Українська громада Буенос-Айреса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Початки та становлення громади[ред. | ред. код]

Перші українські поселенці почали прибувати з Галичини, яка перебувала під владою Австро-Угорщини, починаючи з 1897 р. Вони оселювались переважно у північній Аргентині (суч. провінція Місьйонес) в околицях колишньої єзуїтської місії Апостолес.

Проте історія Місьйонеса та інших українських спільнот Аргентини починалася в порту Буенос-Айреса. Головний приплив іммігрантів припадає на 1901-1903 рр. Поселенцям тоді давали по землі та допомогу харчами та худобою. Українські емігранти, які прибували до Буенос-Айреса проходили через готелі для іммігрантів. З українською еміграцією безпосередньо пов’язаний і хронологічно-останній готель для іммігрантів (hotel de inmigrantes) Цей комплекс було створено замість попередніх з 1906 до 1911 р. Зважаючи на це, цей готель - найстаріша збережена пам’ятка Буенос-Айреса пов’язана з українцями. Готель діяв до 1953 р. Наразі тут створено музей еміграції. Частина українських емігрантів воліла залишитися в столиці Буенос-Айресі чи його околицях. Хоча без знання мови та обізнаності в місцевих реаліях це було важко, проте початок українській громаді столиці Аргентини було покладено. Першим місцем компактного проживання українських емігрантів у Буенос-Айресі була інша дільниця  – Док-Суд (Південний Док) поза федеральним містом. Вона розташована за мостом на південь від Ла-Бока.

Варто зауважити, що не всі українці, з’являлися в ранній період в Буенос-Айресі як емігранти. У місті концертувала (театри «Колон» та «Опера»), а потім і одружилася відома українська оперна співачка Соломія Крушельницька. У місті зупинявся (імовірно в будівлі Семінарії Вілла Девото (Seminario Villa Devoto).) під час своєї подорожі в Південну Америку митрополит Андрій Шептицький. Частково прислужилася православним українцям  російська церква св. Трійці, по вул. Бразилія (Brasil) 315. 25 травня 1928 р. в церкві св. Трійці відбулася перша жалобна служба по С. Петлюрі, яку влаштували колишні вояки УНР, а відправив перший український православний священик в Буенос-Айресі – Микола Чернявський. Є інформація, що перша українська школа для поселенців міста Буенос-Айресу з околицями постала також у 1910 р. в дільниці Белграно. Її вів вчитель Пилип Бак. Він працював в Док-Суді та приймав участь в будівництві військового порту «Пуерто Белграно». Він створив читальню в Буенос-Айресі. Але його учні розійшлися на заробітки а він сам подався до Бразилії. Зважаючи на це організованого життя українців в Буенос-Айресі, на відміну від Місьйонесу, де 1907-1910 рр. виникла перша «Просвіта», до 1920-х не було. В лютим 1924 р. засновано першу українську організацію в провінції Буенос-Айрес – «Молоду Громаду» в Беріссо. А на початку серпня 1924 р. відкрито першу «Просвіту» в Буенос-Айресі, яка з 1924 по 1926 р. розташовувалася за адресою Канінг (Canning), 1236, Dto 2 (будинок не зберігся). У 1926 – 1927 рр. «Просвіта» розташовувалася на вул. Араоз (Araoz), 1261, а у 1927 – 1928 рр. на вул. Лавальєха (Lavalleja), 726. 19 лютого 1926 р. засновано «Просвіту» в Док-Суді. Саме тут почав виходити часопис «Українське слово». В 1928 р. усі три організації об’єдналися, при чому Центральною стала «Просвіта» в Буенос-Айресі, а інші організації її філіями. Філія «Просвіти» в Док-Суді, вважається одною з найбільш активних з системи «Просвіти». В 1930 р. перша «Просвіта» в Аргентині, яка була сформувана ще в 1910 р. в Місьйонесі, а конкретніше в місті Апостолес, стала філією центральної «Просвіти» в Буенос-Айресі. Так столиця Аргентини стала офіційним центром української спільноти в країні.

25 травня 1928 р. в будинку централі «Просвіти» вул. Лавальєха, 726 відбулися дуже важливі збори. Півтори сотні людей зібралися тут, щоб вирішити подальшу долю «Просвіти». Під час зборів, секретар «Просвіти» Іван Кривий нейтралізував лівих, які прокралися до організації, натравивши на них аргентинську поліцію. Остання з’явилася на засідання і провела арешти прямо в централі. Це врятувало незалежність цієї української організації в Аргентині.

В червні 1928 р. «Просвіта» переноситься до нової домівки по вул. Важе (Valle), 1362, де розміщувалася до 1930 р.

