Управління стратегічних служб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Управління стратегічних служб
Office of Strategic Services (OSS)
OSSInsignia.gif
Країна: Flag of the United States.svg США
Дата заснування: 13 червня 1942
Ліквідована: 20 вересня 1945
Чисельність: приблизно 13 000
Попередня
служба:
Служба Інформконтролю
Наступна
служба:
Центральне розвідувальне управління
Керівництво
Генерал-майор Вільям Джозеф Донаван, координатор бригади інформконтролю; генерал Джон Магрудер, керівник розвідки
CMNS: Управління стратегічних служб на Вікісховищі

Управління стратегічних служб — служба розвідки США під час Другої світової війни. Під час війни вона виконувала функції розвідки, є попередницею Центрального розвідувального управління (англ. Central Intelligence Agency, CIA). УСС сворили для координації дій шпигунів за лінією ворога для різних структур Збройних Сил США, пропаганди, вербування та повоєнного планування.

Заснування[ред.ред. код]

До створення УСС розвідка США ad hoc була підпорядкована різним департаментам виконавчої влади, в тому числі держдепартаменту, міністерству фінансів, міністерству Військово-морських Сил та Військового міністерства. Розвідка не мала конкренного напрямку дії, координації та контролю. Армія США та Військово-Морські Сили мали окремі дешифрувальні органи: Сигнальна служба розвідки та OP-20-G (попередня служба дешифрування держдепартаменту, МІ-8, якою керував Герберт Ярдлі, була розформованою держсекрктарем Генрі Стімсоном, який вважав недоречними її функції в дипломатіїї, бо «джентельмени не порпаються у пошті один одного».[1]) ФБР відповідало за внутрішню безпеку та операції проти шпигунства.

Вільям Джозеф Донаван, кавалер Медалі за заслуги

Президент Франклін Д. Рузвельт був стурбований недосконалістю служби розвідки США. За пропозицією Вільяма Стефенсона, старшого офіцера британської розвідки в західній півкулі, Рузвельт звернувся до Вільяма Дж. Донавана за планом проекту служби розвідки побудованої за принципом Секретної служби розвідки Великої Британії та Відділу Спеціальних операцій. Завданням Донавана було оцінити глобальну військову перспективу з метою пропонов щодо потреб американської розвідки, бо США не мали централізованої служби розвідки. Після завершення роботи під назвою «Меморандум про створення Служби стратегічної інформації», полковника Донавана 11 липня 1941 року призначили на посаду «координатора інформдіяльності». Таким чином він очолив нову організацію, відому як Служба Інформконтролю. Після цього до розвитку служби підключили англійців; Донаван був відповідальним за неї, але не мав реальних повноважень, існуючі спецлужби США відносилися до цього якщо не вороже, то все ж скептично. Через кілька місяців після Перл Гарбору почалося формування УСС на базі спецслужб Британії. Перші агенти УСС проходили навчання в Британській службі координування в Канаді, доки навчальні бази не були створені в США під опікою БСК, які також навчали проведенню та організації спецоперацій. Братанці дали у користування свої навчальні бази в Європі, Африці, Далекому Сході та забезпечували американських агентів обладнаням, доки останні не налагодили самозабезпечення.[2]

УСС було засновано Президентським військовим наказом президентом Рузвельтом 13 липня 1942 року, щоб збирати та аналізувати стратегічно важливу інформацію, необхідну Об'єднаному комітету начальників штабів США, та виконувати спецоперації, яких не здійснюють інші служби. Протягом ІІ СВ УСС надавала інформацію та оцінки держчинновникам, але ніколи не мала повноважень над усією зовнішньою розвідкою. ФБР залишалося відповідним за розвідку в Латинській Америці, а армія США та Військово-Морські сили мали та розвивали власні розвідувальні мережі.

