Український патріархат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Український патріархат — самостійна (автокефальна) православна церква в Україні та за її межами, на чолі якої стоїть Патріарх. Український патріархат, в даний час, не визнаний вселенським православ'ям.

Плани створення[ред. | ред. код]

З початку свого інституційного оформлення 988 року Київська митрополія користувалась широкою автономією та мала права самоуправління. Історично та канонічно глава Української Православної Церкви мав права та привілеї надєпископської гідності (екзарха, примаса), але традиційно іменувався митрополитом.

Українська Католицька Церква (греко-католицька), що була створення 1596 року, і підпорядковувалась Папі Римському, також мала широкі самоврядні права.

Протягом всього існування української церкви, періодично піднімалось питання створення Українського патріархату. А наприкінці 16 ст. обговорювалась можливість переїзду Константинопольського Патріарха в Україну, під захист козаків.

Питання об'єднання двох українських церков (православної та греко-католицької), на основі власного патріархату, ставилось 1623—1624 рр. митрополитами Йовом Борецьким та Велямином Йосифом Рутським.

1629 та 1636 року митрополитом Петром Могилою, Велямином Рутським, архієпископом Мелетієм Смотрицьким та королем Володиславом IV декілька разів обговорювався проект поставлення Патріархату в Києві. Однак, через ряд суб'єктивних та об'єктивних причин цей план не встигли реалізувати. Після неканонічного підпорядкування (1686) Київської митрополії під владу РПЦ та після того, як Гетьмансько-козацька держава втратила свою незалежність, задуми створення українського патріархату втратили свою актуальність, через агресивну окупаційну політику Московії.

У 19 ст. Ватикан й уряд Австро-Угорщини тричі дискутували про утворення патріархату для всіх греко-католиків імперії. Римські Папи Григорій XVI (1843), Пій IX (1850—1853) та Лев XIII (1880) висували проекти підвищення Галицької митрополії до рівня патріархату, що викликало опір уряду Угорщини та угорського та польського єпископату. Митрополит Андрей Шептицький з ідеєю підпорядкування греко-католиків Київському патріархові пов'язував відновлення церковної єдності в Україні.

2018 року після Синоду Вселенського патріархату, який скасував приєднання 1686 р УПЦ до РПЦ, як неканонічне, та відновив в Україні Ставропігію Вселенського патріархату розпочався процес створення канонічної автокефальної УПЦ.

Спроби створення[ред. | ред. код]

Під час нетривалого відновлення української державності на початку XX століття, 1 січня 1919 року Директорією УНР був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». УАПЦ ставала юридично незалежною.

5 травня 1920 р., вже після зайняття України більшовиками, УАПЦ проголосила про своє відновлення як незалежної Помісноі Церкви. Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор (14-30.10.1921) Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) встановив титул «Митрополит Київський і всієї України».

Одночасно, провідні українські політичні та релігійні діячі виступали за створення Українського Патріархату. Так, Голова Директорії УНР Симон Петлюра 19.12.1921 висловився за необхідність існування патріаршого престолу в Києві як важливого та логічного завершення ієрархічної структури УАПЦ.

24 грудня 1941 року митрополит ППЦ Діонісій (Валединський) затвердив єпископа Полікарпа (Сікорського) на посаду адміністратора «Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України» з наданням йому сану архієпископа. Почалось створення Української автокефальної православної церкви (1942—1944).

На Вербну неділю 1944 року у Варшаві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонісія було проголошено «Патріархом всієї України»[1]. Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу, в черговий раз, не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення патріархату.

11.11.1963 митрополит Йосип Сліпий у виступі на Другому Ватиканському Соборі (1963—1965) задекларував патріаршу гідність голови УГКЦ. 23.12.1963 Східна Конгрегація підтвердила, що митрополит Львова є Верховним архієпископом, а декрет про Східні Католицькі Церкви, прийнятий на другому Ватиканському Соборі, зрівняв у правах і почестях верховного архієпископа з Патріархом.

12.7.1975 у Римі під час літургії в базиліці Св. Петра митрополита Й. Сліпого було іменовано «Патріархом Йосипом», проте це не було підтверджено Римським престолом. Львівський синод УГКЦ (16-31.5.1992) звернувся до Папи Івана-Павла II з проханням, щоб він «здійснив постанови другого Ватиканського Собору і створив Києво-Галицький Патріархат для Української Греко-Католицької Церкви». Заходи щодо остаточного оформлення патріархату ведуться до сьогодні.

Проголошення патріархату[ред. | ред. код]

15 лютого 1989 року, за підтримкою «Руху», у Києві було створено ініціативний комітет по відновленню УАПЦ. На початку 1990 року УАПЦ вже нараховувала більше 200 парафій.

Всеукраїнський Собор УАПЦ 5-6.6.1990 обрав першим Патріархом Київським і Всієї України Мстислава Скрипника, інтронізація якого відбулася у Софіївському соборі 18.11.1990.

1991 року митрополит Київський Філарет, що очолював УПЦ МП, починає виступати за автокефалію української церкви. 21 травня 1992 року відбувся собор УПЦ (МП) на якому Філарета відсторонено від керівництва церкви. 25 червня було проведено собор, на якому проголошено створення УПЦ КП. Хоча на соборі було прийнято рішення про те, що главою церкви є патріарх Мстислав, сам патріарх не визнав рішення собору, та всіляко дистанціювався від митрополита Філарета.

Після смерті Патріарха Мстислава, відбувся остаточний розкол УАПЦ та УПЦ КП.

Собор УАПЦ 7 вересня 1993 обрав Патріархом Київським і всієї України Димитрія (Ярему)

Собор УПЦ 21 жовтня 1993 Київського Патріархату — Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимира (Романюка).

Зазначені обрання не отримали визнання Вселенської православної церкви.

У своєму передсмертному заповіті патріарх Димитрій закликав вірних УАПЦ визнати над собою юрисдикцію Митрополита УАПЦ в діаспорі та УПЦ в США Константина (Багана) та продовжити працю над творенням єдиної помісної Української православної церкви в канонічній єдності зі Вселенським Патріархом. Після смерті патріарха собор УАПЦ не став обирати нового патріарха.

УПЦ-КП зараз очолює Патріарх Київський та всєї Руси-України Філарет.

11 жовтня 2018 року на Синоді Вселенського Патріархату було прийнято рішення по Україні в якому зокрема говориться:

  • Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували.
  • Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою.
  • Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя.

Після цього розпочався процес створення канонічного Українського патріархату.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]