По вул. Гурачага, (Gurruchaga), 2371. знаходився будинок (наразі замінений на багатоповерхівку), в який переїхала «Просвіта» з 1 травня 1930 р., аж до закінчення будівництва власної домівки на вул. Солер (Soler), 5039 (будинок закуплено 1947 р., а «Просвіту» тут буде посвячено 19 грудня 1959 р.). 28-го березня 1932 р. при збудованій домівці відкрито першу в місті «Рідну Школу».

Першу домівку "Просвіти" було посвячено 25 травня 1930-го р. греко-католицьким священиком о. С. Вапровичем, на передмісті Док-Суд (розпочали будувати в 1929 р.) по вул. Білінггурст 1768. Будинок не зберігся, як і ця вулиця, адже по його місцю проклали автостраду. 

5 травня 1942 р. до цієї власної домівки по вул. Маза (Maza), 150, яку закуплено на власність організації, переносяться товариство «Відродження» та редакція газети «Наш Клич». Українці влаштовувалися і в комерційних закладах. Варто згадати закордонний відділ банку «Національ Сіті Банк оф Нью-Йорк» по вул. Сан-Мартин, 857.

Костелу святого Сакраменту (Baslica del Santsimo Sacramento) був місцем перших греко-католицьких богослужінь в місті. Натомість православні богослужіння перед другою світовою війною відбувалися, зокрема, в будівлі грецької спільноти по вул. Альварез (Julian Alvarez 1040).

В 1930-х уряд Х.Е. Урібуру обмежив еміграцію та заборонив емігрантські зібрання на Ретиро. 1930-34 рр. були часом великого безробіття. Поблизу Нового порту (Puerto Nuevo) розміщувалися табори безробітних серед яких було багато українців. Місцем національної пам’яті українців є також цвинтар на передмісті Буенос-Айресу – Ланус. Тут, зокрема, знаходиться гробівець Г. Мацейка. В місті в залах, які винаймали українці проводилися українські патріотичні та культурні заходи[1]

Після другої світової війни[ред. | ред. код]

Післявоєнний час приніс важливі зміни в життя української діаспори в Аргентині та Буенос-Айресі. Руйнування і терор, які прокотилися Україною під час другої світової війни, змусили тих українців в Аргентині, які ще думали повернутися до дому осідати тут на стале. В той же час після закінчення війни в таборах для переміщених осіб в Західній Німеччині накопичилися тисячі українців, які мали бажання емігрувати до Америки. Серед них було багато інтелігенції та духовних осіб. Правління нового аргентинського президента Х. Д. Перона створило можливості для такої імміграції. Хоча нова хвиля імміграції була значно меншою за попередні (усього біля 6 тис. осіб), проте якісно ця імміграція була відмінною від усіх попередніх та подальших, адже складалася з найбільш політично свідомих українців, які втікали з знову окупованої СРСР України та інших країн Європи, де запанували маріонеточні радянські режими. Більшість з прибулих дуже скоро реемігрували до Північної Америки, проте ті які осіли в Аргентині, залишилися в домінуючий більшості в столиці – Буенос-Айресі, даючи новий імпульс тутешній громаді. Внаслідок цього в 1955 р. кількість українців, які мешкали в великому Буенос-Айресі досягнула близько 30 тисяч. Старі поселенці допомогли новим, а інколи навіть фінансували еміграцію важливих для своєї організаційної структури осіб. Так, спільними зусиллями було організовано еміграцію Є. Онацького, який став багатолітнім головою Української Центральної Репрезентації в Аргентині.

Наплив нової активної еміграції призвів до створення низки нових організацій та органів преси в Буенос-Айресі. До таких організацій належить Братство св. Покрови, яке з 1948 р. що об’єднало православних українців, українське католицьке об’єднання (УКО) з аналогічною метою для греко-католиків, Укр. Допомоговий комітет (з 1947 р.), Український клуб (з 1947 р.), Союз українців в Аргентині, Спілка науковців, літераторів та митців (з 1949 р.), Союз українських ветеранів в Аргентині, Український Демократичний союз (з 1953 р.), Демократичне об'єднання бувших репресованих українців Совєтами - ДОБРУС (1953) та ін.

В цей час в Аргентини емігрували і ОУНівці. При цьому представники ОУН(б) обрали за точку гуртування «Просвіту», а члени ОУН (м) – «Відродження».

Станом на 1950-ті рр. утрималися і виходили тижневик «Українське слово» - орган «Просвіти», «Наш Клич» - орган «Відродження», місячники «Овид», «Життя», «Дзвін», «Мітла», літературно-мистецький журнал «Пороги», «Ucrainia Libre». «Овид» певний час видавав також «Літ. Бібліотеку». В Буенос-Айресі також діяли видавництва М. Денисюка, «Перемога» С. Кравця, «Полтава» Д. Савчука й ін., завдяки яким столиця Аргентини стала головним видавничим центром українців усієї Південної Америки.

