Українсько-азербайджанські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українсько-азербайджанські відносини
Azerbaijan Ukraine Locator.png
Україна
Україна
Азербайджан
Азербайджан

Українсько-азербайджанські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Азербайджаном у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо.

Історія[ред. | ред. код]

На початку XX століття українські та азербайджанські (Мусават) політичні сили співпрацювали в рамках Союзу автономістів, Союзу народів, Ліги інородницьких народів Росії та З'їзду народів Росії.

Відносини між нерадянськими державами[ред. | ред. код]

Будинок, у якому знаходилась дипломатична місія України в Азербайджанській Демократичній Республіці. Азербайджан, Баку, вул. Істиглаліят, 13

Нестабільність військово-політичного становища не дозволила Азербайджанській Демократичній Республіці та Українській Державі встановити повноцінних дипломатичних відносин[1]. З огляду на подібну ситуацію в липні 1918 року генеральним консулом у Баку був призначений за сумісництвом генеральний консул України у Тифлісі Олексій Кулинский[2], а азербайджанцями, що знаходились в Україні, 10 жовтня 1918 року у Києві був створений Комісаріат Азербайджану в Україні на чолі з Джелілем Садиковим, який «до встановлення зв'язку з Азербайджанським Урядом» брав на себе зобов'язання здійснювати «захист інтересів громадян Азербайджану». Про створення комісаріату було сповіщено МЗС України[1], орган отримав визнання гетьманського уряду[2]. Вже 1 листопада 1918 року з боку комісаріату надійшло прохання пояснити положення закону про реєстрацію та призов до українського війська окремих категорій офіцерів запасу з тією метою, щоб під його дію не потрапили громадяни Азербайджану, як «суверенної держави». У відповідь український уряд опублікував роз'яснення, в якому серед категорій офіцерів, що не підлягали призову, були перераховані колишні піддані Російської імперії, які отримали «національні паспорти від відповідних Урядів чи повноважних представників при Українському Урядові Держав, які заново виникли на території колишньої Російської імперії», або «від визнаних Українським Урядом фактичних представників подібних держав і національних організацій на Україні» — в числі останніх був зазначений і Комісаріат Азербайджану в Києві, що вказувало на фактичне визнання Азербайджану з боку Української Держави[1].

Іван Красковський — повноважний представник України на Кавказі у 1918—1921 роках

Повноцінні азербайджано-українські дипломатичні відносини були встановлені вже в період Директорії Української Народної Республіки. У цей час в Азербайджан прибув повноважний представник України на Кавказі Іван Красковський. 8 лютого 1919 року він передав вірчі грамоти Міністру закордонних справ АДР Фаталі Хану Хойському[3][2]. Також був призначений новий генеральний консул з резиденцією в Тбілісі і повноваженнями на представництво в Азербайджані, Вірменії та ГрузіїОлексій Кулинський, чиї повноваження визнані азербайджанським урядом 5 серпня 1919 року. Крім того, для представництва України безпосередньо в Азербайджані, була створена посада почесного віце-консула — першим її зайняв голова Української ради в Баку А. Головань, чиї повноваження були визнані азербайджанським урядом 8 жовтня 1919 року[4]. В свою чергу призначений 1 листопада 1918 року Юсиф Везир Чеменземінлі не зміг приступити до виконання обов'язків[2] і уряд АДР[ru] знову наділив Комісаріат Азербайджану в Україні повноваженнями, які були офіційно визнані УНР[5]. Він продовжував функціонувати до приходу більшовиків[6].

У цей період азербайджансько-українські відносини активізувалися. Так, у відповідь на прохання українського віце-консула Василя Кужима про допомогу 20 000 українців, які проживали на той час у Мугані[ru] і знаходяться в тяжкому становищі, уряд АДР виділив їм 750 000 карбованців і хороші угіддя для ведення сільського господарства. А під час епідемії тропічної лихоманки у Мугані Кужим зміг отримати від Американського комітету[ru] допомогу у вигляді ліків — 20 000 пудів хіни, в свою чергу уряд АДР спільно з Українською радою організували санітарний загін для роздачі її хворим. У той же час в Києві МЗС України пішов на зустріч Азербайджанському комісаріату, який в грудні 1918 року звернувся з проханням про надання права носіння зброї до уряду УНР[4]. У січні 1920 року уряд АДР надав гарантії визнання паспортів УНР[7].

На міжнародній арені азербайджансько-українська співпраця відобразилося в спільному виступі на Паризькій мирній конференції — у відповідь на визнання 12 червня 1919 року Верховною радою Антанти[ru] уряду Колчака[ru] єдиним законним урядом на всьому постімперському просторі, представники тепер вже суверенних держав — Естонії, Грузії, Північного Кавказу, Білорусії, України та Азербайджану 17 червня підписали спільну ноту «протесту»[4]. Протокол про намір укласти перший договір між Азербайджанською Демократичною Республікою і Українською Народною Республікою був підписаний вже представниками двох емігрантських урядів у Стамбулі 28 листопада 1921 року[2].

