Самчук Улас Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Улас Олексійович Самчук
Самчук У1.jpg
Улас Самчук
Народився 7 (20) лютого 1905(1905-02-20)
Дермань, Волинська губернія
Помер 9 липня 1987(1987-07-09) (82 роки)
Торонто, Канада
Громадянство Канада Канада
Національність українець
Діяльність журналіст, письменник, публіцист
Alma mater Вроцлавський університет
Мова творів українська
Партія Організація українських націоналістів

CMNS: Самчук Улас Олексійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ула́с Олексійович Самчу́к (7 (20) лютого 1905(19050220), Дермань тепер Здолбунівський район Рівненської області — 9 липня 1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово».

Життєпис[ред. | ред. код]

Улас Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермані Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) в родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля:

« … Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді „село, неначе писанка“, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами. «

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, у 1917—1920 рр. навчався у чотирикласній вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. У 1921—1925 роках — у Крем'янецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Улас Самчук у 1920-х роках

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.

«Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському Університеті з 1927 року. Германіна фон Лінгейсгайм (мама Германа) люб'язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові через 15 років: завдяки його клопотанню нацисти 20 квітня 1942 року випустили письменника, арештованого 20 березня цього року, з Рівненської в'язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

Улас Самчук

З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме в цьому німецькому (тепер — польському) місті «в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».

1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в Українському вільному університеті у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовою.

У Чехословаччині жив з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-1930-х жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943.

З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор, співпрацювала Олена Теліга. У 1944—1948 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) став засновником ОУП «Слово» (1954).

Ім'я Уласа Самчука прижиттєво було відоме в країнах Європи та в Америки. Як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Марка України 2005 р.

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував 1926-го у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х pоків, що прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

« У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами. «

Роман «Кулак» (1932) — «...про людину, яка стала успішною завдяки наполегливій праці, енергії та розуму... Це цілком європейський роман із притаманним тій добі психологізмом, ніцшеанством та фатальними жінками»[1].

«Ви для мене не „Волинь“, а „Кулак“. Читала його два рази,» — говорила авторові Олена Теліга (книга спогадів «На білому коні»).

У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

1941 року Улас Самчук написав статтю «Нарід чи чернь?», у якій він бажав показати співвітчизникам[2]:

« ...що рідна мова, це ... ознака чіткости, якости і свідомости людської одиниці, що є приналежною до даної нації. Всі ж, що такого не розуміють, творять не народ, а чернь, якусь масу, щось невиразне, щось позбавлене справжнього виразу свідомого і зрілого народу. «

Фрагмент цього твору у формі переінакшеного плагіату було помічено у новорічній промові Президента України Володимира Зеленського до святкування 2020 року[3].

Могила Уласа Самчука на цвинтарі Св. Володимира, місто Оквілл, Канада

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946—1947).

У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».

У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної та сучасної підрадянської дійсності.

Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) у році є першим ґрунтовним дослідженням про «українського Гомера ХХ століття»[4]. Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005). 2018 року у серії «Ім'я на обкладинці» видавництва «Навчальна книга Богдан» вийшла книга Сергія Синюка «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета».

На його честь також названо 33 курінь УПЮ імені Уласа Самчука.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 110 років з дня народження відзначатиметься на державному рівні.[5]

Музеї[ред. | ред. код]

  • У жовтні 1993 в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука. У приміщенні колишньої учительської семінарії, де навчався У. Самчук (нині — Дерманський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-го ступеня — гімназія»), 12 лютого 1995 року відкрито літературно-меморіальний музей Уласа Самчука. Згодом удостоєний звання народного. 2015 року це звання літературно-меморіальному музеєві Самчука було підтверджено.
  • У м. Рівне діє Літературний музей Уласа Самчука.

Вулиці[ред. | ред. код]

Пам'ятники та меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Уласу Самчуку та Олені Телізі в м. Рівному
Пам'ятник Уласу Самчуку в Здолбунові
  • У Луцьку на честь Уласа Самчука встановлено меморіальну дошку.
  • У Рівному є пам'ятник видатному письменнику-націоналісту.
  • Також у Рівному є меморіальна дошка на честь Олени Теліги та Уласа Самчука — редакторів газети «Волинь».
  • Пам'ятник Уласу Самчуку є в Здолбунові.
  • Погруддя Самчука відкрите 20 лютого 2005 року перед школою в Тилявці у якій міститься меморіальний музей письменника.
  • пам'ятна дошка в Городоцькому районі Львівської області.