В Буенос-Айресі з’явилися навіть окремі українські видавництва. Саном на 1979 р. це були Видавництво Юліана Середяка (в його приватному будинку Ю. Середяка) та Українська друкарня Йосифа Кузьмича по вул. Мерседес (Mercedes) 2163/67.

Окрім таких організаційних та кадрових успіхів, покращувалася матеріальна організація громади, її тили. 23 серпня 1945 р., було закуплено ділянку під централю «Просвіти» по вул. Солер (Soler), 5039 а 27 березня 1947 р. тут вже було проведено свято Солідарності, як вияв підтримки для УПА, за спільної участі «Просвіти» та «Відродження». 19 грудня 1959 р. відбулося урочисте посвячення цього нового будинку «Просвіти».

При «Просвіті» станом на 1970-ті рр. також розміщувались організації: Товариство української студентської молоді, Спілка Української Молоді (СУМ), Об’єднання Жінок «Просвіта». Тут же виходила газета «Українське слово», знаходилося видавництво Український інформативно-видавничий інститут (УІВУ), український балет (balle Folklorico Ucranio з 1961 р.). У пізніших роках в «Просвіті» утворено також Капелу Бандуристів ім. Тараса Шевченка.

Окрім «Просвіти», що на 1959 р. мала в федеральній столиці Буенос-Айресі та передмісті вже дві свої домівки (тут і на Док-Суді), своїми приміщеннями обзавелося і «Відродження» з філіями. При головній домівці на Маза (Maza), 150 в описуваний період також діяли Організація жінок «Відродження», тут виходила газета «Наш Клич».

Загалом, остання післявоєнна імміграція застала у великому Буенос-Айресі шість «Народних будинків»: 4 з них належали «Просвіті», 2- «Відродженню». Будинки того часу були скромні, в порівнянні до тих, які пізніше збудовано на їх місці. З приїздом нової еміграції в кінці 1940-х – початку 50-х рр. та пожвавленням громадського життя виникла потреба перебудови існуючих домівок та адаптації їх до нових вимог. Отже збудовано нові гарні будівлі з просторими залами та багатьма кімнатами.

Наразі централя «Просвіти» – це цілий комплекс приміщень, які мають забезпечувати усі потреби української громади. При вході зала для виставок, меморіальні дошки фундаторів та меморіальні таблиці видатним українським діячам – реліквії української спільноти Південної Америки.

Однак швидко виявилося, що самих домівок для притягнення молоді, особливо народженої вже в Аргентині замало. Беручі за приклад заходи українців в Північній Америці, було прийнято рішення влаштовувати відпочинково-спортивні оселі. Першу таку оселю названу «Веселка» закупило в 1967 р. Товариство «Просвіта», при активній допомозі своєї громади з Буенос-Айресу та околиць. Тут існує Площа Героїв. Тут відрито погруддя Симона Петлюри, Романа Шухевича, Євгена Коновальця та Степана Бандери. Товариство «Відродження» також купило оселю-хутір назвавши її «Калина».

В будинку по вул. Кордоба (Cordoba), 960 на 10 поверсі розміщувався офіс кредитної спілки «Тризуб». Зважаючи на це низка організацій оформили тут свою адресу для листування: Товариство сприяння УН раді, ДОБРУС, Легіон Симон Петлюри. Тут же була кредитна спілка «Тризуб». Із часом ті товариства перебрались на адресу Православної Церкви або перестали існувати.

В 1963 р. «Пласт» за допомогою пластунів з інших країн, патріарха Йосифа Сліпого та доброзичливій допомозі василіан купив оселю неподалік від греко-католицького собору Покрови на вул. Хосе Енріке Родо (Jose Enrique Rodo 3868 – CABA.

Інші товариства, подібно до того як «Пласт» перед цим знаходилися при церквах та більших товариствах, або знімали інші приміщення. Таке приміщення знімав, наприклад, «Український допомоговий комітет» на вулиці 24 де Нов’ємбре (24 de noviembre 438 БА). Згодом він перебрався на вул. Маза, 150. Пізніше це приміщення перебрали на себе «Союз українських купців, промисловців та професіоналів» та «Український клуб».

Хоча нові іммігранти не застали в Буенос-Айресі жодної української церкви, питання церковної опіки почало дуже швидко вирішуватися. У 1946 р. оо. Василіани, деякі священики інших чинів та світські розгорнули постійну душпастирську працю у місті Буенос-Айрес та його околицях. 

Греко-католицький собор Покрови, м. Буенос-Айрес, Фото І. Парнікози. 2017 р.

