Уманщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Уманщина — історико-географічний регіон у центральній частині України. Займає західну частину Придніпровської височини, так званої Середньої Наддніпрянщини.

Назва походить від культурно-історичного центру території — міста Умань.

Географія[ред. | ред. код]

Уманщина розташована у західній частині Придніпровської височини Українського щита. Входить до Середньої Наддніпрянщини.

Основні водойми — річки Уманка, Ятрань, Синиця та Ревуха басейну Південного Бугу.

За сучасним адміністративним устроєм України до Уманщини входять західні райони Черкаської, східні Вінницької, південні Київської та північні райони Кіровоградської областей.

Історія[ред. | ред. код]

У різні історичні періоди значна частина Уманщини адміністративно входила до таких адміністративних одиниць:

Уманська область[ред. | ред. код]

Згідно географічних, культурно-історичних, ентічних та лінгвістичних особливостей Уманщини ряд дослідників висувають концепцію Уманської області із центром в Умані, яка займала б території Бершадського, Гайсинського, Теплицького й Чечельницького районів Вінницької області (ймовірно, з м. Ладижин), Ставищенського й Тетіївського районів Київської області, Гайворонського, Голованівського, Новоархангельського й Благовіщенського районів Кіровоградської області, Кривоозерського району Миколаївської області (ймовірно, з м. Первомайськ), Балтського, Кодимського й Савранського районів Одеської області, а також Жашківського, Маньківського, Монастирищенського, Тальнівського, Уманського та Христинівського районів Черкаської області. До складу області входило б 20 адміністративних районів (і до трьох міст обласного підпорядкування), а центр області розташовувалося б недалеко від географічного центру території[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Уманщина. Історична довідка
  2. Кисельов, Ю. О. Місто Умань як потенційний обласний центр України/ Ю. О. Кисельов, С. В. Кримовська // Регіональні проблеми України : географічний аналіз та пошук шляхів вирішення: зб. наук. пр.– Херсон: ПП Вишемирский, 2013.– 230 с.

Джерела[ред. | ред. код]