Діяльність[ред.ред. код]

Генерал Вільям Дж. Донаван перевіряє членів оперативної групи в Бетезді, Меріленд, перед їх вильотом у Китай в 1945 році.
Бази та місії УСС в Східнійй Азії

Упродовж Другої світової війни УСС виконували численні завдання та місії, в тому числі по збору інформації шляхом шпигування, здійснюючи саботажі, військову пропаганду, організовуючи та координуючи антинацистські групи опору в Європі, проводячи військові навчання антияпонських партизанських рухів у Азії, та інше.[3] На вершині своєї могутності в УСС працювало майже 24 000 осіб.[4]

В 1943–1945 УСС відігравали ключову роль у навчанні загонів Ґоміньдану в Китаї та Кореї, вербували Кашинів, та інші місцеві нерегулярні сили для саботажів, а також як провідників для сил Альянсу в Бірмі під час протистояння Японії. Крім іншого УСС допомагала озброїти, підготувати за постачати рухи опору, в тому числі Червону Армію Мао Дзедуна в Китаї та В'єтміня у Французькому Індокитаї, на території окупованій Віссю під час ІІ СВ. Офіцер УСС Архімед Патті зіграв ключову роль в операціях УСС у французькому Індокитаї та часто контактував з Хо Чі Міном у 1945.[5]

Двоє з двадцяти осіб, що брали участь в місії Діксі, були офіцерами УСС.[6]

Одним з найбільших досягнень УСС під час ІІ СВ було проникнення оперативних працівників в лави нациської партії Німеччини. УСС відповідало за підготовку німців та австрійців до завдань в Німеччині. Декотрі з цих агентів були висланими комуністами та членами соціалістичної партії, активістами трудового руху, антинацистами, в'язнями війни, та німецькими і єврейськими біженцями. УСС завербувало та підготувало одного з найважливіших шпигунів Другої світової — німецького дипломата Фріца Кольбе.

Лейтенант УСС Джордж Мусулін під час своєї першої місії на ворожій території, в окупованій Німеччиною Сербії, в лавах четників. Його другим завданням була місія Хал'ярд.

В 1943 Управління Стратегічних служб проводили операції в Стамбулі.[7] Туреччина, як нейтральна країна протягом ІІ СВ, була місцем, де працювали розвідувальні мережі Альянсу та Осі. Залізничні дороги, що сполучали Центральну Азію з Європою, а також територіальна близкість до Балканського півострова, перетворили Туреччину на перехресття світових служб розвідки. Метою УСС в Стамбулі під час операції, що називалася Проект Мережа-1, було проникнення та зменшення підривної діяльності ворога в колишніх Австро-Угорській та Османській імперіях.[7]

Керівником операцій УСС в Стамбулі був банкір з Чикаго на ім'я Ланнінг «Пекі» Макфарланд, який працював під прикриттям банкіра американської лізингової програми. Макфарланд найняв Альфреда Шварца, чехословацького інженера та бізнесмена, який відомий під псевдо «Догвуд», і який остаточно сформував однойменний інформканал.[8] Догвуд, в свою чергу, найняв особистого помічника Вальтера Арндта і влаштувався працівником в Стамбулі, в Західній електрокомпанії.[8]Через Шварца та Арндта УСС проникали в антифашиські групи в Австрії, Угорщині та Німеччині. Шварц переконав румунських, болгарських, угорських та шведських дипломатів допомогти американській розвідці передавати інформацію на ці території та встановити контакти з елементами антагоністичними до нацистів та їх прибічників.[9] Кур'єри та агенти запам'ятовували інформацію та передавали аналітичні звіти; не в змозі ефективно запам'ятати вони також записували інформацію на мікроплівку, яку ховали у взуття або олівці з порожностями.[10] Таким чином інформація про нациський режим потрапляла до Макфарланда та УСС-Стамбул, і, зрештою, у Вашингтон.