Генеральні консули України у Баку:

  • Олексій Кулинський, за сумісництвом генеральний консул України у Тифлісі. Призначений у липні 1918 року[2];
  • Лев Лесняк, за сумісництвом генеральний консул України у Тифлісі. Призначений у 1918 році[4].

Почесні віце-консули України у Баку:

Повноважні представники України на Кавказі:

Комісари Азербайджану в Україні:

Посли Азербайджану в Україні, Польщі та Криму:[6]

Відносини між радянськими республіками[ред. | ред. код]

Українська Соціалістична Радянська Республіка і Радянська Соціалістична Республіка Азербайджан обговорювали можливість укладення політичного договору та обміну дипломатичними представництвами. 8 грудня 1921 року УСРР навіть надала офіційні повноваження для ведення переговорів Юрію Коцюбинському, проте ініціативу зупинила Рада народних комісарів РСФРР[8]. 30 грудня 1922 року, між УСРР, ЗСФРР, до складу якої на той час увійшла ССРАз, РСФРР і ССРБ був укладений Договір про утворення СРСР[9]. Проте, навіть після утворення СРСР, радянські Азербайджан і Україна по інерції продовжували налагоджувати співпрацю. На початку 1920-х років послом ССРА в УСРР був призначений Абдул-Алі Таїр-огли, у Харкові тривалий час продовжувало функціонувати азербайджанське торгове представництво, а у Баку продовжили діяльність торгове та інші господарські представництва УСРР[4].

Сучасність[ред. | ред. код]

Азербайджан визнав незалежність України 6 лютого 1992 року[10], того ж дня було встановлено дипломатичні відносини між двома країнами. 5 травня 1996 року у Баку Україна відкрила Посольство України в Азербайджані. Посольство Азербайджану в Україні Азербайджан відкрив 12 березня 1997 року у Києві[11].

Договірно-правова база українсько-азербайджанських відносин налічує 125 документів, що регулють двосторонні відносини у політичній, економічній, науково-технічній, гуманітарній, консульській та військовій областях. Основними документами є «Договір про основи міждержавних відносин України та АР», «Договір про дружбу та співробітництво між Україною та АР», а також «Договір між Україною та АР про дружбу, співробітництво і партнерство»[11].

Двосторонні зв'язки[ред. | ред. код]

Політичні і дипломатичні зв'язки[ред. | ред. код]

Президенти України й Азербайджану Віктор Янукович й Ільхам Алієв відповідно двічі зустрічалися на початку 2012 року: 26 січня 2012 року під час Давоського форуму і 27 березня 2012 року — під час Саміту з питань ядерної безпеки у Сеулі[12]. 4 квітня 2012 — Азербайджан відвідує Прем'єр-міністр України Микола Азаров[13]. 18-19 квітня 2012 року Голова Верховної Ради України Володимир Литвин відвідує Азербайджан. 4-5 червня 2012 року Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко з офіційним візитом відвідує Азербайджан[11].

10 жовтня 2012 — Міністр закордонних справ Азербайджану Ельмар Мамедьяров з робочим візитом відвідав Україну. 28 жовтня 2012 року до України приїхав Перший віце-спікер Міллі Меджлісу Азербайджану З. Аскеров. Метою його візиту було спостереження за перебігом Парламентських виборів в Україні. 12 грудня 2012 року Президент України Віктор Янукович з коротким робочим візитом відвідав Азербайджан[11] після закінчення офіційного візиту до Індії. У ході візиту зустрівся з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим[12].

Економічні зв'язки[ред. | ред. код]

У 2012 році Азербайджан зайняв 5 місце серед країн СНД за обсягом обігу товарів. Згідно із даними Держстату України, 2012 року експорт товарів і послуг до Азербайджану склав $806,42 млн (збільшення порівняно з попереднім роком на 9,3%). Україна експортувала до Азербайджану товари металургійної промисловості, агропромислового комплексу і машинобудування. Натомість Україна імпортувала товарів на $97,41 млн (паливно-енергетичного, агропромислового комплексів, хімічної промисловості), тобто зовнішньоторговельний оборот України з Азербайджаном 2012 року становив $903,83 млн (позитивне сальдо для України — $709,01 млн)[14].

Військово-технічна співпраця[ред. | ред. код]

2009 року України експортувала до Азербайджану 29 одиниць БТР-70, 29 самохідних артилерійських установок 2С1 «Гвоздика» і 6 152-міліметрових самохідних артилерійських установок 2С3 «Акація», 1 навчально-бойовий винищувач МіГ-29УБ, 11 вертольотів Мі-24[15].

2010 року Україна продала Азербайджану 71 одиницю БТР-70 (без озброєння), 7 самохідних артилерійських установок 2С1 «Гвоздика», 1 вертоліт Мі-24Р, 1 керований протиракетний комплекс, 3000 автоматів і пістолет-автоматів[16].

