Уніформологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Уніформологіялат. uniformis, unis — «одна, єдина», forma — «форма»; і з грец. -λογία — «слово, вчення») — історична дисципліна, що вивчає історію виникнення і розвитку, а також характерні особливості службової та, в першу чергу, військової форми одягу. Інші назви — мундирування, уніформоведення.

Наука[ред. | ред. код]

Уніформологія є новою наукою, яка активно формується і розвивається і є тісно пов'язаною з іншими науковими дисциплінами—геральдикою, вексилологією, фалеристикою, емблематикою.

Об'єкт уніформології[ред. | ред. код]

Об'єктом вивчення військової уніформології є предмети мундирування, спорядження та знаки відмінності, прийняті в різний час для військовослужбовців (у цивільній уніформології — державних службовців, чиновників), що дозволяють встановити приналежність до збройних сил конкретної держави, видів військ, з'єднань, частин і підрозділів, а також розрізняти їх за військовим званням (чинів, посад).

Джерельна база[ред. | ред. код]

Джерельною базою для уніформології служать законодавчі акти, накази, розпорядження, що регламентують комплектність, крайки, забарвлення уніформи та правила її носіння. Окрему групу джерел складають мемуари очевидців, допомагають уточнити деталі військової форми та спорядження, що з'явилися в ході кампаній і часто нерегламентовані офіційними розпорядженнями.

Вивчення історії військового і цивільного костюму має своє практичне значення: правильна атрибуція музейних експонатів (реальних речей і творів живопису), встановлення особистостей історичних осіб, достовірне відтворення історичного минулого в живописі, театрі, кіно та літературі, а також в історичній реконструкції.

Українська уніформологія[ред. | ред. код]

Щодо України то з набуттям державного суверенітету у 1991 р. та створенням Збройних Сил України, розпочався процес вивчення і відродження національних військових традицій. На порядку денному постало питання творення нової військової символіки для національних Збройних сил, а відтак і широкомасштабна проблема створення нових військових одностроїв, які б не тільки відповідали сучасним вимогам до воєнного одягу, але й підкреслювали тяглість традицій національного війська, його досвід у творенні військових строїв, зв'язок сучасного українського війська із звитяжними віхами бойового минулого нашого народу. Реалізація вищезазначеного плану потребує залучити надбання вітчизняної воєнно-історичної науки та, зокрема, такої спеціальної дисципліни як військова уніформологія, теоретичні засади якої все ще знаходяться на стадії формування. Однак, сталося так, що розвиток військових строїв в Українській державі дотепер не був визначений у вітчизняній історіографії як самостійна наукова проблема та й досі залишається, з різних на то причин, одним з найменш вивчених розділів вітчизняної уніформології. Навіть історія «геральдичної» сторони однострою гетьманських збройних сил не отримала повного і достовірного висвітлення у вітчизняній історіографії. Українські та російські історики відзначились певними результатами в розробці досліджуваної проблематики, але їхні доробки не носять комплексного, цілісного характеру, бо висвітлюють тільки окремі аспекти, тематичні зрізи і хронологічні періоди та відзначаються фрагментарністю і поверховістю, й, що головне, вони не можуть слугувати надійним джерелом для атрибуції музейних експонатів та проведення воєнно-історичної реконструкції предметів побуту і сюжетів з вітчизняної історії XVII—XVIII ст.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Замлинський В. О., Дмитриєнко М. Ф., Балабушевич Т. А., та ін. Спеціальні історичні дисципліни. — Київ, 1992.