Телебачення України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Телебачення в Україні, як професійне мовлення, з'явилося 1951 року.

Історія українського телебачення після відновлення незалежності України 1991 року ― це переважно історія про боротьбу за українську мову в ефірі, про те, як спочатку у 1990-х українське телебачення починало як українськомовне телебачення, однак у 2000-х на українському телебаченні ставало дедалі менше україномовного контенту, й лише наприкінці 2010-х після впровадження мовних квот на українськомовний телепродукт, відбулося поступове повернення в телепростір української мови й було створено перші українські серіали[1].

Історія[ред. | ред. код]

Радянська доба[ред. | ред. код]

Вінницька державна телерадіокомпанія

Першу офіційну спробу прямого ефіру в УРСР здійснено 1 лютого 1939 року. Знімання відбувалося в маленькій київській студії. Тривалість передачі становила 40 хвилин, у ході неї було відтворено портретне зображення Григорія Орджонікідзе.

Через Другу світову війну, друге народження українського телебачення відбулося 5 листопада 1951 року. Київський телецентр показав фільм «Алітет іде в гори». Наступного дня, 6 листопада, було продемонстровано радянський фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва». 7 листопада показували святкування на честь 34-ї річниці Жовтневої революції. 1 травня 1952 показано концерти українських співаків Київського оперного театру ім. Тараса Шевченка. Відразу після побудови московського і ленінградського телецентрів, в 1953 закінчено будівництво київського телецентру на Хрещатику. Мовлення регулярних програм почалося 1956 року. До цього показувалися художні та документальні фільми двічі на день. До середини 1960-х мовлення здійснювалося наживо, потім почали використовувати відеозапис.

У 1949 радіоаматори побудували в Харкові перший в країні аматорський телецентр.

7 травня 1951, за пів року до початку роботи київського телецентру, почалося мовлення з першого аматорського телецентру. Головний інженер московського телецентру в січні 1951-го зазначив, що досягнута тут чіткість зображення не поступалася столичній. Цей телецентр працював три роки, а 1954 року в Харкові було побудовано професійний телецентр.

З другої половини 1940-х по 1954 рік у часи СРСР працювали три телевізійні центри (у Москві, Ленінграді та Києві), спільнота телеглядачів не була великою.

20 січня 1965 р. з'явився перший постійний національний канал під назвою УТ-1 (Українське телебачення-1, згодом — UA: Перший). В 1983-му почалося будівництво нового телецентру в Києві.

У грудні 1989 року ліцензію на мовлення отримав перший приватний канал України «Тоніс». Тоді ж канал почав налагоджувати зв'язки з Держкіно СРСР, Радянським фондом культури та іншими організаціями. 13 жовтня 1990-го в Харкові на «7 каналі» в етер вийшли програми, підготовлені студією АТВ-1, надалі «Тоніс-Центр». Цей день заведено вважати днем ​​народження українського недержавного телебачення. До 1992 р. існувало 3 версії каналу — крім Тоніс-Південь в Миколаєві і Тоніс-Центр в Харкові, був створений Тоніс-Ентер в Києві. З плином часу київська версія «Тонісу» перетворилася на самостійний канал ТЕТ, щоби залишитися на київському телебаченні, створена нова версія «Тоніс-Київ».

Доба незалежності[ред. | ред. код]

Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері»[2].

18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за підсумками якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того часу не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до миті оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на етерні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив напрямок та став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від власних місць у регіональному мультиплексі ― на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу[3].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 13.06.2018 аналогове мовлення було вимкнено на теренах Кіровоградської області та м. Києва з 31.07.2018. Дата від'єднання аналогового телемовлення на решті території України, визначена як 31.08.2018[4].

З 01.09.2018 року для телеглядачів України, доступними повинні були залишатися наступні канали телемовлення:

16 липня 2021 року набула чинності норма мовного закону про обов'язковість трансляції фільмів та серіалів на телебаченні державною мовою[5].

