Українська діаспора в Киргизстані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українська діаспора в Киргизстані — друга за чисельністю серед країн Центральної (Середньої) Азії — колишніх республік СРСР. У 1989 р. тут проживало 108,3 тис., а в 1997 р. 71,2 тис. українців. В основному це місто Бішкек (34,3 тис.), Ошська (18,4 тис.) та Іссик-Кульська (7,7 тис.) області. Тільки 34,1 % українців вважали українську мову своєю рідною і ще 5,9 % вільно нею володіли.

Українці почали оселятися на території Киргизстану в другій половині XIX століття одночасно з росіянами, відразу ж після прийняття киргизами підданства Росії наприкінці 1860-х рр. Масове переселення українських селян до Киргизстану починається в другій половині 1890-х рр. Певний час до цього регіону спрямовується основний потік аграрних переселенців із Росії та України. У 1897 р. на території Киргизстану вже нараховувалося 18,6 тис. українців. Перепис 1926 р. зафіксував у Киргизстані 64,1 тис. українців, які становили 6,5 % всього населення тодішньої Киргизької АРСР, а в районах їх проживання — 29 % населення.

Українці, як і росіяни, зосереджувалися переважно в містах — Бішкеку, Токмаку, Караколі, а також у долині річки Чу та Іссик-Кульській улоговині. Тут проживало понад 4/5 всього російського й українського населення. Воно становило 65,2 % міського населення північних районів (основну масу містян на півдні Киргизстану становили узбеки). Фактор індустріалізації збільшив частку українців — у 1939 — 137,3 тис. (9,4 % населення). За браком будь-яких умов для національно-культурного розвитку етнічна ідентичність українців втрачалася. Внаслідок цього частка осіб, які вважають українську мову своєю рідною, неухильно скорочувалась: якщо в 1926 р. вона становила 97,1 %, то в 1959 — вже 49,2 %, у 1989 — 34,1 %.

Протягом 1989—1997 рр. із Киргизстану емігрувало майже півмільйона осіб, головно, слов'янських національностей, а також німців і євреїв. Незважаючи на втрату поважною частиною українців Киргизстану своїх етнічних особливостей, існує зацікавленість у відродженні української етнічної культури й мови. 52,4 % українців висловили бажання, щоб їхні діти вільно володіли українською мовою, 38,2 % хотіти б, щоб у їхньому населеному пункті був український дитячий садочок, 41,2 % схвалюють включення до шкільної програми уроків української мови, літератури, історії, народознавства. Крім того, майже половина опитаних (48,8 %) висловили бажання, щоб їхні діти отримали вищу освіту в Україні.


Урбанізованість і краща професійна підготовка тривалий час забезпечували українцям більш високий рівень оплати праці й матеріальних благ, ніж у місц. нас. 1990 в респ. парламенті було 11 депутатів-українців, а серед депутатів усіх рівнів – 286. Слов'яни в К. становили, попри досить інтенсивні контакти з місц. нас., окрему ізольовану групу. 1998 лише 1 % українців вільно володіли киргиз. мовою[1].

Українське шкільництво[ред. | ред. код]

У 1990-х рр. українські класи існували у середній школі № 48 м. Бішкек. На даний час єдиним україномовним навчальним закладом є недільна школа у селі Петрівка Чуйської області.

Відомі українці[ред. | ред. код]

  • Сергій Іванович Кузьменко - суддя Сокулукського районного суду Чуйської області, єдиний в Киргизстані суддя-не киргиз. перший заступник голови Ради Українського товариства Киргизької Республіки «Берегиня»;
  • Олександр Сенченко – один зі засновників киргизької музично-педагогічної літератури, автор монографії «Пісенна творчість А. Малдибаєва»,
  • Валентина Ярош – заслужена артистка Киргизької РСР,
  • Володимир Щесюк – головний диригент театру опери і балету ім. А. Малдибаєва.
  • Іван Шерстюк –професор, дослідник киргизького народного епосу «Манас»;
  • Георгій Хлипенко – професор, дослідник українсько-киргизьких літературних зв’язків, редактор наукових збірників «Українці в Киргизстані» і «Тарас Шевченко в Киргизстані»;
  • Ірина Острій – 15-тиразова чемпіонка Киргизії з шахів та її донька Олександра Самаганова – 3-разова чемпіонка з шахів;
  • Олена Райська – Заслужений діяч культури, солістка ансамблю «Барвінок»,
  • Валерій Босенко – підприємець, власник мережі ресторанів української кухні.

Українські організації в Киргизстані[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


  1. Бур’ян М.С., Примаченко Я.Л. КИРГИЗСТАН, Киргизька Республіка [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kyrgyzstan