультиплікації. Фільми-казки для найменших глядачів створюють Єфрем Пружанський, Алла Грачова та Борис Храневич. В цей же час з'являються перші лялькові фільми Леоніда Зарубіна.

1970-і[ред.ред. код]

В наступних роках остаточно сформувалась школа української мультиплікації. Саме тоді Ірина Гурвич створює фільми-пісні, які стають візитівкою колективу — «Як жінки чоловіків продавали» та «Як чоловіки жінок провчили». Інтенсивно розвивається лялькова мультиплікація. В цьому жанрі працюють такі режисери як Леонід Зарубін, Валентина Костилєва, Анатолій Трифонов, Володимир Кирик, художники Наталія Охотимська, Яків Горбаченко, Юрій Скирда, Микола Чурилов.

З середини 70-х рр. починається період найбільших досягнень об'єднання. До колективу приєднуються нові талановиті художники та режисери: Наталія Марченкова, Ірина Смирнова, Ніна Гузь, Борис Волков, Наталія Чернишова, Олена Баринова, Михайло Титов, Валентина Серцова, Олександр Татарський, Ігор Ковальов, Сергій Гізіла, Сергій Кушніров, Людмила Ткачикова, Олена Касавіна, Сергій Міндлін.

1980-і[ред.ред. код]

В цей час створюється багато серіальних проектів. З них найпопулярніші — це: «Пригоди трьох козаків» (режисер В. Дахно, художники А. Вадов (?), Е. Кирич, Г. Уманський, І. Будз), «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Лікар Айболить» (режисер Д. Черкаський, художник Р. Сахалтуєв), «Аліса в країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі» (режисер Є. Пружанський, художники І. Смирнова та Г. Уманський).

1990-і[ред.ред. код]

В 1990 році об'єднання художньої мультиплікації було перетворено на окрему студію «Укранімафільм». В 90-х роках, незважаючи на економічні труднощі, студія значно зменшила обсяг, але продовжувала випускати нові фільми.

2000-і[ред.ред. код]

У 2002 р. на студії вийшов пластиліновий мультфільм «Йшов трамвай № 9» (режисер Степан Коваль), який у 2003 р. отримав Срібного ведмедя на Берлінському кінофестивалі[4].

У 2003 р. відбувається спроба відродження студії. Було переобладнано знімальний процес на базі сучасних комп'ютерних технологій. На студію починають повертатись майстри анімації та приходити молоді творчі особистості.

В наступних роках виходять фільми, що отримують призи на престижних європейських кінофестивалях: «П'єса для трьох акторів» (режисер Олександр Шмигун), «Засипле сніг дороги» (режисер Є. Сивокінь) та інші.

З 2009 студія знаходиться на межі банкрутства.[5]

2010-і[ред.ред. код]

У 2014 році в День Незалежності України відбувся прем'єрний показ українського анімаційного серіалу «Пригоди Котигорошка та його друзів», створений на студії за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

19 грудня 2014 року в Києві відбулася прем'єра повнометражного мультфільму Бабай.

Найвідоміші мультиплікаційні роботи[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник кіностудій, установ, виробничих підприємств // Сайт Державної служби кінематографії. Переглянуто 15 червня 2011.
  2. Постанова кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 «Про затвердження переліку суб'єктів кінематографії (виробників національних фільмів), які до 1 січня 2016 р. звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів»
  3. Константинова Катерина (25 лютого 2006). «Сніг» падає на всіх. Режисер Євген Сивокінь: «Зробити мультфільм про наші вибори? Повірте, сатира мене вже давно не цікавить». Дзеркало тижня, № 7. Переглянуто 15 червня 2011.
  4. Призи та відзнаки фестивалю «Берлінале», 2003 // Офіційний сайт Берлінського кінофестивалю. Переглянуто 15 червня 2011. (англ.)
  5. Кіна не буде. Гроші скінчилися. Найстарша українська студія анімаційних фільмів — на межі банкрутства. Ольга Семак, Олександр Юдкович, програма «Вікна», СТБ, 3 лютого 2009. Переглянуто 15 червня 2011.

Посилання[ред.ред. код]