Українсько-фінські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українсько-фінські відносини
Фінляндія і Україна
Фінляндія
Фінляндія
Україна
Україна

Українсько-фінські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Фінляндією у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо.

Із варяг у греки[ред. | ред. код]

Регулярні контакти України з Фінляндією формуються з 9 ст. по Р. Х. — з утворенням стабільного торгового шляху «Із варяг у греки», який поєднав Київську державу із торговими факторіями вікінгів на території фінських племен суомі та хяме. З появою Рюриковичів на київському престолі та їх шведських військових дружин, вихідці з фіно-балтійських країн постійно перебувають на українському Подніпров'ї, беруть участь у військових походах князя Святослава на Візантію.

Князь Володимир проводив активну політику у фіно-балтських країнах, князь Ярослав Мудрий взагалі заснував у Естонії фортецю Юр'їв (Тарту), вістря якої було спрямовано на опанування водами Фінської затоки. Археологи відмічають факти переселень груп фіно-угорського населення Балтики в межі України, зокрема на притоки рр. Сула, Псел. У цих потоках були й предки сучасних фінів.

Часи Гетьмана Івана Мазепи[ред. | ред. код]

Військовий союз України та Швеції, укладений 1708 року, призвів до фрагментарної активізації фіно-українських зв'язків. Мова про солдат армії короля Карла ХІІ, значну частину якої складали вихідці з Фінляндії (на цей час — володіння Шведського королівства). Частина фінського призову загинула під Полтавою у бою з військами московського князя Петра Романова.

Фіни та українці — громадяни одної країни[ред. | ред. код]

Відомості про Фінляндію в Україні збільшувалися в геометричній прогресії після побудови на березі Фінської затоки фортеці Санкт-Петербург та входження Фінляндії до складу Російської імперії 1809. Відтак більшість української шляхти, літераторів, військових, що жили в Петербурзі XIX ст., мали особисті контакти з фінами, регулярно навідувалися до Великого князівства Фінляндського (М. Гоголь, Є. Гребінка, Т. Шевченко). Фіно-українські контакти утворювалися і на території російської Карелії, зокрема тут зробив перші переклади рун Калевали український поет Гнідич (це взагалі один із перших в історії перекладів фрагментів «Калевали», яка ще не була укладена Е. Леннрутом в окремий епічний твір).

Українці — випускники вищих навчальних закладів Санкт-Петербурга — прислужилися розвитку фінської науки. Так, Максим Антонович (1835, м. Білопілля, Україна — 1918), більше відомий як філософ-матеріаліст, провів ґрунтовне дослідження геол. будови Фінляндії та Карелії. Його праця «Льодовикова гіпотеза і льодовикові явища в Фінляндії і в Повенецькому повіті» (1876) стала класичною у природознавчій царині.

Зв'язки між українськими і фінськими діячами пожвавилися на поч. ХХ ст., зокрема Сергій Булгаков — брат відомого філософа Ніколая Булгакова — написав 1903 цілу поему з посвятою волелюбному фінському народові. У 1916 націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу народів в Лозанні[1]. У 1917 році на території Фінляндії почали діяти українські військові комітети, у Гельсінкі проведено низку демонстрацій під синьо-жовтими прапорами. Були встановлені українсько-фінські дипломатичні зв'язки, у Києві була опублікована брошура «Самостійна Фінляндія»[2]. Приязне ставлення уряду Фінляндії до українців визначалося давньою дружбою маршала Карла Маннергейма та Гетьмана України Павла Скоропадського, які підтримували взаємини аж до 1945.

Між двома Світовими війнами[ред. | ред. код]

Одним з популяризаторів українського питання у Фінляндії був історик римського права, дипломат Герман Ґуммерус, перший посол Фінляндії в Україні 1918. Посольство УНР у Ф. очолювали 1918 — 1920 К. Лоський, М. Залізняк. У Ф. між двома світовими війнами існувала нечисленна українська громада, в житті якої брав участь учасник Визвольних змагань Юрій Горліс-Горський. У міжвоєнний період еміграція фіно-угорських народів Росії, що осіла в Фінляндії, разом з українцями брала участь у прометейському русі. 1942 — 1944 діяв Комітет допомоги українським полоненим та Українське Інформаційне Бюро під проводом члена ОУН (м) Б. Кентржинського, з військовополонених українців були сформовані підрозділи у складі фінських збройних сил. Офіційний представник Фінляндії (пан Песонен) був членом міжнародної експертної групи, яка досліджувала факти масових розстрілів мирного населення у Вінниці працівниками НКВД СРСР (1943).