Спочатку вони відправляли богослужіння в латинських церквах. Зокрема, у відомому з передвоєнного етапу костелу Сантісімо Сакраменто (Baslica del Santsimo Sacramento), в дільниці Ретіро, а короткий час також у поважних стінах Колегії Мізерікордія (Instituto Nuestra Seora De La Misericordia) при вул. Діректоріо (Directorio), 2138.

В 1948 р. в закупленому отцями василіанами великому репрезентативному будинку по вул. Курапалігуе (Curapaligue), 760 було влаштовано першу в Буенос-Айресі каплицю, яку розмалював в українському стилі маляр Володимир Каплун. Ця перша церква стала не тільки першим релігійним осередком міста Буенос-Айресу і околиці, але й надала прихисток багатьом українським релігійним і світським організаціям. Наразі на жаль василіани продали цей будинок, все сконцентрувалося поблизу нового кафедрального собору Покрови на Рамон Фалкон (Ramon Falcon) 3960. Більшість елементів вистрою церкви при цьому перевезено до різних українських церков в провінції Місьйонес.

Зведення греко-католицького собору Покрови Богородиці – це кульмінація зусиль українців - греко-католиків Аргентини Розпочате о. Й. Галабардою (василіанин) будівництво кафедрального храму Покрови розпочате в 1961 р. закінчував єпископ Андрій (Сапеляк) На той момент було вже зведено стіни та бані храму). Загалом будівництво собору тривало з 1960 по 1969 рр. під керівництвом архітектора Віктора Гриненка силами будівельного підприємства Осипа Галатя. Аж нарешті 7 вересня 1968 р. Патріарх Йосиф Сліпий під час свого пастирського візиту в Аргентину освятив цей храм.

В порозумінні з Йосифом Сліпим та ректором Українського католицького університету ім. св. Кліментія в Римі у Буенос-Айресі при соборі відкрито філію Українського католицького університету – відділи славістики та українознавства.

В садибу собору Покрови також переселився осідок «Рідної школи», а за декілька років «Пласту». Тут розміщувалося братство дивізийників та виходила газета «Вістник». Образ Богородиці в кафедральному соборі Буенос-Айреса був коронований Іоанном Павлом ІІ, під час його візиту до Аргентини в 10.04.1987 р.

Свій будинок в Буенос-Айрес придбали (і мають до нашого часу) також сестри василіанки за адресою Каракас (Caracas 370 – CABA).

Важливе значення в житті української греко-католицької громади мало започаткування з 1944 р. регулярної прощі до м. Лухан (Lujan пров. Буенос-Айрес), до базиліки Божої матері Луханської 

До закінчення другої світової війни розбудувати православну парафію в Буенос-Айресі та Аргентині не вдалося. Тільки після закінчення війни, коли до Аргентини приїхало багато православних українців, а також священиків, пожвавився розвиток української православної церкви. Більшість прибулих священиків та вірних належали до Української автокефальної православної церкви, головою якої був тоді митрополит Полікарп Сікорський, з центром в Європі. Серед новоприбулих у 1946 р. приїхав та оселився митрофорний о. Іван Ярославський. Він разом з групою православних, до якої увійшли Феодосій Данилюк, Павло Дудниченко, Степан Сергійчук, Іван Чарнецький та інші, створив у Буенос-Айресі православну парафію, при якій згодом постало братство св. Покрови, церковний хор, Рідна школа і бібліотека.

Довгі роки парафія УАПЦ у Буенос-Айресі – центр УАПЦ в Аргентині не мала ні власного приміщення, ні власної церкви і користувалася приміщенням румунської церкви на вул. Суіпача (Suipacha) 844-846 . У 1949 р. місцева православна спільнота орендувала також в сирійської громади церкву Св. Юрія розташовану за адресою вул. Ортиз (Av. Raul Scalabrini Ortiz), 1253. 

Гостро стояла потреба власного приміщення. На зборах Братства св. Покрови у 1970 р. за головування о. прот. Б. Арійчука вирішено купити ділянку землі і розпочати будівництво власної церкви з парафіяльними приміщеннями. Після захворювання Б. Арійчука, цю справу перебрав його наступник, недавно висвячений о. Степан Сергійчук. Площу закуплено і у 1978 р. будова церкви Покрова по вул. Тарія, (Tarija), 4063 за проектом Гріненка була закінчена. При православній церкві також розміщувалася редакція журналу «Дзвін».

Розвивалися підприємницькі ініціативи місцевих українців. В післявоєнний час в Аргентині почалося створення українських кредитних спілок. Зокрема, в Буенос-Айресі з 1957 р. діяла кредитна спілка «Відродження», а здобула собі довіру серед українців. Існувала і в 1980 р. її будинок був по сусідству з Центральною репрезентацію (сусіднє приміщення вверх по вулиці) за офіційною адресою Маза, 144.