Твори[ред. | ред. код]

Автор романів «Кулак» (1932), «Марія» (1933), «Юність Василя Шеремети» (1946—1947), трилогій «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1935), «Батько і син» (1937)) і «Ост» («Морозів хутір» (1948), «Темнота»(1957), «Втеча від себе» (1982)), книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980).

2018 року стало відомо, що у Національному університеті «Острозька академія» планується видати повне зібрання творів Уласа Самчука. Саме Острозькій академії як провідному центру української духовності та патріотизму родина Соколиків — представники української діаспори у Канаді і єдині розпорядники спадщини Уласа Самчука — надала ексклюзивне право перевидавати твори прозаїка для широкого кола читачів в Україні.[6] А 2019 року у видавництві «Фоліо» почали з'являтися перші томи зібрання творів. 2020 року було надруковано роман «Саботаж УВО» (1931), який раніше не друкувався,[7] драми представлені в одній книзі: «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» (1930), «Жертва пані Маї» [незакінч.] (1940), «Шумлять жорна» (1947),[8] документальний твір «Слідами піонерів» (1979)[9]

Оповідання[ред. | ред. код]

На старих стежках. — у варшавському журналі «Наша бесіда», 1926.

Романи[ред. | ред. код]

Улас-самчук.jpg

Статті[ред. | ред. код]

Спогади, листи, нотатки[ред. | ред. код]

Переклади іншими мовами[ред. | ред. код]

  • (польською) Ułas Samczuk. Wołyń. Tłumaczenie: Tadeusz Hollender; przedm.: Ksawery Pruszyński. Warszawa: Towarzystwo Wydawnicze "Rój. 1938. 331 s.
  • (хорватською) Ulas Samčuk. Za zemlju.[15] Prevoditelj: Ivan Vanjčik, Stanko Gašparović. Zagreb: Izdanje Savremene biblioteke. 1941. 283 str.
  • (французькою) Oulasse Samtchouk. Où va la rivière? Traduit de l'ukrainien: ?. Liége: Solédi, 1948. 334 p. Collection Bibliothèque Internationale N° 3.
  • (французькою) Oulas Samtchouk. Mariya. Traduit de l'ukrainien: Л. Шульгин та Русана; préface de René Arcos. Paris : Éditions du Sablier. 1955. 152 p.
  • (англійською) Ulas Samchuk. Maria: The Chronicle of a Life. Translated from Ukrainian by: Roma Z. Franko; editor: Paul Cipywnyk. Toronto: Language Lanterns Publications, 2011—247 стор. ISBN 9780987775009

Сучасні перевидання[ред. | ред. код]

  • Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
  • Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т. 1, 2.
  • Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
  • Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
  • Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
  • Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
  • Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
  • Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
  • Самчук У. OST. Трилогія. — Тернопіль: Джура, 2005. — 452 с.
  • Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
  • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994.
  • Марія: повість / Улас Самчук; післямова Ніни Бернадської. — 2-ге вид., стер. — К. : Знання, 2013. — 176 с.: іл. — (Класна література).
  • Юність Василя Шеремети: роман / Улас Самчук. — К. : Знання, 2014. — 278 с. — (Класна література).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юрій Камаєв, «Розшифровуючи код Уласа Самчука» (українською). bukvoid.com.ua. Процитовано 12 липня 2020. 
  2. Приймас Н.В. Патріотичне виховання та розвиток національної свідомості у філософсько-педагогічній концепції Уласа Самчука // Науковий вісник Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інститу імені Тараса Шевченка. — 2014. — Вип. 3. — С. 10–22.
  3. «Переписали так переписали!» У новорічній промові Зеленського знайшли плагіат зі шкільної програми // obozrevatel.com. — 2020. — 2 січня. — Дата звернення: 02.01.2020. — Цитата: «У новорічному зверненні президента України Володимира Зеленського є плагіат на статтю класика української літератури Уласа Самчука "Нарід чи чернь?"».
  4. 70 років від дня народження Гаврила Чернихівського
  5. Політика / Голос України: газета. — 2015. — № 29 (6033). — 18 лютого. — С. 4
  6. Планують видати повне зібрання творів Уласа Самчука (українською). golos.com.ua. Процитовано 09 червня 2020. 
  7. Саботаж УВО (українською). folio.com.ua. Процитовано 09 червня 2020. 
  8. Драми (українською). folio.com.ua. Процитовано 09 червня 2020. 
  9. Слідами піонерів (українською). folio.com.ua. Процитовано 09 червня 2020. 
  10. Нарід чи чернь? (PDF) // Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. С. 1. Київ
  11. Нарід чи чернь? (html) // Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. С. 1. Київ
  12. Крути // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. С. 1. Рівне (доступ лише з бібліотек)
  13. Крути (PDF) // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. Рівне
  14. Крути (html) // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. Рівне
  15. Під такою назвою вийшло хорватське видання роману «Волинь»

