Упряж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Упряжі

У́пряж або збру́я — прилад, що надягають на коней, волів, оленів та інших тварин для верхової їзди[1]запрягання[2], чи використовування як в'ючних тварин.

Упряж складається з деталей, що безпосередньо сприймають зусилля коня: хомута (іноді шорки або шлейки), шлеї, сіделка; елементів, що передають зусилля коня на гак запрягу: посторонки, гужі (у дуговому запрягу); для управління конем слугують вуздечка і віжки; для скріплення упряжі в запрягу й частково для передавання сили — черезсіделок з підчеревником, нашильники, нагрудники, дуга.

Різновиди запрягу[ред.ред. код]

Тройка у голобельно-дуговому запрягу

За призначенням запряги поділяють на транспортні, сільськогосподарські й виїзні.

Залежно від використовуваної упряжі запряги поділяють на:

  • Голобельно-дуговий («російський»)
  • Голобельно-посторонковий («англійський»)
  • Посторонково-дишловий (різновид — тачанковий запряг)
  • Посторонковий
  • Комбінований
Голобельно-посторонковий запряг з шоркою (шлеєю)

Голобельно-дуговий[ред.ред. код]

Голобельно-дуговий запряг здійснюється за допомогою голобель. Це пара прямих чи злегка вигнутих жердин, які одним кінцем надівають на вісь повозу (чи кріплять до саней), а другим, як правило, кріплять до дуги. Дуга розпирає голоблі і прив'язується до хомута гужами. Голобельно-дуговий запряг буває одиночним, парним і трійковим. У разі парного і трійкового запрягу кінь у голоблях йменується корінником[3], а інші — підпряжними[4] (пристяжними)[5]. Підпряжних кріплять посторонками до орчиків[6] (які інакше зовуться барками)[7], у свою чергу, приєднаних до стельваги.

Голобельно-посторонковий[ред.ред. код]

Голобельно-посторонковий (інакше англійський) запряг не використовує дугу: тяга здійснюється через посторонки, прикріплені до хомута. Голоблі слугують лише для поворотів і стримування повозу на спусках. Часто застосовують вкорочені голоблі, які кріплять не хомута, а до сіделки.

Для легких повозів можуть використовувати також шорковий (шлейний) запряг, де роль хомута виконує шорка (шлея).

Тачанковий запряг. Між конями видно вершину дишла, а праворуч лівий кінець стельваги

Посторонково-дишельний[ред.ред. код]

Посторонково-дишельний запряг (посторонково-дишловий запряг) здійснюється за допомогою дишла — одиночної голоблі у парній упряжі, яка розташовується між кіньми. Окоренок дишла приєднаний до передка (чи єдиної осі) повозу, вершина ж приєднана ременями до хомутів. Дишло повертає передок і тягне за собою весь повіз. Тяга здійснюється зазвичай посторонками.

Дишло, уживане у воловому запрягу, прийнято звати війя́[8].

Різновидом посторонково-дишельного запрягу є тачанковий запряг (у Стародавній Греції звався квадрига). Він здійснюється запряганням четвіркою у ряд, де середні коні прив'язуються до дишла, а крайні тягнуть за посторонки, прикріплені до кінців стельваги. Назву «тачанкового» цей вид запрягу отримав через те, що у Новітній час його використовували для тачанок.

Посторонковий запряг з хомутом

Посторонковий[ред.ред. код]

Посторонковий запряг — найпростіший з усіх видів запрягання. Він здійснюється одними посторонками, що з'єднують хомут з стельвагою (орчиком). Цей спосіб не дозволяє стримувати повіз і через це його застосовують тільки на сільскогосподарчих роботах чи з повозами, обладнаними гальмом.

Комбінований[ред.ред. код]

Чотири коні, запряжені цугом. Між корінниками (позаду) видно вершину дишла

Комбінований запряг являє собою поєднання голобельного чи дишлового запрягу з посторонковим. Застосовується під час використовування значного числа тварин.

Цуг[ред.ред. код]

Цуг (від нім. Zug — «поїзд», «низка») або запряг впростяж (впротяж, встяж) — запряг, у якому коні йдуть низкою, один за одним, чи парами, також одна за одною. При запряганні цугом пар коней використовують дишло, до якого кріплять одну чи дві пари (у разі понад шість коней) корінників. Інші коні, запряжені попереду, є підпряжними й зовуться виносними (передовими).

Верхова збруя[ред.ред. код]

Верхова збруя — сукупність всіх предметів і приладдя для сідлання коней, верхової їзди. Складається з двох основних груп елементів: сідла з кріпленнями і вуздечки.