При «Просвіті» натомість з 1960 р. діяв кооператив «Фортуна». Ще одна кредитна спілка «Тризуб» діяла при православній громаді, її адресу в багатоповерховому офісному приміщенні на вул. Кордоба ми вже згадували. Проте після зміни законодавства в Аргентині українські кооперативи збанкрутували і були закриті. Будинок кооперативу «Відродження» було продано, а приміщення «Форутуни» було передане «Просвіті». Наразі тут, на місці колишнього кооперативу, буде влаштовано бібліотеку та документаційний центр.

Приватні крамниці були представлені, зокрема, електромеханічною крамницею «Gran Dnipro» Й. Бурбана. - 20.11.1948 р. та великою українською книгарнею «Gran Libreria Ukrainiana».

Українські домівки та церкви стали місцем поширення тут на теренах Південної Америки різних форм традиційного українського мистецтва.

Окремим досягненням української громади в Буенос-Айресі був вихід на радіомовлення. Перше українська передача «Вільна Україна» розпочалася для мешканців Буенос-Айресу та околиць наприкінці 50-х років, завдяки старанням та праці д-р. Лідії Макрухи-Іваницької та допомозі її чоловіка Василя Іваницького. Це радіомовлення висилалося спочатку через радіостанцію в м. Колонія, Уругвай, а потім радіостанцію Антарктида у Буенос-Айресі. Це були культурно-інформаційні передачі. Радіо Голос України звучало по середам о 21-22 на АМ 670 радіостанція Антарктида. Спочатку передачі велися, як на українській, так і іспанській мові. Проте згодом на вимогу урядових кіл повністю перейшли на іспанську. Наразі українські організації, зокрема, «Просвіта», продовжують започатковане та мають ефіри на радіо.

Другим символом українського Буенос-Айреса поруч з Собором Покрови став пам’ятник Тарасу Шевченку. Він відкритий 05.12. 1971 р. в районі Палермо в парку Третього лютого. За кошти, які залишилися після спорудження пам’ятника Шевченка в Буенос-Айресі українська громада купила ділянку цвинтаря Cementerio Esteban Echeverra, на якій з середини 1970-х рр. почали ховати українців. На цьому цвинтарі також зведено українську каплицю (1989 р.), яка вписана до реєстру пам’яток Аргентини.

В 1960-1970-х рр. українська громада в Буенос-Айресі проводила низку регулярних заходів, місця яких дбайливо збережені в праці М. Данилишина. Ті з них які збереглися заслуговують на меморіальні дошки. Важливим історичним місцем є, зокрема, старовинний приватний навчальний заклад – колегіум «Сан Хосе» при вул. Азукенага (Azcuenaga), 158, де 31 жовтня-2 листопада 1947 р. пройшов Перший Український культурно-освітній конгрес – перше зібрання українців Аргентини а також сусідніх держав Південної Америки. Для координації роздрібнених політичних та громадських сил в 1947 р. на цьому конгресі українців Аргентини створено організацію, яка мала об’єднати усі українські громадські організації в Аргентині - Українську центральну репрезентацію (УЦР). З 1953 р. до 1960 р. – її головою був проф. Є. Онацький.

Не менш заслуженим для української спільноти столиці Аргентини є театр «Колісео» (Teatro Coliseo), вул. Marcelo T. de Alvear 1125, зала «Консехо де Мухерес» (Consejo Nacional de las Mujeres) вул. Чаркас (Charcas) 1145 (1125 – в аргентинських джерелах), театр «Колон», Театр «Опера», Зала «Колегіо Сан Сальвадор» при вул. Кажао (Callao), 542, зала в старовинному будинку на вул. Монтевідео, 850, театр «Авеніда», Католицький Понтитікальний університет, по вул. Хункаль (Juncal), 1247, Муніципальний Театр «Сан Мартин», вул. Корієнтес (Corrientes), 1530, будинок Готелю «Плаза», вул. Флорида (Florida 1005). Важливим місцем українських урочистостей присвячених дню Соборності в 1958-1980-х рр. був пам’ятник Сан-Мартина. Саме він став традиційним місцем покладання квітів українською громадою. Ця акція також дозволяла привернути увагу аргентинської преси до української громади.

28 липня 1973 р. зусиллями товариства «Відродження» в передмісті Буенос-Айреса Мунро відкрита та посвячена Вулиця Україна. Вулиця починалася біля Народного дому цього товариства.

Для зазначеного періоду характерна наявність і окремих визначних українців, що залишили на Аргентинські землі помітний слід. Варто, зокрема, загадати Костя Бульдина – українського архітектора, який при президенті Х. Пероні – працював на закладці порту Ла-Плата. Він же став автором неповторного дитячого містечка (типу Діснейленду) - Republica De Los Ninos в Ла-Платі.