Хоча «мережа Догвуда» в УСС діставала багато інформації, британська розвідка сумнівалася в її надійності. Зрештою, до травня 1944 британська розвідка в співпраці з УСС, Каїром та Вашингтоном встановила, що мережа Догвуда була ненадійною та небезпечною.[10] Передача інформації УСС усно могла дезорієнтувати сили Альянсу. Невдовзі мережа Шварца-Догвуда, найбільше знаряддя американської розвідки на окупованій території, була розформована.[11]

УСС купили радянський зашифрований код та ключ до нього (або фінську інформацію про це) у емігрантів офіцерів Фінської армії наприкінці 1944 року. Держсекретар Едвард Стеттініус Мол висловив своє незадоволення цим, бо це було порушенням угоди Президента Рузвельта з Радянським Союзом про недоторканість радянського шифрувального трафіку в США. Генерал Донаван міг зробити копії документів перед тим як повернув їх у січні наступного року, але в Арлінгтон Холлі немає документального підтвердження їх отримання, а в ЦРУ та Агентстві національної безпеки (АНБ) немає вцілілих копій. Ключ дешифрування, фактично, був використаний під час операції Венома, коли була викрита широкомасштабна радянська шпигунська діяльність в Північній Америці.[12]

Зброя та спецпристрої[ред.ред. код]

Граната Т13 Беано та компас схований у ґудзику, Музей ЦРУ

Розвідувальні та диверсійні операції УСС постійно вимагали спеціального обладнання.[3] Після усвідомлення цього факту, генрал Донаван запросив експертів, організував обговорення, і врешті, створив лабораторію, яка стала ядром створеного пізніше підрозділу досліджень та розвитку. Хімік з Бостона Стенлі П. Ловелл став першим головою підрозділу, за це генерал Донаван жартома називав його «професором Моріарті».[13]:101 У роки війни, підрозділ досліджень та розвитку УСС успішно використовував зброю та пристої шпигування Альянсу, а також розробив власну лінію новітніх розвідприладів та гаджетів, у тому числі беззвукові пістолети, легковагові напівавтоматичні гвинтівки, «Беано» — гранати, що вибухали при дотику до чогось, вибухівку, що виглядала як шматки вугілля (Чорний Джо), або сумки з китайською мукою (Тітонька Джеміна), ацетонові запобіжники з часовою затримкою для мін-тарілок, компаси-гудзики, гральні карти з прихованими картами, 16-мм фотокамера Кодак у вигляді сірникової коробки, отруйні таблетки, що не мали смаку (таблетки «К» та «Л»), цигарки з добавкою тетрагідроканнабінолу ацетату (екстракт індійської коноплі), щоб викликати некеровану балакучість, та інше.[13][14] До того були розроблені новітні засоби зв'язку, такі як пристрої прослуховування, електроні маяки для знаходження місцерозташування агентів, «Джоан-Елеанор» — переносна радіосистема, що дозволяла оперативникам встановлювати безпечний зв'язок з літаком, що готувався до приземлення чи скидання вантажу. Підрозділ досліджень та розвитку УСС також друкував фальшиві німецькі та японські ідентифікаційні картки, різноманітні паспорти, продовольчі картки та фальшиві гроші.[15]

28 серпня 1943 року Стенлі Ловелл робив презентацію перед недружньо налаштованими членами Об'єднаного комітету начальників штабів США, так як політверхівка США скептично ставилася до планів УСС щодо організації єдиної військової розвідки, і вже була готовою розділити УСС між Армією США та Військово-Морськими силами.[16]:5–7 Пояснюючи завдання та цілі підрозділу та презентуючі різні пристрої та техніку, він, як кажуть, випадкови вкинув у корзину для сміття «Хеді», пристрій, що викликає паніку, у формі феєрверка, що створює короткий верескливий шум за яким лунає оглушливий вибух. Презентаціє перервалася, бо усі вибігли. Насправді, «Хеді», названа так на честь зірки Голівуду Хеді Ламарр за вміння відштовхувати чоловіків, врятував життя декільком оперативникам УСС, що втрапили у пастку.[17]:184–185

