Умберто II
Умберто II італ. Umberto Nicola Tommaso Giovanni Maria di Savoia | |
---|---|
![]() | |
Король Італії | |
Правління | 9 травня - 12 червня 1946 |
Попередник | Віктор Емануїл III |
Наступник | Титул скасовано |
Біографічні дані | |
Релігія | Римо-католицька церква |
Народження |
15 вересня 1904[1][2] Ракконіджі, Провінція Кунео, П'ємонт, Італія |
Смерть |
18 березня 1983[1][2] (78 років) Женева, Швейцарія |
Поховання | |
Дружина | Марія Жозе Бельгійська |
Діти | Марія Пія, Віктор Емануїл, Марія Габріелла, Марія Беатриса |
Династія | Савойська |
Батько | Віктор Емануїл III |
Мати | Олена Чорногорська |
Нагороди | |
![]() | |
![]() | |
![]() |
Умбе́рто II (італ. Umberto II; 15 вересня 1904 — 18 березня 1983) — четвертий та останній король Італії із Савойської династії. Правив трохи більше місяця (9 травня — 12 червня 1946 року), за що отримав прізвисько «Травневий король».
Біографія[ред. | ред. код]
Умберто Нікола Томазо Джованні Марія ді Савойя (італ. Umberto Nicola Tommaso Govanni di Savoia)[3], третя дитина та єдиний син третього короля Італії Віктора Емануїла III і принцеси Олени Негош-Петрович, народився 15 вересня 1904 у Кунео в замку Ракконіджі. 1930 року Умберто одружився із Марією Жозе Бельгійською. Змалку він отримав гарну освіту, зокрема і військову, проходив стажування у різних військових частинах. Зробив гарну військову кар'єру, командував Південною та Північною італійськими арміями. Проте після приходу до влади в Італії фашистів роль короля суттєво зменшилася; поменшало повноважень і у принца. Де-факто військами керував Беніто Муссоліні.
Під час Битви за Францію (Італійського вторгнення у Францію) Умберто командував групою армій «Захід» і показав себе невмілим воєначальником[3]. У вересні 1943 року, коли німецькі війська підходили до Рима, був змушений із батьком тікати на південь Італії. В червні 1944 року Рим було звільнено, і Умберто повернувся до столиці. Крайня непопулярність королівської родини змусила Віктора Емануїла 1946 року відректися від влади на користь сина. Це була спроба врятувати монархію. Втім, і до того Умберто фактично виконував обов'язки регента, а батько перебував у Єгипті. Недовге офіційне правління нового короля завершилося остаточним скасуванням монархії у результаті всенародного референдуму 2 червня (12 мільйонів італійців проголосували «За» скасування, 10 мільйонів — «Проти»)[3].
Через 9 днів Умберто II офіційно зрікся влади й виїхав до Швейцарії. Він не мав права повернутися на батьківщину, оскільки 1947 року було прийнято відповідний закон, який забороняв представникам чоловічої статі Савойської династії повертатися в Італію. У вигнанні Умберто багато подорожував, жив під іменем граф ді Сарре[3]. У 1983 році було порушено питання про дозвіл екс-королю повернутися до Італії, але того ж року він помер у Женеві. 23 грудня 1987 року дружина Умберто отримала дозвіл повернутися, а через два роки їй була призначена пенсія вдови офіцера.
У народі Умберто II отримав прізвисько «Травневий король», оскільки реально правив він трохи більше місяця, переважно у травні 1946 року.
Сім'я[ред. | ред. код]
Умберто II був одружений на Марії Жозе Бельгійській (1906—2001[4]), доньці короля Бельгії Альберта I із 1930 року. У них народився один син і три доньки:
- Марія Піа Савойська (1934)
- Віктор Емануїл (1937), принц Неаполітанський
- Марія Габріела Савойська (1940)
- Марія Беатриса Савойська (1943)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б The Peerage
- ↑ а б в г Умберто II (рос.)
- ↑ Umberto II — Last King of Italy (англ.)
Попередник Віктор Емануїл III |
![]() |
Король Італії 1946 |
![]() |
Наступник — |
|
- Народились 15 вересня
- Народились 1904
- Уродженці П'ємонту
- Померли 18 березня
- Померли 1983
- Померли в Женеві
- Кавалери ордена Андрія Первозванного
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 1 ступеня
- Кавалери ордена Білого Орла
- Кавалери ордена Михайла Хороброго
- Кавалери ордена Золотого руна
- Кавалери ордена Святого Олександра Невського
- Королі Італії
- Маршали Італії
- Савойський дім
- Монархи, які зреклися престолу