Українці в післявоєнний час знайшли себе і в наукових та навчальних закладах Аргентини. Так, в Державному аргентинському університеті в Буенос-Айресі викладав Юрій Полянський - український геолог, географ і археолог, старшина УГА, перший крайовий комендант Української Військової Організації[2].

Після набуття Україною незалежності (сучасний етап)[ред. | ред. код]

5 грудня 1991 р. Аргентина першою серед країн Латинської Америки визнала незалежність України і знову ж першою в регіоні 6 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні взаємини. На вул. Лафінур (Lafinur), 3057. у 1993 р. відкрилося українське посольство в Буенос-Айресі. Відкривав українське Посольство у якості Тимчасово повіреного у справах Олександр Миколайович Никоненко, який перебував на посаді до липня 1994 р. У листопаді 1993 р. першим Надзвичайним і Повноважним Послом Незалежної України в Аргентині було призначено Пащука Віктора Вікторовича, який прибув до Буенос-Айреса 21 січня 1994 р., а 9 лютого 1994 р. вручив вірчі грамоти тодішньому Президенту Аргентини Карлосу Саулю Менему. Пізніше, у 2001 р. Посольство переїхало у район Бельграно, за адресою вул. Конде (Conde), 1763. У січні 2001 р. В. В. Пащука змінив на посаді Майданник Олександр Іванович. У лютому 2004 р. головою дипломатичного представництва України в Аргентині знову став О. Никоненко, але цього разу у якості Надзвичайного і Повноважного Посла. 23 квітня 2008 р. Указом Президента України Надзвичайним і Повноважним Послом України в Аргентинській Республіці було призначено Олександра Тараненка.

У січні 2001 р. В. В. Пащука змінив на посаді Майданник Олександр Іванович. У лютому 2004 р. головою дипломатичного представництва України в Аргентині знову став О. Никоненко, але цього разу у якості Надзвичайного і Повноважного Посла. 23 квітня 2008 р. Указом Президента України Надзвичайним і Повноважним Послом України в Аргентинській Республіці було призначено Олександра Тараненка. З 11 січня 2016 р. і на поточний момент українське посольство розміщується на вул. Оллерос (Olleros), 2169. 

Буенос-Айрес ще більше зблизився з Україною, коли 1993 р. аргентинська столиця та Київ стали містами-побратимами. Наразі успішно проходять Дні України на щорічній Міжнародній книжковій виставці в Буенос-Айресі.

Будівля першого українського посольства в Буенос-Айресі по вул. Лафінур (Lafinur), 3057, 2017 р.
Будівля першого українського посольства в Буенос-Айресі по вул. Лафінур (Lafinur), 3057, 2017 р.

Проголошення незалежності України мало вплинуло на реалії життя української діаспори в Аргентині. Зайнятій своїми проблемами Україні аж ніяк не до своїх діаспор, зокрема на віддаленому Південноамериканському континенті. Проте українська громада в Буенос-Айрес набраних темпів не здає, намагаючись дбати на користь своєї першої батьківщини та пам’ятати про свою власну історію. І це стосується як окремих творчих особистостей, так і громадських організації в країні.

Наразі українці старих хвиль еміграції в Аргентині займаються переважно дрібним та середнім бізнесом в сфері послуг.

Проте серед сучасних аргентинських українців і світової слави особистості, як наприклад нейрохірург - Петро Лилик, якого можна побачити на українських акціях, або вже згадуваний нами Чанго Спасюк (нащадок українців з Місьйонес) – музикант, лауреат престижної премії. У 1999 р. на честь 100-річчя української еміграції він награв виключно український альбом Polcas de mi tierra (Польки моєї землі) , що мав велику популярність в Аргентині, розповів, яке місце в його творчості посідає українська музика. Концерти Чанго Спасюка відбувалися також і на головній театральній арені Південної Америки в театрі «Колон». А на кафедрі економіки Аргентинського Католицького університету наразі працював проф. Михайло Василик. Він є дослідником української діаспори в Аргентині і автором книги «Українці Аргентини: історія та сучасність» (укр. мовою).

А на кафедрі економіки Аргентинського Католицького університету  працював проф. Михайло Василик. Він є дослідником української діаспори в Аргентині і автором книги «Українці Аргентини: історія та сучасність» (укр. мовою).

2000 р. кафедральний собор Покрови греко-католиків відвідав світлої пам’яті Любомир Гузар у рамках свого візиту в Аргентину.

