Українська вишивка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українські рушники. Музей рушника, Переяслав-Хмельницький, Україна
Марія-Оранта з орнаментованою хусточкою за поясом. Софійський собор (Київ), Україна
Вишиті писанки. Робота народної майстрині Луганщини Інни Форостюк.
Срібна нашивна бляшка із антського скарбу 6-7 ст. н. е. Вважається зображенням людини у орнаментованій сорочці

Украї́нська ви́шивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Історія[ред.ред. код]

Українське мистецтво вишивання має давнє походження, витоки якого сягають епохи неоліту[1].

Вишивки були відомі ще в II ст. до н. е.

Стародавнє поширення одягу з вишивкою на території України засвідчують зображення на творах декоративно-ужиткового мистецтва скіфської доби (золота пектораль з кургану Товста могила (ІV ст. до н. е.), срібна ваза з кургану Чортомлик (ІV ст. до н. е.), чаша з кургану Гайманова могила (ІV ст. до н. е.) та ін.).. На знаменитій куль-обській вазі можна розрізнити сітчасті візерунки: ромби, кола, хрести. Металеві фігурки так званих «танцюристів» із мартинівського скарбу на Черкащині (ІV ст. н. е.) мають на пазусі сорочок широку манішку з сітчастим орнаментом, яка сягає від коміра до пояса. Подібну «манішку» виявлено на бронзовій статуетці з-під Хорола на Полтавщині (ІV–VІІ ст. н. е.)[1][2].

Оздоблювався вишивкою також і одяг сарматів, які тривалий час мешкали на території сучасної України (курган Соколова Могила, І ст. до н. е.; курган Сватова Лучка, І ст. до н. е.)[1]. Унікальною є саме знахідка з Сокольської могили: вона стала свідченням високої майстерності вишивання золотом «в прикріп» та технікою пряденого золота, і вірогідно, є наслідком попереднього тривалого розвитку вишивального мистецтва найдавнішого з досі відомих[3].

Дослідження Селівачова вказують, що ранні зразки давньоруського шитва мали попередників (або аналоги) у вигляді зображень чорнилами на полотні. До таких належить антимінс 1148 р. з Петербурзького Ермітажу. У центрі квадратного за форматом суворого рідкого полотна тонкими лініями. Зображений восьмикінцевий хрест. Широка площа навколо нього обрамлена з чотирьох боків написами, серед яких згадується ім'я князя Юрія Долгорукого. Композиція, на думку М. Р. Селівачова, дуже схожа на вишивку і може тлумачитись як накреслений узор для вишивання або наслідування техніці вишивання чорнильним малюнком[1][2].

У дослідженнях Р. Захарчук-Чугай вказується на поширеності вишивки через присутність її у «вбраннях» численних «кам'яних баб», які «сторожать» південно-українські території від часів половецьких наскоків: на ньому чітко проглядається вишивка на уставках, подолах, манжетах. З поховань Х — ХІ ст. (фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками: налобні пов'язки — чильці, стрічки, стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі тощо) відомо про широке застосовування у цей час вишивки для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер'єрного призначення. Відома одна пам'ятка 900—1100 рр. (з с. Жишава на Тернопільщині), в якій технікою «в прикріп» виконаний складно ромбовий розвід з розетками на краях ромбів у круглих обрамленнях[1][4].

Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби.

Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха — Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XV–XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 1718 ст. У 1618 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19–20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Призначення[ред.ред. код]

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин.

Традиційні орнаменти, стилі[ред.ред. код]

Українська сім'я у вишитих сорочках.
Запис програми «Різдво у долі Івана Франка»

Узори:

  • геометричних елементів в українській вишивці (ялинка, ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, геометричний меандр, горизонтальні знаки землі),
  • зображенням тварин: кінь
  • птахів: голуби, журавлі, качки, півні
  • рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, «гарбузові листя», «хмелик»
  • квіти: «барвінок», лілея, троянда (рожа)
  • змії
  • людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами
  • комахи: «зозулька», «бджілка», «павучок»[5].

В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо).

Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому, українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов'янських і неслов'янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині.

Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині.

Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті.

Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь.

Мотиви. Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.

Вагоме значення мала й кольорова семантика (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса довкілля, її мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Способи вишивання[ред.ред. код]

Найбільш поширинеми способами вишивання були такі:

  • Мережка — витягування ниток.
  • Вирізування, яке поєднували з настилуванням.
  • Настилування (гладь)
  • Спеціальне настилування, яке було поширене в козацькій добі, тобто вишивання шовком одної барви з додаванням золотої нитки. Барви були зелені або червоні, іноді чорна.
  • Низь — вишивання чорними або червоними нитками з додаванням інших кольорів.
  • Хрестик — поширився в кін. 19 ст, на поч 20 ст.

Математичне моделювання в українській вишивці[ред.ред. код]

Симетричні структури в основі української вишивки.
Сучасні орнаменти для вишивки часом створюють за допомогою ПЗ.

Низкою вчених були розроблені методи опису складних симетричних зображень-орнаментів української вишивки[6][7], які базуються на алгоритмах формалізації груп перетворень зображень на основі осьових симетрій, мові опису мінімальних рисунків та алгоритмах формалізації рапортів. Принципова можливість моделювання української вишивки обумовлюється тим, що в її основі лежить побудова симетричних структур.

