Ульянов Олександр Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ульянов Олександр Ілліч
рос. Ульянов, Александр Ильич
Aleksandr Ulyanov (cropped).jpg
фото 1887 року
Ім'я при народженні рос. Александр Ильич Ульянов
Народився 31 березня (12 квітня) 1866(1866-04-12)
Нижній Новгород, Російська імперія
Помер 8 травня (20 травня) 1887(1887-05-20) (21 рік)
Шліссельбург, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
·Заарештований при підготовці замаху на російського імператора Олександра III; за вироком особливої присутності Урядового Сенату був страчений через повішення.
Громадянство Російська імперія Російська імперія
Діяльність Революціонер, народоволець, студент
Alma mater Симбірська класична гімназія, Фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету
Знання мов російська
Партія Народна воля і Q4456237?
Батько Ульянов Ілля Миколайович
Мати Ульянова Марія Олександрівна
Брати, сестри
Нагороди Золота медаль

Ульянов Олександр Ілліч (рос. Ульянов, Александр Ильич 31 березня (12 квітня) 1866(18660412) Нижній Новгород, Російська імперія8 травня (20 травня) 1887 Шліссельбург, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія) російський революціонер-народоволець, один з організаторів і керівників терористичної фракції «Народної волі», старший брат Володимира Ілліча Ульянова (Леніна).[1]

Заарештований при підготовці замаху на російського імператора Олександра III; за вироком особливої присутності Урядового Сенату був страчений через повішення.

Біографія[ред. | ред. код]

Освіта та студентські роки[ред. | ред. код]

Сімья Ульянових (фото 1879 року).
Стоять (зліва направо): Ольга, Олександр, Ганна.
Сидять (зліва направо): Марія Олександровна c дочкою Марієй на руках, Дмитро, Ілля Миколайович, Володимир.

Народився Олександр 31 березня (12 квітня) 1866(18660412) року в в Нижньому Новгороді, Російська імперія. У сім'ї відомого педагога, згодом директора народних училищ Симбірської губернії, дійсного статського радника Іллі Миколайовича Ульянова та у Ульянової Марії Олександрівни була родом з інтелігентної родини і знала кілька іноземних мов. Саме вона навчала своїх дітей грамоті. Всього у Марії Олександрівни було 8 дітей, двоє з них померли ще в дитячому віці.

Саша досить рано навчився читати, а саме в 4-річному віці. Коли йому виповнилося вісім, його домашнє навчання було закінчено, і він вступив в Симбірську гімназію.

У 1874-1883 роках навчався в Симбірській класичній гімназії. У старших класах виявляв схильність до природничих наук, особливо до хімії, «яку вивчав по Менделєєву, обзавівшись невеликою домашньою лабораторією». Закінчив гімназію із золотою медаллю.

У 1883 році вступив на природне відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, де проявив великі здібності до наукової роботи.

Треба сказати, що Олександр Ульянов був вихований на класичній російській літературі. Він любив читати твори Пушкіна, Достоєвського, Толстого, Некрасова.

У 1886 році, на третьому курсі, отримав Золоту медаль за наукову роботу з зоології безхребетних за матеріалами, зібраними ним самостійно влітку 1885 року, на тему: «Про органи сегментарних і статевих прісноводних Annulata».

Наукові товариства[ред. | ред. код]

Брав участь у діяльності організованого студентами фізико-математичного факультету біологічного гуртка, навколо нього сформувалося ядро гуртка, засідання проходили в його квартирі на Петербурзькій стороні.

У 1886 році вступив в Студентське науково-літературне товариство професора російської літератури О.Ф. Міллера і був одноголосно обраний його головним секретарем. Також був членом існував при університеті економічного гуртка під керівництвом А.В. Гізетті.

Революційна діяльність[ред. | ред. код]

Брав участь у студентських нелегальних зборах, демонстраціях, вів пропаганду в робочому гуртку.

У грудні 1886 року разом з П.Я. Шевирєвим організував «Терористичну фракцію» партії «Народна воля», яка об'єднала головним чином студентів Петербурзького університету. Фракція була організаційно незалежна від інших народовольчих груп, підтримуючи з ними контакти. Члени фракції відчували, з одного боку, вплив робіт Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, Георгія Плеханова і, з іншого, програмних документів власне «Народної волі». У лютому 1887 Ульяновим була складена програма «Терористичної фракції». На гроші, виручені від продажу його золотої медалі, була придбана вибухівка для бомби.

1 березня 1887 року «Терористична фракція» планувала здійснити замах на Олександра III, але замаху було попереджено, а організатори та учасники в кількості 15 осіб заарештовані.

Разом з іншими організаторами замаху Олександр Ульянов був заточений у політичну в'язницю Петропавлівської фортеці, в якій перебував аж до переведення в Шліссельбурзьку фортецю, де згодом був страчений.

Суд і страта[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на місці страти О. Ульянова

15-19 квітня 1887 року відбувся суд, на якому Ульянов, Шевирєв, Андреюшкін, генералів і Осипанов були засуджені до смертної кари, а решта — в тому числі Броніслав Пілсудський (старший брат Юзефа Пілсудського), який у Вільно підготував для Олександра Ульянова вибухівку для замаху на царя — до різних термінів каторги і подальшого заслання.

