Уральські гори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Уральські гори рос. Уральские горы
каз. Орал таулары
Приполярний Урал
Приполярний Урал
Країна Росія Росія,
Казахстан Казахстан
Площа 781 100 км2
Довжина 2 000 км
Ширина 40-150 км
Найвища точка гора Народна
 - координати 65°02′00″ пн. ш. 60°07′00″ сх. д. / 65.03333° пн. ш. 60.11667° сх. д. / 65.03333; 60.11667
 - висота 1 845 м

Commons-logo.svg Уральські гори у Вікісховищі

UralMountains1.png

Уральські гори або Урал (рос. Уральские горы, каз. Орал таулары) — гори в Росії, довжиною понад 2000 км; висотою до 1895 м (Народна). У часи середньовічної Київської Русі Уральські гори називали просто Камінь.

Загальний опис[ред.ред. код]

Урал — гірська країна, розташована між Східно-Європейською і Західно-Сибірською рівнинами. Територія Уралу — велика ланка Урало-Монгольського геосинклінального пояса. Довжина понад 2000 км від Карського моря на півночі до річки Урал на півдні, ширина від 40 до 250 км. По Уралу проходить кордон між Європою і Азією. Урал прийнято ділити на Полярний, Приполярний, Північний, Середній, Південний.

На західних схилах гір Уралу розвинутий карст (численні печери); становить вододіл між басейнами річок Обі, Печори, Волги і Уралу; тайга, на півночі тундра, на півдні лісостеп; заповідники природи; залізні, мідні, хромові, нікелеві руди, азбест, декоративне і дорогоцінне каміння; великі промислові центри: Єкатеринбург, Челябінськ, Магнітогорськ.

Гори виникли в пізньому протерозої. За латинською назвою Уральських гір раніше виділявся геологічний період рифей, який за сучасною класифікацією розділений на ряд періодів, що передували едіакарію.

Назва[ред.ред. код]

Урал перші руські поселенці називали «Камінь», іноді — «Кам'яний пояс». Вважають, що назва «Урал» (від мансійського «ур» — гора) була введена у XVIII ст. управителем казенних заводів В. М. Татищевим. Від старої назви Камінь походить ряд назв населених пунктів, напр. Усть-Каменогорськ.

Сьогодні Урал, поширена в літературі назва Уральських гір, а також географічно-економічного краю, що охоплює південну частину Уральських гір і прилеглі до них (з заходу, сходу і півдня) передгір'я (звичайно хвилясті рівнини).

Галерея[ред.ред. код]

Mountain formation near Saranpaul.jpg Rochers dans les montagnes de l Oural 448122760 3572eca433 o.jpg Mount Iremel.jpg Ignateva cave entry.jpg
Гірські утворення поблизу Саранпауля, Приполярний Урал Каміння в річці, Приполярний Урал Гора Великий Іремель Вхід до печери Ігнатьєва, Південний Урал

Територіальний поділ[ред.ред. код]

Географічно Уральські гори поділяют на п'ять частин:

На півночі продовженням Уральського хребта можна вважати гірську систему Пай-Хой, на півдні — Мугоджари.

Геологія Уралу[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Уралу

Формування гірської системи Уралу почалося в пізньому девоні (близько 350 млн років назад) і закінчилося в тріасі (близько 200 млн років назад). Урал є складовою частиною Урало-Монгольського геосинклінального пояса. У межах Уралу на поверхню виходять деформовані і часто метаморфізовані гірські породи переважно палеозойського віку. Товщі осадових і вулканічних порід зазвичай сильно зім'яті, порушені розривами, але в цілому утворюють меридіональні смуги, що зумовлюють лінійність і зональність структур Уралу.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Урал відрізняється значною різноманітністю природно-сировинних, особливо мінерально-сировинних, ресурсів. В Уральських горах виявлено понад 1000 мінералів, 12 000 родовищ корисних копалин, 55 видів самоцвітів. Урал — металургійно-вугільна база Росії, важливий район видобування рудних (залізні, мідні, платинові, хромові, нікелеві, рідкіснометалічні руди, золота) та нерудних копалин (калійні солі, азбест, боксити, дорогоцінні камені та ін.), вугілля (кам'яне й буре), нафта.

