Перейти до вмісту

Уляна Кравченко

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравченко.
Уляна Кравченко
Уляна Кравченко, 1893 рік
Ім'я при народженніЮлія Шнайдер
Народилася18 квітня 1860(1860-04-18)
Миколаїв, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Померла31 березня 1947(1947-03-31) (86 років)
Перемишль, Ряшівське воєводство, Польська Республіка
ПохованняГоловний цвинтар у Перемишліd
ГромадянствоАвстро-Угорщина→Польська Республіка
Національністьнімкеня, українка
Діяльністьписьменниця, поетеса
Alma materЛьвівська учительська семінарія
Мова творівукраїнська
CMNS: Уляна Кравченко у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Юлія Шнайдер, відома як Уляна Кравченко (18 квітня 1860, Миколаїв,  — 31 березня 1947, Перемишль) — українська учителька, письменниця, активістка українського жіночого руху, перша на західній Україні поетеса, чиї твори стали популярними[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 18 квітня[2] 1860 року в м. Миколаїв, нині Львівська область, Україна (тоді Австрійська імперія) в родині повітового урядника, німця за походженням. Батько Юліус Шнайдер (нім. Julius Schneider[3]), зокрема, служив повітовим[4] канцеляристом у Миколаївському повіті, зокрема, 1866 року[3][5]; помер, коли Юлії минуло 10 років. Мати — Юлія Лопушанська, донька священика УГКЦ. Виховувалась у родині вуйка — судового радника О. Лопушанського.

Уляна Кравченко
Уляна Кравченко з родиною, 1920-ті роки

Початкову освіту Юлія здобула вдома (вчителька німкеня, котра часто «по лекції» говорила з ученицею про літературу). Потім Шнайдер навчалася у Львівській учительській семінарії (1877—1881). Після її закінчення вчителювала у школах Львівщини, зокрема, у Бібрці до 1884-го[6]. В тому ж році переведена до сусіднього села Стоки, де у недобудованому приміщенні школи пропрацювала кілька місяців, а потім за протекції Івана Франка переведена до Львова.

У Львові її «звинуватили» у прихильності до фонетичного правопису (на противагу офіційному етимологічному) і в популяризації ідей Франка, через що звільнили з роботи.

Деякий час потому працювала вчителькою в родині поміщика з села Руденко під Львовом, потім — два роки в селі Долішній Лужок на Дрогобиччині, де одружилася з місцевим шкільним вчителем, народила доньку і сина. У 1888–1920 років працювала у селі Солець на Дрогобиччині з невеликими перервами.

З 1920 року жила і працювала у Перемишлі[7], де й померла 31 березня 1947 році, та похована.

Творчість

[ред. | ред. код]

Після виходу 1885 року першої збірки «Prima vera», підписана ще справжнім прізвищем і виразно позначеної впливом поезії Франка, юна поетеса здобула чималу популярність серед читачів.

1891 року вийшла друком поетична збірка «На новий шлях» під псевдонімом Уляна Кравченко, де вміщено вірші, насичені громадсько-політичними та патріотичними мотивами, закликами до жінок-сучасниць щодо активної участі у житті суспільства.

Надалі понад два десятиліття її поезії виходять друком у різних часописах, журналах, альманахах, антологіях («Зоря», «Літературно-науковий вістник», «Дзвінок», «Житє і слово», «Руслан» та ін.). Окремими виданнями її книги, адресовані головно для дітей та юнацтва, появляться у 20-30-х роках ХХ ст., зокрема «Проліски», «В дорогу» (обидві 1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932). Одночасно поетеса видає і третю збірку віршів «В житті є щось» (1929) та «Вибрані поезії» (1941), у яких суттєво домінують, за авторським окресленням, інтимні ліричні зізнання, пейзажно-настроєва лірика, наскрізними є мотиви туги за щастям, тривожне, тремке побивання-співчуття за простолюд у його змаганні з життєвими негараздами, а також громадянсько-патріотичні інтонації, в яких пульсують ідеї об'єднання обох частин української землі в єдиній Українські державі.

Багата на заклично-патріотичні пасажі та громадянський пафос і майже не відома (через заборону) збірка «Для неї — все!» (1931), де вміщено поезії зі стрілецькими мотивами, як-от: «Під Крутами», «На стрілецьку нуту», цикл «З пісень летунів» та ін. Досі маловідомим залишається вірш Уляни Кравченко «Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського» (1937)[8]. Окрім того, вона видала збірки поезій у прозі «Замість автобіографії» (1934) та «Мої цвіти» (1933), численні статті, автобіографічні нариси, оповідання, повістки, спогадові шкіци. Поетка здійснила численні переклади і переспіви з європейських поетів (Н. Ленау, А. Немоєвського, С. Пшесмиицького, А. Урбанського, Я. Каспровича), що мали значний вплив на формування естетичних уподобань і вдосконалення художньої майстерності самої письменниці та її сучасників.