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Жив'юк А. А., Комаренко Т. О. Самчук Улас Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 437. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  • Бондаренко Ю. Роман-хроніка Уласа Самчука «Марія»: Україна між космосом та історією // Слово і Час. — 2011. — № 6. — С. 25–33. http://sich.ilnan.gov.ua/images/2011/SiCh_06_2011.pdf#page=25
  • Васьків М. Жанрові особливості романістики Уласа Самчука. «Кулак» У. Самчука: між мистецтвом і публіцистикою, традицією та її оновленням // Український еміграційний роман 1930-50-х років. — Кам'янець-Подільський : ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 15—34.
  • Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне : Азалія,1993. — 103 с.
  • Гарасевич М. Широкий письменницький діапазон У. Самчука // Дзвони. — 1978. — № 3-4.  — С. 55—74.
  • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль : Джура, 2007. — С. 248—267.
  • Гупало С. Невідомий Улас Самчук // Дзеркало тижня. — 2006. — № 18 (13-19 трав.). http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1744&Itemid=25
  • Гупало С. Той, що з народу вичавлював чернь. http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=398&Itemid=25
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори /Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248—267.
  • Дальний М. Музей і архів Уласа Самчука перевезено в Україну // Нові дні. — 1995. — Ч. 539. — С. 14—15.
  • Київська глорія Уласа Самчука // Цалик С., Селігей П. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 140—184.
  • Копач О. Улас Самчук — літописець XX століття // Нові дні.— 1991. — № 2. — С. 14-15.
  • Крупач М. Історіософський «документ у слові» Уласа Самчука // Визвольний шлях. — 2006. — № 5. — С. 120—123.
  • Кузьменко С. Улас Олексійович Самчук: До 90-ліття з дня народження // Нові дні. — 1995. — Ч. 539. — С. 12-13.
  • Нагорна І. У дні виняткового часу. — Рівне, 2008. — 54 с.
  • Наумович С. В'їзд У. Самчука … до Києва // Визвольний шлях. — 1965. — № 12. — С. 1364—1366.
  • Поліщук Я. Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби // Дивослово. — 2004. — № 7. — С. 26-29.
  • Розумний Я. Улас Самчук (1905—1987) // Сучасність. — 1987. — Ч. 12. — С. 30-34.
  • Руснак І. «Жертва пані Маї» як зразок інтелектуальної драми Уласа Самчука // Вісниківство: Літературна традиція та ідеї. Науковий збірник. — Вип. 2. — Дрогобич: Посвіт, 2012. — С. 408—417.
  • Руснак І. Історіософська концепція російської революції у творчості Уласа Самчука // Визвольний шлях. — 2006. — № 11. — С. 28-41.
  • Руснак І. «Я був повний Україною…»: Художня історіософія Уласа Самчука. — Вінниця, 2005. — 405 с.
  • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994. — 108 с.
  • Тарнавський О. Зустріч з Уласом Самчуком // Нові дні. — 1988. — № 11. — С. 13-14.
  • Тарнавський О. Улас Самчук — прозаїк // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 336—350.
  • Ткачук М. Художні виміри творчості Уласа Самчука // Українська мова і література в школі. — 2005. — № 6. — С. 43—47.
  • Харченко О. Музей-архів Уласа Самчука // Молода Україна. — 1989. — № 385. — С. 18.
  • Шевчук В. Улас Самчук та його волинська сага // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 11-12. — С. 30-34.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Korowytsky І. Ulas Samchuk // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovy?. — Toronto: The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1063.

Посилання[ред. | ред. код]

Твори в інтернет-бібліотеках[ред. | ред. код]