Не усі проекти реалізовувалися, деякі ідеї були відверто нерозумними. Наприклад, ідея створення синтетичного патогенного козячого гною під час проекту «Каприз» (1942), щоб поширити за домомогою мух серед німецьких військ сибірку, щоб попередити Іспанію від приєднання до Осі. Донаван не знав про цей проект через його граничну секретність, німецькі війська евакуювали, а прект зупинився.[18]:150–151 Була ідея підмішувати у їжу Гітлера естроген, щоб позбавити його своєї візитівки — впізнанними усією Німеччиною вусів та баритону. Ще одним шедевром думки була ідея сховати капсуль з гірчичним газом у квітнику, щоб осліпити генералів нациської Німеччини у Верховному командувані.[18]:149 Хоча зрештою Стенлі Ловелл робив усе щоб підвищити рівень розвідки під час ІІ СВ. Йому приписують слова: «Я розглядав будь-які проекти, які могли б допомогти у війні, якими б незвичними чи нереальними вони не здавалися».[19]

В 1939 молодий фізик Крістіан Дж. Ламбертсен створив пристрій збагачення оксигеном та продемонстрував його в УСС, після того від данного пристрою вже відмовилися ВМС США.[20][21] УСС не лише викупило консепт, але й найняло Ламбертсена очолювати цілу програму та створити пірнальні костюми для організації.[21] В його обовязки входило навчання та розробка методів комбінування автономного пірнання та доставка вантажів під водою для УСС, використовуючи костюм-амфібію та «Оперативну плавальну групу».[20][22] Зростання активності служби на морі, саботажна діяльність у воді в результаті спричинили до створення Морського відділу УСС.

Розформування організації[ред.ред. код]

Після перемоги в Європі в травні 1945, УСС конценрувалося на операціях в Японії. Через місяць по закінченні війни на Тихоокеанському театрі військових дій, 20 вересня 1945 року, президент Труман підписав наказ 9621, який вступив у дію 1 жовтня 1945. За ним після 20 вересня 1945 функціїї УСС розподіляються між Держдепартаментом та Військовим міністерством. В підпорядкування Держдепу перейшов відділ досліджень та аналізу УСС, який перейменували в Службу досліджень та розвідки Інтерім.[23] Її очолив полковник Альфред МакКормак. Пізніше службу перейменували в Бюро розвіддіяльності та досліджень.

Військове міністерство отримало у свою юрисдикцію Таємну розвідку та антишпугунський відділ (Х-2), які розміщувалися в офісі, що був створений спеціально для них — Відділення стратегічних служб (ВСС). Секретар військового міністерства призначив бригад-генерала Джона Магрудера (колишній замдиректора Донавана по розвідці в УСС) переглянути ліквідацію УСС, та, що найважливіше, зберегти за УСС неофіційні можливості для розвіддіяльності.

В січні 1946 президент Труман створив Центральну розвідувальну групу (ЦРГ), що була прямим попередником ЦРУ. Усі завдання ВСС, що була діючи «ядром» підпільної розвідки, в середині 1946 перейшли до ЦРГ, що тепер назавалася Управлінням по спецопераціям (УСО). Згодом, Актом національної безпеки 1947 було сформовано першу розвідку США мирного часу, ЦРУ, яке перебрало функції УСС. Прямим спадкоємцем воєнізованих одиниць УСС стала дивізія спецоперацій ЦРУ.[24]

Відділення[ред.ред. код]

  • Відділення УСС 101 в Бірмі
  • Відділення УСС 202 в Китаї
  • Відділення УСС 303 в Нью-Делі, Індія
  • Відділення УСС 404, прикріплене до Британського південно-східного командування в Азії, Цейлон
  • Відділення УСС 505 в Калькуті, Індія

Підрозділи Армії США прикріплені до УСС:

  • 2671-й Спецбатальйон розвідки
  • 2677-й полк УСС


Примітки[ред.ред. код]

