Ультрафіолетова астрономія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зроблене телескоп GALEX зображення спіральної галактики М81 в ультрафіолетовому світлі.
Авторство: GALEX/НАСА/лабораторія реактивного руху-Калтех.

Ультрафіолетова астрономія — це спостереження електромагнітного випромінювання в ультрафіолетовому діапазоні довжин хвиль приблизно від 10 до 320 нм; коротші хвилі—фотони вищої енергії—вивчаються рентгенівською астрономією і гамма-астрономією.[1] Світло на цих довжинах хвиль поглинається атмосферою Землі, тому спостереження на цих хвилях повинно здійснюватися з верхніх шарів атмосфери чи з космосу.[1]

Вимірювання ультрафіолетових ліній спектру використовуються, щоб розрізняти хімічний склад, щільність і температуру міжзоряного середовища, а також температуру і склад гарячих молодих зірок. Ультрафіолетові спостереження можуть також надати важливу інформацію про еволюцію галактик.

Ультрафіолетовий Всесвіт виглядає зовсім інакше від знайомих зір і галактик у видимому світлі. Більшість зірок є відносно холодними об'єктами, що випромінюють більшість свого електромагнітного випромінювання у видимій або ближній інфрачервоній частині спектра. Ультрафіолетове випромінювання і випромінювання високоенергетичних часток характерне для гарячих об'єктів, як правило на ранньому та пізньому етапах їх еволюції. Якщо б ми могли побачити небо в ультрафіолетовому світлі, більшість зірок би зникла — ми б бачили кілька дуже молодих масивних зірок і деякі дуже старі зірки і галактики, а хмари газу і пилу блокували б наш зір у багатьох напрямках вздовж Чумацького Шляху.

Засновником цієї галузі астрономі переважно вважається Чарльз Стюарт Бойєр.

Галактика Андромеди — зображення у високоенергетичних рентгенівських світлі та ультрафіолетовому світлі (фото оприлюднене 5 січня 2016 року).

Ультрафіолетові космічні телескопи та інструменти[ред. | ред. код]

Зображення М101 в ультрафіолеті за допомогою Astro 2 UIT
  • США — Far Ultraviolet Camera/Spectrograph на «Аполлон-16» (квітень 1972)
  • США + ESRO — TD-1A (135—286 nm; 1972–74)
  • США — Orbiting Astronomical Observatory (#2:1968-73. #3:1972-81)
  • СРСР — космічні обсерваторії «Оріон-1» та «Оріон-2» (#1:1971; спектр 200—380 нм; #2:1973; спектр 200—300 нм)
  • США + Нідерланди — Astronomical Netherlands Satellite (150—330 нм, 1974–76)
  • США + ESA — International Ultraviolet Explorer (115—320 нм spectra, 1978–96)
  • СРСР — «Астрон-1» (1983–89; 150—350 нм)
  • СРСР — «Глазар-1» та «Глазар-2» на орбітальній станції «Мир» (у «Квант-1», 1987—2001)
  • США — EUVE (7-76 ни, 1992—2001)
  • США — FUSE (90.5-119.5 нм, 1999—2007)
  • США + ЄКА — Extreme ultraviolet Imaging Telescope (на SOHO, досліджуючи Сонце на 17,1, 19,5, 28,4 та 30,4 нм)
  • США — GALEX (135—280 нм, 2003—2013)
  • США + ЄКА — Габбл (Hubble STIS 1997—115–1030 нм) (Hubble WFC3 2009–200-1700 нм)
  • США — Swift Gamma-Ray Burst Mission (спектр 170—650 нм, 2004--)
  • США — Hopkins Ultraviolet Telescope (літав 1990 та 1995 р.)
  • Німеччина — ROSAT XUV[2] (17-210eV) (30-6 nm, 1990—1999)
  • Німеччина — Public Telescope (PST)[3][4][5] (100—180 нм, запуск планується на 2019 р.)
  • Індія — Astrosat (спектр 130—530 нм, запущений у вересні 2015 р.)

См. також список космічних телескопів#ультрафіолет

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б A. N. Cox, ред. (2000). Allen's Astrophysical Quantities. New York: Springer-Verlag. ISBN 0-387-98746-0. 
  2. R. Staubert, H. Brunner,1 H.-C. Kreysing — The German ROSAT XUV Data Center and a ROSAT XUV Pointed Phase Source Catalogue (1996). Архів оригіналу за 20 січень 2015. Процитовано 26 жовтень 2016. 
  3. Public Telescope Project
  4. The first public space telescope Popular Astronomy UK
  5. Ein privates Weltraumteleskope für Amateure und Profis Spektrum DE