Уретрит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Уретрит
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 N34
DiseasesDB 27902
eMedicine med/2342
MeSH D014526

Уретрит — запалення слизової оболонки сечовипускного каналу. Уретрит зустрічається частіше в чоловіків молодого і середнього віку, які ведуть активне статеве життя. Факторами ризику є статеві стосунки з різними партнерками, не дотримання належної гігієни статевого життя.


Класифікація:

  • Первинний - вторинний
  • Гострий - хроніний
  • Інфекційний - не інфекційний (травматичний, алергічний)


Етіологія: Причиною виникнення уретриту в більшості випадків є потрапляння інфекції при статевих стосунках. Такий уретрит називають венеричним, домінує як гонорейна етіологія, також часто викликається трихомонадою, хламідією,не специфічною бактеріальною (10 % усіх хворих негонококковими уретритами) або вірусною інфекцією, грибками.


Клінічні симптоми: Інкубаційний період для більшості уретритів залишається невідомим і складає від декількох годин до декількох місяців.

  • Для гострого уретриту характерно: виділення з уретри, набряк та почервоніння зовнішнього вічна сечовипускного каналу, дизурія (порушене сечовипускання).
  • Для хронічного та торпідного уретриту: загальна симптоматика зменшена та малопомітна, виділення незначні або взагалі відсутні

дискомфорт в сечівнику.


Діагностика: - мікроскопічне та бактеріоскопічне дослідження зіскрібків з уретри, дозволяє провести кількісну і якісну оцінку клітинних елементів (лейкоцитів, епітелію), а також виявити різні мікробні асоціації;

- бактеріологічне дослідження (посів на живильні середовища) дозволяє ідентифікувати мікробні організми, оцінити їх чутливість до антибактеріальних препаратів;

- клінічні дослідження: дослідження методом ІФА, МФА та ПЛР (для виключення хламідійної, уреаплазмової, вірусної та інших інфекцій), трьох-склянкова проба сечі, аналіз простатичного соку, загальний аналіз крові, глюкоза крові.

Для уретритів характерне збільшення кількості лейкоцитів у зіскрібках з уретри, поява епітеліальних клітин. У загальному аналізі крові, як правило, змін не виявляється. У трьохсклянковій пробі сечі виявляються зміни в перших порціях, які характеризуються підвищеною кількістю лейкоцитів. При ускладненні уретриту простатитом виявляються характерні зміни в аналізі простатичного соку.


Лікування: Надзвичайно важливим є виявлення збудника уретриту та визначення його чутливості до антибіотиків. Основою етіотропної терапії при не специфічному уретриті є застосування антибіотиків широкого спектра дії, а також антимікробних препаратів різних груп (сульфаніламіди, нітрофурани та інші). Прийом антибактеріальних засобів поєднують із прийомом препаратів, що потенціюють їхню дію метилурацилом, пентоксилом. За показаннями можуть призначатися біостимулятори, імуномодулятори, полівітаміни та інші. Місцеве лікування - інстиляціями та зрошенням уретри при гострому запальному процесі в уретрі протипоказані! Обов'язковим є сувора дієта з повним виключенням алкогольних напоїв, гострих страв, приправ, спецій. Критеріями ефективного лікування є: відсутність виділень,нормалізація акту сечовипускання, нормалізація аналізів сечі.



Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. (укр.) ГАЛУЗЕВИЙ СТАНДАРТ http://medstandart.net/browse/1684
  2. (рос.) Уретрит.
  3. (рос.) Уретрит — симптоматика, лікування.

Перелік посилань.




Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.