Див. докладніше Верхова збруя

Термінологія[ред.ред. код]

Складові кінської упряжі
Голоблі для саней. Гаки для кріплення до передка. Вітебська область
  • Ба́рок (о́рчик) — дерев'яний або залізний валок, до якого прикріплюють посторонки в упряжці. У запрягу з одним конем барок кріплять безпосередньо до повозу (плуга, борони). При парокінному запряганні до кінців стельваги кріплять два барки, при запряганні двома або чотирма кіньми три-чотири барки можуть прикріплятися до складеної стельваги (з головного бруса і двох крайніх). Термін «барок» уживався переважно на Лівобережній Україні[9].
  • Борозе́нний — запряжений у парі кінь або віл, що під час оранки йде борозною.
  • Виносни́й (передній) — при запряганні цугом передній кінь, прикріплений не до дишла, а до стельваги. На одному з виносних може сидіти форейтор.
  • Ві́жки — прикріплені з обох боків до вуздечки довгі ремені, мотузи тощо, якими правлять кіньми.
  • Війя́ — дишло у воловому запрягу.
  • Вуздечка (вузда) — ремені з вудилами, які надівають на голову коневі. До вуздечки кріплять віжки.
  • Голо́бля — одна з двох жердин, прикріплених кінцями до передньої частини воза, саней.
  • Гуж — ремінь, яким прикріплюють голоблі до хомута, а також дугу при дуговому запрягу.
  • Горт (від рос. горт) — у російському (голобельно-дуговому) запрягу ремінь, який з'єднує хомут зі шлеєю.
  • Ди́шло (ди́шель) — жердина для запрягання, одиночна голобля. У воловому запрягу зазвичай зоветься війя́, дишло плуга йменується гряді́ль. Також дишлом зовуть деталь причепів, колісного сільськогосподарського інвентарю для з'єднання його з трактором або іншою машиною.
  • Дуга́ — частина кінської упряжі з зігнутого тонкого стовбура дерева, яка служить для прикріплення голобель до хомута.
  • Зано́за — дерев'яна або металева палиця, яку вставляють у край ярма у запрягу волів. Запобігає розпряганню під час роботи.
  • Корінни́й, корінни́к — кінь, запряжений у голоблі (при наявності підпряжних); середній кінь у трійці.
  • Нагру́дник — частина збруї, яка накладається на груди коневі.
  • Наши́льник — у дишельній упряжі з хомутом — широкий ремінь або ланцюг, що йде від хомута до переднього кінця дишла.
  • О́рчик — теж саме, що й барок. Термін «орчик» вживався переважно на Правобережній Україні[9].
  • Оте́са (отоса) — пристрій із залізного прута, дроту або вірьовки, яким прикріплюють край голоблі до вісі для вирівнювання ходу.
  • Па́ра — запряг двома кіньми, при якому вони розташовані поруч, а також елемент запрягу цугом.
  • Передови́й — те ж саме, що й виносний, передній кінь у запрягу.
  • Передо́к — 1) Передня частина повозу з віссю і колесами; 2) Місце для кучера; 3) Передня частина плуга, борони та інших сільськогосподарських машин; 4) Колісний, зчеплений з лафетом візок, яким перевозять гармати (артилерійський передок).
  • Підпряжни́й — у парному або трійковому запрягу кінь, якого підпрягають до корінного; в орному запрягу кінь, якого запрягають поруч з борозенним для підмоги.
  • Підхві́стя — частина шлеї, що йде під хвостом коня[10].
  • Підхому́тник — повстяна прокладка під хомутом[11].
  • Підчере́вник — ремінець, що проходить під черевом коня від одної голоблі до другої.
  • Попру́га — широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сіделко (при сідланні верхового коня — сідло).
  • Посторо́нок — ремінь або мотузок, що з'єднує в упряжці хомут з орчиком (стельвагою).
  • Пристяжни́й — те ж саме, що й підпряжний.
  • П'ятери́к або «угорська пошта» — запряг п'ятьма кіньми: двома корінниками і трьома виносними у ряд.
  • Сіде́лка — частина упряжі у вигляді подушки, що підкладається під черезсіделок. Слугує для передавання зусилля на спину коня. У голобельно-посторонковому запрягу до неї можуть кріпитися вкорочені голоблі.
  • Стельва́га (штельва́га) — поперечний брус, що з'єднує повіз (плуг, борону) з упряжкою. Може бути простою (у вигляді бруса, прикріпленого у центрі до повозу) чи складеною (з головного бруса і двох додаткових по краях).
  • Супо́ня — ремінь, який слугує для стягання кінців хомута.
  • Танде́м — запряг двома кіньми, при якому вони розташовані цугом, один за одним.
  • Трі́йка (тро́йка) — запряг трьох коней у ряд, з корінником у центрі і з підпряжними по боках. Зрідка використовувалася трійка цугом — з підпряжними попереду корінника. Європейські трійки відомі у двох варіантах: «арбалет» (корінник з виносною парою) і «єдиноріг» (пара корінних з одною виносною). Вони були зручнішими на вузьких вуличках середньовічних міст.
  • Форе́йтор (від нім. Vorreiter — «передній вершник») — верхівець на виносному коні у запрягу цугом (рідше у запрягу парою).
  • Хому́т — шийна частина кінської упряжі, що являє собою дерев'яний остов (кліщі), вкритий м'яким валиком
  • Цуг (запряг впростяж/впротяж/встяж) — запряг, у якому коні йдуть низкою (встяж), один за одним, чи парами, також одна за одною.
  • Черезсіде́льник (черезсіде́лок) — ремінь, що проходить через сіделко від однієї голоблі до другої, підтримуючи їх.
  • Четвери́к (четві́рка) — запряг чотирма кіньми, розташованими у ряд чи цугом.
  • Шестери́к (шестерня́, ші́стка) — запряг цугом з шістьох коней. Кучер правив зазвичай двома задніми парами коней, а передовими управляв форейтор.
  • Шлея́ (шле́йка, шо́рка) — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю. Обгортає груди коня попереду і слугує для кріплення посторонків у шорковому запрягу замість хомута. В упряжі з хомутом кріпиться до крупа (крижів) коня, слугує для утримування хомута на місці під час спускання з гори, а також під час різкого гальмування, осаджування. У російському (голобельно-дуговому) запрягу шлея складається з кількох ременів: 1) ободового (бічного), 2) поздовжнього, 3) 2 відкосних, 2-3 бічних, що з'єднують поздовжній з ободовим.
  • Шо́ри — 1) ремінна кінська упряж із шлеєю та посторонками; 2) бокові щитки на вуздечці, прикріплені біля очей коня для того, щоб він не лякався
  • Шо́рка — те ж саме, що й шлея.
  • Ярмо́ — упряж для робочої великої рогатої худоби, зроблена з дерев'яних брусків, з'єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами.