Культурні зв'язки[ред. | ред. код]

Для виконання підписаних договорів, що регулюють культурні відносини, Україна й Азербайджан здійснюють культурний обмін: спільні наукові конференції, спортивні змагання, творчі проекти. Розвивається співпраця між Університетами двох країн, відбувається обмін делегаціями. В обох країнах проходять Дні культури України в Азербайджані і Дні культури Азербайджану в Україні. Налагоджується співпраця у туристичній сфері, що вилилось у створення програм співпраці Криму з Азербайджаном[17].

Діаспора[ред. | ред. код]

Українці в Азербайджані[ред. | ред. код]

Згідно із даними перепису населення 2009 року в Азербайджані проживає 21,5 тисяч етнічних українців. Українці Азербайджану об'єднуються у різноманітні організації, такі як «Українська громада в Азербайджані ім. Т. Г. Шевченка» (УГ, очільник О.Ф.Зарічний) і «Український конгрес Азербайджану» (УКА, очільник Ю.Л.Осадченко)[18].

Азербайджанці в Україні[ред. | ред. код]

Згідно із даними перепису 2001 року азербайджанців в Україні налічувалося 45,2 тис. осіб[19].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Головченко В.І. Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової війни: Монографія. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – 448 с. ISBN 978-966-611-690-4. Архів оригіналу за 2017-11-18. Процитовано 2017-10-16. 
  2. а б в г д е ж и Сергійчук В. І. Налагодження дипломатичних контактів Української Держави з країнами Кавказького регіону / В. І. Сергійчук // Національна та історична пам’ять. — 2013. — Вип. 7. — С. 212—217
  3. Щодо відзначення 25-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Азербайджанською Республікою Архівовано вересень 23, 2017 на сайті Wayback Machine. //Посольство України в Азербайджанській Республіці
  4. а б в г д е ж и Встановлення дипломатичних відносин між Україною та Азербайджаном У 1918—1921 рр. Архів оригіналу за 13 серпень 2016. Процитовано 17 липень 2016. 
  5. Українська дипломатія в добу національно-визвольних змагань (1917–1921 рр.): історія, проблеми, протиріччя, присвячена 100-річчю проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки: Зб. наукових праць міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 21—22 лютого 2019 р. – К.: «Міленіум», 2019. – 268 с.
  6. а б в Матяш І. Іноземні представництва в Україні (1917–1919 рр.): державна місія та повсякденність / НАН України. Інститут історії України; Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин. ‒ Київ: Інститут історії України, 2019. ‒ 556 с.
  7. Матяш І. Діяльність надзвичайної дипломатичної місії УНР на Кавказі (1919–1921 рр.) / І. Матяш // Український історичний журнал. - 2018. - № 1. - С. 73
  8. Демократичні держави й радянські республіки постімперського простору у налагодженні офіційних відносин з УСРР (1919–1923 рр.)// О. Р. Купчик. Європейські історичні студії, 200-215 с.
  9. О. М. Мироненко. Договір про утворення СРСР 1922 // Юридична енциклопедія : у 6 т. / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  10. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.
  11. а б в г Україна та Азербайджан. Політичні відносини на сайті Посольства України в Азербайджанській Республіці. — Процитовано 4 серпня 2013
  12. а б Україна-Азербайджан Архівовано 31 травень 2010 у Wayback Machine. на сайті Країни світу. — Процитовано 4 серпня 2013
  13. Відносини між Азербайджаном і Україною. Візити високого рівня Архівовано 26 вересень 2016 у Wayback Machine. на сайті Посольства Азербайджанської Республіки в Україні. — Процитовано 4 серпня 2013
  14. Україна та Азербайджан. Торговельно-економічне співробітництво на сайті Посольства України в Азербайджанській Республіці. — Процитовано 4 серпня 2013
  15. Украина обнародовала перечень оружия и боевой техники, поставленных Азербайджану в 2009 году Архівовано 2 квітень 2015 у Wayback Machine. на сайті Інформаційного агентства Азері-прес. — Процитовано 4 серпня 2013 (рос.)
  16. Стал известен список вооружения и военной техники, закупленной Азербайджаном у некоторых стран в 2010 году Архівовано 3 квітень 2015 у Wayback Machine. на сайті Інформаційного агентства Азері-прес. — Процитовано 4 серпня 2013 (рос.)
  17. Україна та Азербайджан. Культурно-гуманітарне співробітництво на сайті Посольства України в Азербайджанській Республіці. — Процитовано 4 серпня 2013
  18. Україна та Азербайджан. Українці в Азербайджані на сайті Посольства України в Азербайджанській Республіці. — Процитовано 4 серпня 2013
  19. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 30 листопад 2010. Процитовано 4 серпень 2013. 

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Посольство України в Азербайджанській Республіці (укр.), (англ.), (рос.)
  2. Посольство Азербайджанської Республіки в Україні (укр.), (англ.), (азерб.)
  3. Україна-Азербайджан на сайті Країни світу