Для східних районів Уралу найбільш характерні родовища мідноколчеданних руд (Айське, Сібайське, Дегтярське родовища, Кіровградська і Красноуральска групи родовищ), скарново-магнетитових (Гороблагодатське, Високогірське, Магнітогорське родовища), титаномагнетитових (Качканарське, Первоуральське), окисних нікелевих руд (група Орсько-Халіловських родовищ) і хромітових руд (родовища Кемпірсайського масиву), приурочених в основному до зеленокам'яного поясу Уралу, поклади вугілля (Челябінський вугільний басейн), розсипи і корінні родовища золота (Кочкарське, Березівське) і платини (Ісовське). Тут розташовані найбільші родовища бокситів (Північно-Уральський бокситоносний район) і азбесту (Баженовське). На західному схилі Уралу і в Приураллі є родовища кам'яного вугілля (Печорський вугільний басейн, Кізелівський вугільний басейн), нафти і газу (Волго-Уральська нафтогазоносна область, Оренбурзьке газо-конденсатне родовище), калійних солей (Верхньокамський басейн). Урал славиться своїми «самоцвітами» — дорогоцінними, напівкоштовними й каменями (смарагд, аметист, аквамарин, яшма, родоніт, малахіт і ін.).

Українці на Уралі[ред.ред. код]

Українські поселенці живуть на Південному Уралі, до складу якого входять Оренбурзька і Челябінська області та Башкортостан. Південно-східна частина — Уральська область входить до складу Казахстану (Сер.-Азійський Степовий Край). Площа Південного Уралу — 355 500 км², населення (на 1980) 9,5 млн, у тому ч. 64% у містах.

Південний Урал, на якому селилися українці, являє собою переважно лісостеп і степ з чорноземними ґрунтами; клімат суворо континентальний (температура січня: — 14 до — 18° Ц.; липня: +17 до 21° Ц.; атмосферних опадів 300 — 700 мм).

Українські поселенці почали прибувати на Урал тоді ж, як і на Поволжя — з 18 ст., і працювали винятково як хлібороби. За переписом 1897, їх було 49 000. З кінця 19 ст. еміграція на Урал збільшилася (як і за Урал), і, за переписом 1926, число українців там зросло до 236 000. Найсуцільніше вони селилися на північному сході теперішньої Челябінської області; у багатьох селах вони переважали, були й суто українські села з назвами: Полтава, Дворянське, Харківський хутір тощо.

У 1930-их pp., а ще більше після Другої світової війни відбулися великі зміни в стані українського поселення. Не маючи нового припливу і позбавлені всіляких національних прав, вони, як і в усій РРФСР, зазнавали денаціоналізації, зокрема мовної. Разом з тим, у зв'язку з зростанням індустріалізації Уралу, вони переселялися до промислових міст. Виникли великі українські скупчення у містах: Челябінську (1957 — 29 700), Маґнітогорську (23 100), Оренбурзі та ін.

Кількість українців, за переписом 1970: у Башкортостані — 76 000, в областях: Оренбурзькій — 113 000, Челябінській — 115 000, разом 304 000. У цих областях більшість становлять росіяни (42,6%); інші національності: башкири, мордва, білоруси. 51% українців жило у містах. Про значний процес денаціоналізації свідчить у світлі урядової статистики те, що на 304 000 українців тільки 64,2% подало українську мову як рідну, а 18,7% нею ще вільно володіли. Довше, ніж українська національність і мова, зберігаються деякі елементи фольклору (зокрема пісні), одяг тощо. На денаціоналізацію чимало впливають мішані подружжя.

Джерела[ред.ред. код]


Башкортостан Це незавершена стаття з географії Башкортостану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Росія Це незавершена стаття з географії Росії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Казахстан Це незавершена стаття з географії Казахстану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.