Улей (шаньюй)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Улей
Помер18
Країна Хунну
БатькоХухан'є
Брати, сестриФучжулей, Соусє, Цзюйя, Худуерші Дао-гао, Zhulouqutangd, Yituzhiyashid і Учжулю
ДітиQ17063012? і Q17030475?

Улей (кит. 烏累; д/н — 18) — шаньюй держави хунну в 1318 роках. Починається послаблення центральної влади правителя.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Молоді роки

[ред. | ред. код]

Син шаньюя Хухан'є. При народженні звався Сянь. Отримав титул ліу-вана (намісника в клані Ліу). Вперше відзначився у 9 році, коли за наказом шаньюя Учжулю відзначився у виселенні племен ухуань з земель хунну. Невдовзі отримав титул західного юсяньвана. 10 року він підкорився вимозі імператора Ван Ман щодо поділу держави хунну на 15 шаньюйств. Разом з сином Чжуу став шаньюєм під ім'я Сяо. Втім вимушен був тікати до Китаю.

11 року під час набігів хунну на імперію Сінь повернувся у степ, де отримав прощення від шаньюя Учжулю. На кару імператор наказав стратити його сина Дена. 13 року після смерті Учжулю за підтримки гудухоу (палацового управителя) Сюйбудана та «партії миру» домігся трону.

Шаньюй

[ред. | ред. код]

Призначив брата Юя на посаду східного гулі-вана, а на його місце — західного тукі-вана — призначив іншого брата — лухуня. Також східним тукі-ваном (офіційним спадкоємцем) призначив Сутухубеня. Через часті смертей східних тукі-ванів Улей вирішив, що ця назва нещаслива і замінив її на сюуй («переважаючий»). Почав перемовини з представниками Ван Мана, які переконали шаньюя, щойого син ден живий. Тому запропонували обміняти Дена на китайських перебіжчиків, що й було зроблено. Останніх було старчено, а потім виявилося, що китайці обдурили шаньюя.

Разом з тим Улей був непопулярний серед підданих і тому побоювався відкритої війни. Але вирішив не заважати хунну нападати на прикордонні землі Китаю. 15 року отримав тіло свого сина та численні подарунки, пообіцявши імператорським посланцям припинити набіги, але не виконав цього. Разом з тим влада поступово вискользувалася з рук Улея, різні князі ставали все більш самостійними.

У 18 році він помер. Влада перейшладо його брата Юя, що прийняв ім'я Худуерші Дао-гао.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Barfield, Thomas (1989), The Perilous Frontier: Nomadic Empires and China, Basil Blackwell
  • Whiting, Marvin C. (2002), Imperial Chinese Military History, Writers Club Press
  • Cosmo, Nicola Di (2002), Ancient China and Its Enemies, Cambridge University Press
  • Chang, Chun-shu (2007), The Rise of the Chinese Empire 1, The University of Michigan Press
  • Cosmo, Nicola di (2009), Military Culture in Imperial China, Harvard University Press