  1. Stimson, Henry L. On Active Service in Peace and War (1948). per Bartlett's Familiar Quotations, 16th ed.
  2. The Secret History of British Intelligence in the Americas, 1940–1945, p27-28
  3. а б Smith, R. Harris. OSS: The Secret History of America's First Central Intelligence Agency. Berkeley: University of California Press, 1972.
  4. «Chef Julia Child, others part of WWII spy network», CNN, 2008-08-14
  5. Interview with Archimedes L. A. Patti, 1981, http://openvault.wgbh.org/catalog/vietnam-bf3262-interview-with-archimedes-l-a-patti-1981
  6. http://www.40thbombgroup.org/memories/Memories14.pdf
  7. а б Hassell and McCrae, p.158
  8. а б Hassell and MacRae, p.166
  9. Hassell and MacRae, p.167
  10. а б Rubin, B: Istanbul Intrigues, page 168. Pharos Books, 1992.
  11. Hassell and MacRae, p.184
  12. Andrew, Christopher and Mitrokhin, Vasili, The Mitrokhin Archive, Volume 1: The KGB in Europe and the West, 1999.
  13. а б Waller, Douglas C. Wild Bill Donovan: The Spymaster Who Created the OSS and Modern American Espionage. New York: Free Press, 2011.
  14. CIA Library: Weapons & Spy Gear, Historical Document, March 15, 2007.
  15. The Office of Strategic Services America's First Intelligence Agency. Washington, D.C.: Public Affairs, Central Intelligence Agency, 2000, p. 33.
  16. Hogan, David W. U.S. Army Special Operations in World War II. Washington, D.C.: Center of Military History, Dept. of the Army, 1992.
  17. Breuer, William B. Deceptions of World War II. New York: Wiley, 2002.
  18. а б Lockwood, Jeffrey Alan. Six-Legged Soldiers: Using Insects As Weapons of War. Oxford: Oxford University Press, 2009.
  19. Lovell, Stanley P. Of Spies & Stratagems. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1963, p. 79.
  20. а б Vann RD (2004). Lambertsen and O2: beginnings of operational physiology. Undersea Hyperb Med 31 (1): 21–31. PMID 15233157. Процитовано 2013-04-20. 
  21. а б Shapiro, T. Rees. «Christian J. Lambertsen, OSS officer who created early scuba device, dies at 93». Washington Post (February 18, 2011)
  22. Butler FK (2004). Closed-circuit oxygen diving in the U.S. Navy. Undersea Hyperb Med 31 (1): 3–20. PMID 15233156. Процитовано 2013-04-20. 
  23. An End and a Beginning. Central Intelligence Agency. Процитовано March 22, 2012. 
  24. Waller, Douglas «CIA's Secret Army», Time (2003)

Література[ред.ред. код]