6 березня 2011 р. пройшли урочисті святкування з нагоди 50-річчя освячення наріжного каменя, була відслужена Архієрейська Божественна Літургія, відбулася конференція з цього приводу. З 2016 р. єпископом для українців Аргентини служить Данило Козелінський. В березні 2017 р. з візитом в Буенос-Айресі перебував голова греко-католицької церкви владика Святослав. Він взяв участь в святкуванні річниці народження Тараса Шевченка, відвідав українські організації міста.

 Продовжує свою діяльність і Українська Центральна Репрезентація в Аргентині Українська (УЦР, - Consejo Superior de la Representacion Central Ucrania) - громадська надбудова котра координує діяльність українсько-національно наставлених товариств. На жаль наразі одна з двох найпотужніших аргентинських українських організацій - УКТ «Просвіта» відсутня на засіданнях цієї громадської надбудови. Садиба УЦР ротативно працює одну каденцію в будинку «Просвіти», а в наступну в домівці «Відродження».

Нині «Відродження» — один з основних колективних членів Української Центральної Репрезентації в Аргентині. Головою є Віктор Будзінський. Це товариство центральне відділення в м. Буенос-Айрес та три філії в провінції Буенос-Айрес у містах БеріссоАвельянеда, Мунро. При товаристві діє центр відпочинку «Калина», балет «Дунай».

Українські громадські організації Аргентини, зокрема в Буенос-Айресі спрямовують великі зусилля на протидію швидким процесам асиміляції, які розвиваються в українців в Аргентині. Зокрема, значна частина другого покоління українських емігрантів ще вважає себе українцями, натомість нащадки українських колоністів в третьому поколінні, наприклад в Місьйонес вважають себе аргентинцями українського походження.

Головною проблемою є, звичайно, збереження української мови. Зважаючи на це, великий натиск робиться на мовні курси для української громади та зустрічі із спілкуванням українською. Продовжуючи традиції «Рідної школи» УКТ «Просвіта» одночасно проводять кілька курсів української мови: для дорослих людей та дітей різного віку. Важливе значення має плекання власної культури. В цьому ключі просвітяни ставлять на підтримку традицій свого фольклорно-танцювального колективу – відомого з 1961 р. т.зв. Український балет. Наразі це низка фольклорно-танцювальних колективів, які розвиваються під крилом «Просвіти»: кілька гуртків та професійний, дитячий танцювальні ансамблі та ансамбль для старших людей.

Важливу складову культурної діяльності "Просвіти" наразі становить капела бандуристів ім. Тараса Шевченка, яку організував і провадив Василь Качурак. Капелу утворено в 1961 р. при "Просвіті" в Буенос-Айресі. У 2017 рр. вона відмічала 56 років. Наразі керівником капели є Рикардо Олександр Береговий. В репертуарі капели старі українські мелодії та аргентинська музика. При Просвіті також зберігається колекція бандур, вироблених Йосипом Сніжним (харківського типу), Антіном Чорним (кубанського типу), Наумом Пауком (учень А.Чорного). Побачити їх можна під час ночі музеїв у "Просвіті". Цікаво, що в Аргентині традиційна технологія виготовлення бандури була поєднана з місцевими традиціями виготовлення музичних інструментів, зокрема застосуванням місцевих рецептів лаків, що надало українській бандурі нову – «аргентинську душу».

«Просвітянами» організовано також низку тематичних вистав та інформаційних матеріалів відносно української історії для широких верств аргентинського суспільства. В аргентинських школах з місцевостей де багато українців передбачено вивчення курсу української історії. Проте іспаномовних матеріалів для цього відверто бракує. Подібні завдання виконують і філії «Просвіти», зокрема філія «Просвіти» в передмісті Буенос-Айреса Алявенеда – продовжувачка традицій одної з перших та найактивніших - філії №2 в Док-Суді. Уся ця діяльність фінансується українськими емігрантами. Аргентина – країна емігрантів не визнає національних меншин і не виділяє їм фінансової допомоги. Але, «Просвіта» наразі завдяки старанням просвітян визнана аргентинським урядом точкою культури, що дозолить отримати фінансову допомогу на впорядкування бібліотеки та документального центру.

