Українські народні пісні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Украї́нські наро́дні пісні́ — різновид народної музики українською мовою; частина української музики. Україномовна народна музика зародилася в період 9 століття н. е. у часи становлення Київської Русі.[1]

Опис[ред. | ред. код]

Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.

Самобутній національний стиль найбільше повно представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади — еолійський, іонійський, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським, і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.

У Прикарпатті й Карпатах розвинулися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натуральному ладу, низхідні глісандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманний особливий — гуцульський лад, а також — еолійський, іонійський, та дорійський. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польською, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостро пульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силабічного речитативу.

Українські народні пісні[ред. | ред. код]

Всесвітньо-культурне значення української народної пісні[ред. | ред. код]

Етнографами нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень. Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як самостійно створив український народ[2].

В ЮНЕСКО зібрана фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень[2].

Питання авторства української народної пісні[ред. | ред. код]

Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам'ять зберегла лише деякі імена авторів пісень, які стали народними. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки»; козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Друга частина народних пісень — літературного походження: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко), «Ніч яка місячна» (М. Старицький).

Найстаріший відомий з літератури текст української народної пісні «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» було віднайдено в рукописній граматиці 1571 року чеського вченого Яна Благослава. Близько 1612 року було написано «Пісню козака Плахти», яку було надруковано в польському збірнику сатиричних творів Яна Дзвоновського в Кракові. У XVIII ст. українські пісні вже широке займають місце у численних збірниках, співаниках тощо, не тільки рукописних, а й друкованих, наприклад, у таких збірниках пісень, як „Собраніе русскихъ простыхъ пѣсенъ съ нотами" В. Трутовського (СПБ., 1776), „Сборникъ пѣсенъ" Новикова (СПБ., 1780), „Молодчикъ съ молодкою на гуляньѣ съ пѣсельниками" (СПБ., 1790), „Русскія народныя пѣсни, собранные Н. Л. Львовымъ" (СПБ., 1790) тощо. Іноді знаходимо біля пісень цікаві примітки, — наприклад, в одному співанику 1818 р. до пісні “На бережку у ставка” додано увагу: „пѣсня сія была любимою князя Г. А. Потемкина; а по веселому своєму голосу, который почитается наилучшимъ въ музыкѣ, пѣта бываеть всякимъ"[3][4][5].

Наукові дослідження про українську народну пісню[ред. | ред. код]

Особливості українських пісень досліджували чимало відомих фольклористів — М. Драгоманов, С. Людкевич, О. Сластіон, П. Куліш, І. Срезневський, Леся Українка, В. Перетц, М. Сумцов, О. Потебня та інші. Сутність народних творів влучно визначив М. Максимович. Порівнюючи у своїй праці українські пісні з російськими він вказав таке:

« «Суттєва їх відмінність в тому, що в російських піснях висловлюється дух покірний своїй долі і готовий підчинятися її велінням. Росіянин не звик брати активну участь в зміні свого життя, тому він здружився з природою й полюбляє її оспівувати, бо лиш в цьому він може вилити свою душу. Він не шукає засобу виразити у пісні обставини дійсного життя. Навпаки, затуливши вухо рукою, намагається віддалитися від реальності й загубитися у звуці. Тому російські пісні відзначаються похмурістю, відчайдушним самозабуттям, котримсь розділлям та плавною протяжністю. В Малоросійських менш таких ознак (окрім обрядових) вони, будучи виразом боротьби духу з долею, відзначаються поривами пристрасті, стислою твердістю й силою почуттів, рівно як і природністю їх виразу. В них бачимо не забуття та розпач, а більш прикрість і тугу, вони більш енергійні...[6][7]» »

Класифікація українських народних пісень[ред. | ред. код]

Тексти пісень і мелодій, які зібрав Олександр Потебня

Різновиди українських народних пісень[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іваницький, Анатолій (2009). Історичний синтаксис фольклору: Проблеми походження, хронологізації та декодування народної музики. Вінниця: Нова книга. 404 стор. ISBN 978-966-382-207-5.  (PDF)
  2. а б Українці створили найбільшу кількість народних пісень у світі. http://ukrainianpeople.us (укр.). 1 травня 2017 р. Процитовано 01.05.2017. 
  3. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. — Київ: Видавництво Femina, 1995. — С. 238.
  4. Новейший полный всеобщий песенник: в Четырех частях. Часть первая. — СПб.: в тип. Импер. театра, 1818. — С. 100.
  5. Перетц В. Н. Малорусскія вирши и пѣсни въ записяхъ XVI — XVIII вв.  Ч. 2. — СПб., 1899. — С. 108.(рос. дореф.)
  6. Кирчів Роман. Маніфест української фольклористики // Народна творчість та етнографія. — 2006. — № 3. — С. 54.
  7. М. Максимович — Малороссійскія пѣсни / Сборник Украинских песен. — 1827. — ст. XIII-XIV(рос. дореф.)
  8. Чебанюк О.Ю. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: СЛОВЕСНИЙ ФОЛЬКЛОР // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.

Додаткова література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]