Телеканали[ред. | ред. код]

«Суспільне»[ред. | ред. код]

Телеканал Логотип Формат мовлення
Перший
Pershyi (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
1080i (HDTV)
Суспільне Культура
Suspilne Kultura (2022).svg
Суспільне Вінниця
Suspilne Vinnytsia (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
Суспільне Дніпро
Suspilne Dnipro (2022).svg
Суспільне Донбас
Suspilne Donbas (2022).svg
Суспільне Житомир
Suspilne Zhytomyr (2022).svg
Суспільне Запоріжжя
Suspilne Zaporizhzhia (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
1080i (HDTV)
Суспільне Івано-Франківськ
Suspilne Ivano-Frankivsk (2022).svg
Суспільне Київ
Suspilne Kyiv (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
1080i (HDTV)
Суспільне Крим
Suspilne Crimea (2022).svg
Суспільне Кропивницький
Suspilne Kropyvnytskyi (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
Суспільне Луцьк
Suspilne Lutsk (2022).svg
Суспільне Львів
Suspilne Lviv (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
1080i (HDTV)
Суспільне Миколаїв
Suspilne Mykolaiv (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
Суспільне Одеса
Suspilne Odesa (2022).svg
Суспільне Полтава
Suspilne Poltava (2022).svg
Суспільне Рівне
Suspilne Rivne (2022).svg
Суспільне Суми
Suspilne Sumy (2022).svg
Суспільне Тернопіль
Suspilne Ternopil (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
1080i (HDTV)
Суспільне Ужгород
Suspilne Uzhhorod (2022).svg
Суспільне Харків
Suspilne Kharkiv (2022).svg
Суспільне Херсон
Suspilne Kherson (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
Суспільне Хмельницький
Suspilne Khmelnytskyi (2022).svg
Суспільне Черкаси
Suspilne Cherkasy (2022).svg
Суспільне Чернівці
Suspilne Chernivtsi (2022).svg
576i 16:9 (SDTV)
1080i (HDTV)
Суспільне Чернігів
Suspilne Chernihiv (2022).svg

«1+1 media» (Ігор Коломойський)[ред. | ред. код]

  1. 1+1
  2. 1+1 International
  3. 2+2
  4. ТЕТ
  5. ПлюсПлюс
  6. Бігуді
  7. УНІАН ТБ
  8. Квартал TV
  9. Paramount Comedy Україна

«Starlight Media» (Віктор та Олена Пінчуки)[ред. | ред. код]

  1. ICTV
  2. ICTV Ukraine
  3. СТБ
  4. Новий канал
  5. ОЦЕ ТБ
  6. М1
  7. М2

«Inter Media Group» (Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін)[ред. | ред. код]

  1. Інтер
  2. Інтер+
  3. НТН
  4. К1
  5. К2
  6. Zoom
  7. Мега
  8. Піксель
  9. Enter-фільм

Вікова класифікація[ред. | ред. код]

Фільми, трансльовані на багатьох українських телеканалах, поділяються на три вікові категорії:

  1. 0+, без вікових обмежень (цілодобово)
  2. 12+ і 16+, перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками (особами, що їх замінюють) або з відома батьків (осіб, що їх замінюють) (цілодобово)
  3. 18+, перегляд рекомендується тільки повнолітніми глядачами (22:00—06:00)

Критика[ред. | ред. код]

Громадськість критикує українське телебачення, перш за все низку центральних телеканалів, за наявність у передачах великої кількості вмісту російського походження. За підрахунками активістів кампанії «Бойкот російського кіно», у вересні 2014 року на 10 провідних українських телеканалах («1+1», «Україна», «СТБ», «ICTV», «Новий канал», «ТЕТ», «2+2», «НТН» та «К1»; останній з них — проросійський телеканал «Інтер») обсяг російського телепродукту, становив у середньому 40 %. У жовтні та грудні активісти зафіксували збільшення обсягів російського контенту на цих телеканалах.

Також активісти піддають обструкції українські телеканали за мовну політику. У жовтні 2014 року активісти оприлюднили статистику мовного складу передач українських телеканалів. За її даними, суто україномовного вмісту — 29 %; суто російськомовного — 39,3 %; російськомовного із українськими субтитрами — 23,5 %; двомовного (українською та російською) — 8,2 %.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]