З новітнім етапом існування української громади пов’язано місця проведення численних українських заходів. Театр «Сервантеса» (Teatro Nacional Cervantes), вул. Лібертад (Libertad), 815, який став місцем святкування 100 років української діаспори в Аргентині відбулося під егідою Української Центральної Репрезентації в Аргентині в 30.08.1997 р. В кафедральному соборі Буенос-Айреса на Плаза де Майо та оглянемо встановлену тут у 2008 р. меморіальну дошку в пам’ять про Голодомор українців 1932-33 рр. 2008 р. в центрі Буенос-Айресу пройшли масштабні заходи щодо пам’яті Голодомору 1932-33 рр.: півтора тисячна колона пройшла вулицями центру міста. Хода була координована Спілкою Української Молоді (СУМ) та Українською юнацькою організацією «ПЛАСТ», танцювальними колективами та цілою громадою. Усі учасники ходи мали символи «Незгасимої свічки». Українська діаспора не байдужа до того що відбувається в Україні. У 2013 р. сотня протестувальників вийшла під українське консульство в Буенос-Айресі (тоді на вул.  Конде), щоб протестувати проти сумно відомих мовних законів. У 2014 р. в Буенос-Айресі також відбувся протест проти агресії Росії по відношенню до України і проти співпраці президента Аргентини з Росією. Сучасна зала «Белграно» за адресою Virrey Loreto 234б є місцем, де в новітній період історії української громади відбуваються українські урочистості. Зокрема тут в 2011 р. відбулося святкування 50-ї річниці танцювально-фольклорного колективу «Просвіти» (через декілька днів ансамбль відвідає Львів, де відсвяткував в львівській опері 125 річницю міграції українців до Аргентини). А в 2014 р. в залі «Белграно» відмітила своє 90-річчя «Просвіта». Національна бібліотека ім. Мар'яно Морено, вул. Agero 2502. стала місцем, де усі українські фонди були зібрані під єдиною назвою Української бібліотеки. Акт відкриття цієї бібліотеки 17 вересня 2017 р. мав символічний характер. Найбільш наочним зовнішнім проявом української громади в Буенос-Айресі є щорічний фестиваль української культури в Парку 3 лютого (в якому розміщується Пам’ятник Тарасу Шевченку), який супроводжується презентаціями українських організацій та виступами художніх колективів.

Окрім відзначення власних річниць, проведення фестивалю, українці в Буенос-Айрес відмічають усі поточні українські державні свята, повністю синхронізувавши свій календар пам’яті з Батьківщиною. Найважливішим святом в календарі аргентинських українців звичайно ж є День Незалежності України. Адже скільки поколінь українців наближали цей день. Перед 1991 р. українці Аргентини урочисто відмічали 22 січня як День Державності. В цей день українські делегації покладали квіти під пам’ятник борцю за свободу Аргентини – генералу Х. Сан-Мартину. Після набуття Україною незалежності квіти до пам’ятника Сан-Мартину покладають на це свято.

Набуття Україною Незалежності призвело до нової хвилі еміграції українців до Аргентини. Після появи можливості виїжджати за кордон та суттєвих економічних негараздів в нашій державі значна частина українців в пошуках кращої долі поїхала за океан. Таким чином, фактично повторилася ситуація з кінця ХІХ ст. Дана хвиля еміграції як і тоді була переважно заробітчанською. І як і тоді, аргентинський уряд заохочуючи еміграцію планував вирішити питання заселення віддалених та малозаселених провінцій, зокрема Вогняної землі. Проте більшість українців що емігрували до Аргентини після 1991 р. осіли в Буенос-Айресі. Рівень їх національної свідомості дуже різний, а ступінь інтеграції з старою українською еміграцією дозволяє бажати кращого. Деякі новітні емігранти, такі як Лідія Бичкова  – оперне сопрано або піаніст Юрій Квартирмейстер дуже вдало представили Україну в Аргентині.

За інформацією доступною в мережі, в Аргентині були спроби створити деякі нові українські організації скеровані на потреби цієї останньої хвилі еміграції. Це зокрема Товариство імені Лисенка чи «Оранта», яке було зареєстроване за адресою вул. Тукаман (Tucuman), 1655  (керівник Леся Палюк Lesia Paliuk), що ставило собі за мету захист соціальних прав іммігрантів з країн колишнього СРСР та Східної Європи. Проте інформації про конкретну діяльність цієї організації бракує. Фактично дана організація наразі розпалася.[3]

***

Історія становлення української діаспори записана в багатьох конкретних історичних місцях та збережених матеріальних об’єктах. Найкращою візуалізацією українського виміру Буенос-Айреса стали величний необароковий собор Покрови греко-католиків та пам’ятник Тарасу Шевченку. Поза цими об’єктами-символами відомі десятки інших. Імовірно, ще більше місць, подій, особистостей залишаються поки що не відомими. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Парнікоза, Іван (18.07.2017). Прогулянка Буенос-Айресом для українця. Частина 1. Початки. http://h.ua (українська). http://h.ua. Процитовано 18.07.2017. 
  2. Парнікоза, Іван (02.09.2017). Прогулянка Буенос-Айресом для українця. Частина 2. Під покровом Богородиці. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 02.09.2017. 
  3. Парнікоза, Іван (10.10.2017). Прогулянка Буенос-Айресом для українця. Частина 3: Сучасна діаспора. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 10.10.2017. 

Джерела[ред. | ред. код]