Перший вінок

[ред. | ред. код]

У 1887 року у Львові в першому феміністичному альманасі України «Перший вінок», виданому Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою, опубліковано 11 творів Уляни Кравченко:

  • Я не жалюсь. (Два сонети) «Я не жалюсь, що горе все стрічаю ..», с 23—24; «О, не жалюсь я! Я з терпіння болю…», с. 24.
  • За много! (Три сонети): «Коли їх бачу, легких, мов з піни…», с. 142; «Коли їх бачу, як живуть в журбі…», с. 143; «І дума ся, мов рана, грудь болить…», с. 143—144.
  • На новий шлях! («Куди, о, сестро, смілий лет звертаємо..»), с. 207—208.
  • Думки* «Ох, аж в чужій, далекій сторонопйі…», с. 373—374, «Досить, мій отче, о досить недолі!..», с 374—375; «Лиш вічної борби, а не спокою…», с. 375—376.
  • Не рвись в будуще. (Два сонети) «Чому так рано, пупінку дрожачий…», с. 417; «Сестричко, чом в життя весні вкриваєш». с. 417—418.

Вплив Франка

[ред. | ред. код]

За свідченням літературознавців, Іван Франко відіграв у формуванні творчої особистості Уляни Кравченко вирішальну роль. Так, Ю. Горблянський вважає, що класик вплинув і на формування провідного образу у творчості молодої поетеси, і стилістики політичної та філософсько-медитаційної творчості. Починаючи від її другої збірки, вплив Івана Франка вчувається у всій її поезії[9]. Багатий матеріал до цього дає опублікована епістолярна спадщина Кравченко і Франка.

Важлива частка рукописного архіву письменниці зберігається у фондах Літературно-меморіального музею Івана Франка Державного історико-культурного заповідника "Нагуєвичі"

Пам'ять

[ред. | ред. код]

На честь Уляни Кравченко названі:

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Поетичні збірки

[ред. | ред. код]
  • Prima vera (1885)
  • На новий шлях (1891)
  • В дорогу (1912)
  • Проліски (1921)
  • Лебедина пісня (1924)
  • В житті є щось (1929)
  • Шелести нам, барвіночку! (1932)
  • Вибрані поезії (1941)

Спогади

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Спогади учительки
У Вікіджерелах є
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Із записок учительки

Аудіозапис

[ред. | ред. код]

Основні видання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://bibrka-city.in.ua
  2. ↑ за іншими даними 16 квітня → Див. за іншими даними 16 квітня
  3. ↑ а б Handbuch des Galizisches provinzial-handbuch für das jahr 1866 [Архівовано 13 лютого 2017 у Wayback Machine.]. — Lemberg : aus der k. k. galiz. Aerarial-Staats-Druckerei, 1866. — S. 49. (нім.)
  4. ↑ Янишин Б. М. Кравченко Уляна… — С. 274.
  5. ↑ за даними Б. Янишина — комісаром, вочевидь, помилково
  6. ↑ Текстова копія офіційного сайту м. Бібрка: Бібрська СЗШ І-ІІІ ступенів
  7. ↑ Олесь Старовойт. «Український історичний календар». Львів, вид-во «Каменяр», 1992
  8. ↑ Ukrainer. Віки і люди: історія та ідентичність: Заповіт Митрополита Йосифа Велямина Рутського. Віки і люди. Процитовано 14 травня 2017.
  9. ↑ Юрій Горблянський. «І хто кому натхненням був…» До 150-річчя від дня народження Уляни Кравченко//Каменяр (інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка), № 4, квітень 2010
  10. ↑ Бібрська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Уляни Кравченко

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Б. М. Янишин. Кравченко Уляна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 274. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • М. В. Ващишин, Л. І. Міщенко. Кравченко Уляна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  • Жук К. Й. Уляна Кравченко // Література в школі. — 1960. — № 2. — С. 88—90.
  • Царик Я. Талановита вихованка Каменяра // Дзвін. — 1990. — № 4.—С. 138—141.
  • Скиба І. Уляна Кравченко — соратниця Каменяра // Слово і час. — 2006. — № 8. — С. 65—67.
  • Коцюба О. Співачка рідного краю: до 135-річчя Уляни Кравченко// Вітчизна. — 1996. — № 5/6. — С. 119—121.
  • Коцюба О. Захисниця «робочих людей» // Вітчизна. — 1981. — № 9 — С. 216—218.
  • Коцюба О. Останнє побачення // Жовтень. — 1975. — № 8. — С. 82—86.
  • Гетьман В. Ф. Уляна Кравченко і народна школа // Методика викладання укр. мови і л-ри: респ. наук.-метод, зб. — К., 1971. — Вип. 5. — С. 106—111.
  • Дей О. Поезія, овіяна духом Франка // Вітчизна. — 1959. — № 2. — С. 201—203.
  • Книш І. Три ровесниці, 1860—1960 : до 100-річчя народин У. Кравченко, М. Башкірцевої, М. Заньковецької. — Вінніпег: National publishers LTD, — 320 с.
  • Кравченко Уляна (Шнайдер Юлія Юліївна) // Жінки України: біогр. енцикл. слов. / редкол.: М. А. Орлик (голов, ред.) [та ін.]. — К., 2001. — С. 223—224. — ISBN 966-651-002-2.
  • Монастыренко Г. Ученица Каменяра // Радуга. — 1991. — N 12. — С. 141—142.
  • Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ, 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Уляна_Кравченко&oldid=44129532