Мати Олександра, Марія Олександрівна, написала прохання Олександру III про помилування і отримала дозвіл на побачення з сином.

Самому Олександру Ульянову було запропоновано попросити імператора про помилування. За словами прокурора Л.М. Князєва, який був присутній при останньому побаченні матері з сином, Олександр на цьому побаченні цю пропозицію відкинув, сказавши наступне:

«Уяви собі, мамо, двоє стоять один проти одного на поєдинку. Один вже вистрілив у свого супротивника, інший ще немає, і той, хто вже вистрілив, звертається до супротивника з проханням не користуватися зброєю. Ні, я не можу так вчинити»

Проте, за наполяганням родичів, прохання про помилування було подано:

Я цілком усвідомлюю, що характер і властивості вчиненого мною діяння і моє ставлення до нього не дають мені ні права, ні моральної підстави звертатися до Вашої Величності з проханням про поблажливість у видах полегшення моєї долі. Але у мене є мати, здоров'я якої сильно похитнулося в останні дні і виконання наді мною смертного вироку піддасть її життя найсерйознішої небезпеки. В ім'я моєї матері і малолітніх братів і сестер, які, не маючи батька, знаходять в ній свою єдину опору, я наважуюся просити вашу Величність про заміну мені смертної кари яким-небудь іншим покаранням.

Це поблажливість поверне сили і здоров'я моєї матері і поверне її родині, для якої її життя так Дорогоцінна, а мене позбавить від болісної свідомості, що я буду причиною смерті моєї матері і нещастя всієї моєї сім'ї.

Олександр Ульянов.

8 (20) травня 1887 Олександр Ульянов і його товариші були повішені в Шліссельбурзькій фортеці. Похований Олександр Ульянов в братській могилі за стіною фортеці горішок, на березі Ладозького озера (Ленінградська область).

Громадська думка[ред. | ред. код]

За спогадами близьких Володимира Ульянова, арешт Олександра Ульянова більшою мірою злякав провінційну громадськість, чим викликав співчуття:

Потім, коли ми близько познайомилися, Володимир Ілліч розповів мені одного разу, як поставилося «суспільство» до арешту його старшого брата. Всі знайомі відсахнулися від сім'ї Ульянових, перестав бувати навіть дідок-учитель, який приходив раніше постійно грати вечорами в шахи. Тоді ще не було залізниці з Симбірська, матері Володимира Ілліча треба було їхати на конях до Сизрані, щоб дістатися до Пітера, де сидів син. Володимира Ілліча послали Шукати попутника-ніхто не захотів їхати з матір'ю заарештованого. Ця загальна "боягузтво" справила, за словами Володимира Ілліча, на нього тоді дуже сильне враження.

— спогади про В.І. Леніна" Н.К. Крупська, «Державне видавництво політичної літератури», Москва, 1956

Адреси в Санкт-Петербурзі[ред. | ред. код]

  • 1883-01.03.1887 року-головна будівля Санкт-Петербурзького Імператорського університету-Університетська Набережна, 7;
  • 01.03.1887 року-прибутковий будинок м.в. Цез — Середній проспект, д. 8, кв. 40.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • Вулиця Олександра Ульянова (Санкт-Петербург).
  • Вулиці в Твері, Донецьку, Макіївці.
  • На честь А. Ульянова названа мала планета (2112) Ульянов, відкрита 17 липня 1972 року радянським астрономом Тамарою Смирновою в Кримській астрофізичній обсерваторії[6].
  • У 1964 році вийшов радянський фільм «страчені на світанку» режисера Євгена Андріканіса; в ролі Олександра Ульянова — Вадим Ганшин.
  • У 1965 році в Радянському Союзі був знятий фільм «Серце матері» (режисер — Марк Донський), в якому, зокрема, розповідається про страту Олександра Ульянова, і про те, як цю подію пережила Марія Олександрівна Ульянова.
  • 20 червня 1970 року зі стапелів судноверфі в м Ростоку НДР був спущений на воду теплохід «Олександр Ульянов».

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ульянова-Елизарова А. И. Александр Ильич Ульянов и дело 1 марта 1887 г. — М., 1927. — 416 с.
  • Ульянова-Елизарова А. И. О В. И. Ленине и семье Ульяновых: Воспоминания, очерки, письма, ст. — М.: Политиздат, 1988. — 415 с. — ISBN 5-250-00169-6
  • Ульянов Д. И. Очерки разных лет: Воспоминания, переписка, ст. — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1984. — 335 с.
  • Ульянова М. И. О Владимире Ильиче Ленине и семье Ульяновых: Воспоминания. Очерки. Письма. — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1989. — 384 с. — ISBN 5-250-00661-2
  • Осипов В. Д. Река рождается ручьями: Повесть об Александре Ульянове. — М.: Политиздат. Пламенные революционеры, 1971 (2-е изд. — 1978).
  • Вл. Канивец. Александр Ульянов. Жизнь замечательных людей. — Молодая гвардия, 1961.
  • В. Сутырин Александр Ульянов — Издательство политической литературы. — Москва, 1971.
  • Осипов В.Д. Апрель. Повесть. Историко-революционная библиотека. - Детская литература, - Москва. 1974 рос.

Посилання[ред. | ред. код]