  • Albarelli, H.P. A Terrible Mistake: The Murder of Frank Olson and the CIA’s Secret Cold War Experiments (2009) ISBN 0-9777953-7-3
  • Aldrich, Richard J. Intelligence and the War Against Japan: Britain, America and the Politics of Secret Service (Cambridge: Cambridge University Press, 2000)
  • Alsop, Stewart and Braden, Thomas. Sub Rosa: The OSS and American Espionage (New York: Reynal & Hitchcock, 1946)
  • Bank, Aaron. From OSS to Green Berets: The Birth of Special Forces (Novato, CA: Presidio, 1986)
  • Bartholomew-Feis, Dixee R. The OSS and Ho Chi Minh: Unexpected Allies in the War against Japan (Lawrence : University Press of Kansas, 2006)
  • Bernstein, Barton J. "Birth of the U.S. biological warfare program" Scientific American 256: 116 – 121, 1987.
  • Brown, Anthony Cave. The Last Hero: Wild Bill Donovan (New York: Times Books, 1982)
  • Casey, William J. The Secret War Against Hitler (Washington: Regnery Gateway, 1988)
  • Chalou, George C. (ed.) The Secrets War: The Office of Strategic Services in World War II (Washington: National Archives and Records Administration, 1991)
  • Dawidoff, Nicholas. The Catcher was a Spy: The Mysterious Life of Moe Berg ( New York: Vintage Books, 1994)
  • Dulles, Allen. The Secret Surrender (New York: Harper & Row, 1966)
  • Dunlop, Richard. Donovan: America’s Master Spy (Chicago: Rand McNally, 1982)
  • Ford, Corey. Donovan of OSS (Boston: Little, Brown, 1970)
  • Grose, Peter. Gentleman Spy: The Life of Allen Dulles (Boston: Houghton Mifflin, 1994)
  • Hassell, A, and MacRae, S: Alliance of Enemies: The Untold Story of the Secret American and German Collaboration to End World War II, Thomas Dunne Books, 2006
  • Hunt, E. Howard. American Spy, 2007
  • Jakub, Jay. Spies and Saboteurs: Anglo-American Collaboration and Rivalry in Human Intelligence Collection and Special Operations, 1940–45 (New York: St. Martin's, 1999)
  • Jones, Ishmael. The Human Factor: Inside the CIA's Dysfunctional Intelligence Culture (New York: Encounter Books, 2008, rev 2010)
  • Katz, Barry M. Foreign Intelligence: Research and Analysis in the Office of Strategic Services, 1942–1945 (Cambridge: Harvard University Press, 1989)
  • Kent, Sherman. Strategic Intelligence for American Foreign Policy (Hamden, CT: Archon, 1965 [1949])
  • Lovell, Stanley P (1964). Of spies & stratagems. Pocket Books. ASIN B0007ESKHE. 
  • McIntosh, Elizabeth P. Sisterhood of Spies: The Women of the OSS (Annapolis, MD: Naval Institute Press, 1998)
  • Melton, H. Keith. OSS Special Weapons and Equipment: Spy Devices of World War II (New York: Sterling Publishing, 1991)
  • Moulin, Pierre. U.S. Samurais in Bruyeres (CPL Editions: Luxembourg, 1993)
  • Persico, Joseph E. Piercing the Reich: The Penetration of Nazi Germany by American Secret Agents During World War II (New York: Viking, 1979)
  • Peterson, Neal H. (ed.) From Hitler’s Doorstep: The Wartime Intelligence Reports of Allen Dulles, 1942–1945 (University Park: Pennsylvania State University Press, 1996)
  • Pinck, Daniel C. Journey to Peking: A Secret Agent in Wartime China (Naval Institute Press, 2003)
  • Pinck, Daniel C., Jones, Geoffrey M.T. and Pinck, Charles T. (eds.) Stalking the History of the Office of Strategic Services: An OSS Bibliography (Boston: OSS/Donovan Press, 2000)
  • Roosevelt, Kermit (ed.) War Report of the OSS, two volumes (New York: Walker, 1976)
  • Rudgers, David F. Creating the Secret State: The Origins of the Central Intelligence Agency, 1943–1947 (Lawrence, KS: University of Kansas Press, 2000)
  • Smith, Bradley F. and Agarossi, Elena. Operation Sunrise: The Secret Surrender (New York: Basic Books, 1979)
  • Smith, Bradley F. The Shadow Warriors: OSS and the Origins of the CIA (New York: Basic, 1983)
  • Smith, Richard Harris. OSS: The Secret History of America’s First Central Intelligence Agency (Berkeley: University of California Press, 1972; Guilford, CT: Lyons Press, 2005)
  • Steury, Donald P. The Intelligence War (New York: Metrobooks, 2000)
  • Troy, Thomas F. Donovan and the CIA: A History of the Establishment of the Central Intelligence Agency (Frederick, MD: University Publications of America, 1981)
  • Troy, Thomas F. Wild Bill & Intrepid (New Haven: Yale University Press, 1996)
  • Waller, John H. The Unseen War in Europe: Espionage and Conspiracy in the Second World War (New York: Random House, 1996)
  • Warner, Michael. The Office of Strategic Services : America’s First Intelligence Agency (Washington, D.C.: Central Intelligence Agency, 2001)
  • Yu, Maochun. OSS in China: Prelude to Cold War (New Haven: Yale University Press, 1996)