Математична формалізація дає змогу розробити інформаційну модель побудови орнаментів української вишивки і редактор зображень-орнаментів. Математична модель вишивки забезпечує можливість створення нових та економного зберігання наявних зображень-орнаментів, автоматизацію процесу створення та редагування вишивок для відтворення їх у натуральному вигляді (на тканині).

Екранна форма програми Inkscape (бордюри, створені методами симетрії)

Симетрія є одним із найбільш яскравих композиційних засобів, з допомогою якого створюють елементи вишивки (орнаменти). Вивчення орнаментів вишивки не обмежується знаннями про їх види, колірне вирішення чи інші характеристики зовнішнього виду. Важливою складовою є спосіб утворення композицій орнаментів і їх розміщення на площині.

Для створення бордюрів — лінійних орнаментів використовують такі перетворення: паралельний перенос; дзеркальна симетрія з вертикальною віссю; дзеркальна симетрія з горизонтальною віссю; обертова (центральна симетрія). Найбільш поширеними в українському національному одязі є смуги орнаментів вишивок[8].

Всього існує 7 типів симетрій бордюрів. Створення бордюрів (орнаментальних смуг) виконано за допомогою програми Inkscape. Бордюри (отримані з урахуванням українських національних традицій) можна використовувати для оздоблення сучасних жіночих костюмів[8].

Хоча розрізняють 17 груп симетрії решіткових орнаментів, визначено, що в українському народному одязі використовували лише 12 груп[8].

Типи бордюрів (орнаментальних смуг), створених (за допомогою програми «Inkscape») з урахуванням українських народних традицій
Види решіткових орнаментів, створених (за допомогою програми «Inkscape») з урахуванням українських народних традицій

Сучасний спосіб машинного вишивання подвійними хрестоподібними елементами[ред.ред. код]

Для підвищення якості вишивання запропоновано новий спосіб заповнення орнаментів вишивки подвійними хрестоподібними елементами (ПХЕ), які дозволяють вишивати орнаменти будь-якої форми без утворення стібків переходу[9]. Оскільки, перехід і закріплення здійснюють за рахунок стібків, що входять до складу ПХЕ[10]. На рисунках представлено схеми розташованих по діагоналі хрестів, утворених стібками різної довжини і утворених ПХЕ та їх фотографічне зображення[11].

Схеми розташованих по діагоналі хрестів і їх фотографічне зображення, утворених човниковими стібками різної довжини.
Схеми розташованих по діагоналі хрестів і їх фотографічне зображення, утворених подвійними хрестоподібними елементам (човникові стібки однакової довжини).
Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Варивончик А. В. Витоки та історична еволюція вишивки як складової традиційного українського одягу
  2. а б Селівачов М. Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія) [текст]: навч. посіб. / М. Р. Селівачов. — 2-е вид., допов. та випр. — К. : Редакція вісника «АНТ», 2009. — 408 с
  3. Сусак К. Р. Українське народне вишивання / К. Р. Сусак, Н. А. Стеф'юк. К. : Наук. світ, 2006. — 284 с.
  4. Захарчук-Чугай Р. В. Українська народна вишивка. Західні області УРСР /Р. В. Захарчук-Чугай. — К. : Наук. думка, 1988. — 190 с.
  5. Кара-Васильєва Т. В. Українська сорочка Томоріс / Т. В. Кара-Васильєва. К. 1994. — 232 с.
  6. Автореферат дисертації канд. техн. наук: 01.05.02 / К. М. Березька; НАН України. Держ. НДІ інформ. інфраструктури. — Л., 2000. — 19 с. — укр.
  7. Березька К. М., Березький О. М. Програмно-апаратний комплекс створення вишивок // Матер. Всеукраїнської наук. конф. «Застосування обчислювальної техніки, математичного моделювання та математичних методів у наукових дослідженнях». — Львів, 1999. — С. 7.
  8. а б в Засорнова Ірина Олександрівна. Розробка процесу оздоблення вишивкою жіночих костюмів з урахуванням українських народних традицій.- Дисертація канд. техн. наук: 05.18.19, Хмельниц. нац. ун-т. — Хмельницький, 2012.- 210 с. : рис., табл.
  9. Розробка програмного модуля «Vishivanka» для заповнення довільної ділянки орнаменту вишивки подвійними хрестоподібними елементами і створення ПКВМ І. О. Засорнова, О. С. Засорнов // Вісник Хмельницького національного університету. Технічні науки. — 2014. — № 2. — С. 133—138.
  10. Пат. 65990 України, МПК D05C 17/00. Хрестоподібний елемент для заповнення орнаменту вишивки / Засорнова І. О., Засорнов О. С., Сарана О. М. заявник і патентовласник Хмельницький національний ун-тет. — №u201104894; заявл. 19.04.2011; опубл. 26.12.2011; бюл. № 24.
  11. Розробка процесу оздоблення вишивкою жіночих костюмів з урахуванням українських народних традицій: автореф. дис. … канд. техн. наук : 05.18.19 / І. О. Засорнова; Хмельниц. нац. ун-т. — Хмельницький, 2012. — 21 c. — укp.

Джерела[ред.ред. код]

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— Луцьк: Вежа, 2000;
  • Николаева Т. Украинская народная одежда.— Київ: Наукова думка, 1988;
  • Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.).— Київ, 1992.
  • Підгірняк В. Текстова вишивка. Бродівське письмо. — К.: ТОВ ВТО «Типографія від А до Я», 2008. ISBN 978-966-2902-10-5

Посилання[ред.ред. код]