Післявоєнні контакти[ред. | ред. код]

У часи М. Хрущова СРСР стимулював українсько-фінські культурні взаємини. 1954 Фінляндію відвідав український поет Павло Тичина, де мав зустріч із Президентом Юго Паасиківі. Поет залишив щоденникові записи про фінську мандрівку (частини надруковано у книзі «Павло Тичина. Із щоденникових записів», м. Київ, 1981, С.180-188). 1961 у Києві влаштовано виставку фінського мистецтва м. Тампере, згодом на честь цього міста названо вулицю у лівобережному районі столиці; подекуди відбувається обмін мистецькими ансамблями між Фінляндією й УРСР. Молодий український композитор-баяніст Володимир Зубицький бере участь у Міжнародному Конкурсі баяністів і акордеоністів в Гельсінкі (1975), де нагороджений «Coupe mondiale» IMC-UNESCO за виконання мініатюри-реквієму «Сім сльозин».

У бібліотеках Гельсінкі зберігаються цінні колекції українських дореволюційних видань.

Спортивні контакти[ред. | ред. код]

Доленосну роль у спортивній кар'єрі 35-разового чемпіона світу Сергія Бубки відіграла Фінляндія. 1983 у Гельсінкі він стає чемпіоном світу із стрибків з жердиною. Напередодні розвалу СРСР до Фінляндії на роботу вирушили представники українського спорту. Зокрема, у двох футбольних клубах на посаді другого тренера працював легендарний футболіст київського «Динамо» Леонід Йосипович Буряк (1988-89 — Finlandia Kemin Pallotoverit-85, м. Кемі, 1990 — Finlandia VanPa Vantaa, м. Вантаа). Ще один вихованець київського «Динамо» — Віктор Баранов — пішов по «фінських стопах» Леоніда Буряка. Виступав за ФК «Конту», працював із фінськими дітьми, юніорами та юнаками.

Українська громада в Фінляндії[ред. | ред. код]

Тепер у Фінляндії живе кількадесят родин українців, які об'єднані в Турку у Товариство Українців Фінляндії та в Гельсінкі у Товариство українців у Фінляндії. Тут же працює професійний перекладач з фінської мови Юрій Зуб, який уклав перший фінсько-український словник загальновживаної лексики на 23.000 статей. З 2016 року у Турку за підтримки Товариства Українців Фінляндії, на офіційних засадах, діє шкільний клас української мови. У вищих навчальних закладах Фінляндії сформувалася група вчених-україністів (зокрема, в Турку та Йоенсуу).

Література[ред. | ред. код]

Визначний фінський епос під назвою «Калевала» переклав Є. Тимченко; українською мовою перекладено твори письменників К. Лейно, М. Лассіла, К. Вала, а вже у 2000-их роках — А. Ківі, А. Паасілінна, М. Валтарі, Л. Легтолайнен, К. Готакайнен і навіть архієпископа Фінляндського Павла Олмарі («Як ми віруємо», 2005). До друку готуються нові переклади з фінської художньої літератури, зокрема про Зимову війну 1939–1940 років. Основні перекладачі з фінської — Юрій Зуб та Олександр (Олесь) Завгородній. В листопаді 2009 р. в Києві відбулася презентація українського видання книги Г. Мейнандера «Історія Фінляндії» (преклала книгу Н.Іваничук, опублікувала ЛА «Піраміда»).

Новий час[ред. | ред. код]

У 2000 — 2005 роках кафедра етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка провела чотири українсько-фінські наукові симпозіуми, за результатами яких були видані збірники статей, опубліковано спогади про Україну першого посла Фінляндії Германа Ґуммеруса «Україна в переломні часи», фінський альбом графічних робіт художника-етнографа Юрія Павловича. Вагомий внесок у розвиток українсько-фінських наукових зв'язків роблять філолог Костянтин Тищенко, історик Віктор Володимирович Пилипенко, голова товариства «Україна-Фінляндія» Борис Архипович Циганок. 2004 — Фінляндія нагородила Орденом Білої Троянди В.Пилипенка, 2005 — К.Тищенка, Б.Циганка, 2006 — Президента України В. Ющенка

Дипломатичні відносини[ред. | ред. код]

Послом Фінляндії в Україні є Ар'я Макконен, України в Фінляндії — Олефіров Андрій Володимирович.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]