Фразеологія[ред.ред. код]

  • Брати в шори — підкоряти своїй владі, волі, ставити в залежність від себе кого-небудь, а також вичитувати. Ходити в шорах — бути залежним від когось, коритися комусь.
  • Вдягнути вуздечку — приборкувати, позбавляти волелюбних настроїв
  • Віжка під хвіст попала — про невиправдані вередування, пустощі. Держати віжки в руках — мати владу, керівництво в своїх руках.
  • Величатися (завеличатися, пишатися, запишатися) як порося на орчику — дуже величатися, пишатися.
  • Голобельна критика (голобе́льщина) — надто груба, розтрощувальна критика, яка відзначає тільки негативне. Голобе́льник — той, хто грубо критикує.
  • Закон як дишло, куди повернеш — туди й вийшло — про несправедливий суд
  • Знайдеться вуздечка — можна буде приборкати, привчити
  • Надягати хомут — обтяжувати непосильним тягарем, працею кого-небудь.
  • Повертати голоблі — повертатися назад або звертатися до когось іншого.
  • Узявся за гуж — не кажи, що не дуж — доводи до кінця почате
  • Запрягати в ярмо — поневолювати. У ярмо лізти — потрапляти в економічну залежність.[12]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. Том 15, ст. 152
  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. «Перун», 2005.
  3. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 292. Корінник
  4. Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 487. Підпряжний
  5. Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 50. Пристяжний
  6. Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 751. Орчик
  7. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 107. Барок
  8. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 671. Війя
  9. а б І. Шелудько, Т. Садовський. Словник технічної термінологі (Вступ) Державне видавництво України, 1928
  10. Воропай С. В. Конфіксальні назви предметів господарчо-побутового призначення з просторовою семантикою // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. — № 2, 1999
  11. Воропай С. В. Конфіксальні назви предметів господарчо-побутового призначення з просторовою семантикою // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. — № 2, 1999
  12. На основі матеріалів «Словника української мови в 11 томах» (Словник української мови)