Українці Лівану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Українці Ливану — особи з українським громадянством або національністю, які перебувають на території Лівану. Лише на початку 2010-х років було зорганізовано українську діаспору в окрему спілку.

Історія[ред.ред. код]

Перша хвиля міграції українців до Лівану була спричинена поразкою Українських визвольних змагань 1918—1920 років та громадянською війною в Росії. Другий етап розпочався в середині 1960-х років й триває до цього часу. Він обумовлений укладенням змішаних шлюбів, переважно громадянок України (раніше СРСР) з ліванцями, які навчалися в нашій державі.

Трудові мігранти в Лівані представлені переважно українськими митцями, спортсменами й тренерами. В Лівані перебуває також певна кількість громадянок України, які працюють у закладах розважального характеру. Точну їх кількість встановити складно, оскільки вони, прибуваючи до Лівану, не стають на консульський облік.

Переважна більшість українців, які зараз проживають у Лівані (близько 5 тис. осіб) — це люди середнього віку та молодь. На кінець 2009 року на консульському обліку в Посольстві перебуває 2 412 громадян України. Більшість з тих, хто перебуває на постійному консульському обліку (183 особи), мають вищу освіту, працюють викладачами, перекладачами, фармацевтами, лікарями, медсестрами, інженерами тощо.

Серед тих, хто перебуває на тимчасовому консульському обліку (2 227 осіб), більшість непрацюючих. Ця категорія громадян України, як правило, не має вищої або спеціальної освіти. Проживають вони в родинах із середнім та нижче середнього рівнем достатку. Українці проживають компактно у великих містах: Бейрут, Триполі, Сайда, Тір, Захле.

З липня 2000 по серпень 2006 року 3-й український окремий інженерний батальйон виконував миротворчу місію у складі Тимчасових сил ООН у Лівані (ТСООНЛ — UNIFIL)

Події в Україні, пов'язані з Російською агресією в Криму й на Донбасі, 2014 року розкололи громаду на власне українську і проросійську. Водночас ще більше згуртували україномовну частину діаспори, було посилено співробітництво з Посольством України в Лівані. Спільними діями діаспори і посольства вдалося домогтися створення у 2017 році українського парку в Бейруті (відкрито 11 березня).

Культурні потреби. Організації[ред.ред. код]

В Лівані функціонують Товариство лівансько-української дружби, Клуб випускників вузів України в Лівані (голова — Зукан Жарамані), який працює з випускниками України. У Лівані 2015 року створено Український Культурний Центр (Бейруті), який очолює Юлія Луценко. Це недержавна громадська організація, а тому не отримує фінансової підтримки від Києва. Центра влаштовує культурні та патріотичні заходи, при цьому працюють класи української та арабської мов, влаштовуються різні освітні заходи.

Тривалий час українське посольство у Лівані займалося виключно технічними, офіційними питаннями. Лише у 2014 році українській громаді у Посольстві України в Лівані надано приміщення для організації святкових подій, насамперед Дня незалежності України, Дня національного прапора, Свята вишиванки. Одним з лідерів громади є Ольга Себлані.

Тут діє Українська греко-католицька церква, яка проводить численні культурні та мистецькі заходи спільно з українською громадою, що популярні не лише серед українців, але і серед ліванців. Православні українці свої релігійні потреби задовольняють у російській православній церкві Бейрута або в храмах православної церкви Лівану.

Джерела[ред.ред. код]