Урзуф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Урзуф
Герб Урзуфа.png
Герб Урзуфа
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Мангушський район
Рада/громада Урзуфська сільська рада
Код КОАТУУ 1423985501
Облікова картка Урзуф 
Основні дані
Засноване 1779
Населення 2 904 особи (2001)
Поштовий індекс 87455
Телефонний код +380 6297
Географічні дані
Географічні координати 46°54′57″ пн. ш. 37°07′02″ сх. д. / 46.91583° пн. ш. 37.11722° сх. д. / 46.91583; 37.11722Координати: 46°54′57″ пн. ш. 37°07′02″ сх. д. / 46.91583° пн. ш. 37.11722° сх. д. / 46.91583; 37.11722
Середня висота
над рівнем моря
м[1]
Водойми р. Зелена, Азовське море
Відстань до
обласного центру
152 км
Відстань до
районного центру
25,4 км
Найближча залізнична станція Бердянськ
Відстань до
залізничної станції
35,6 км
Місцева влада
Адреса ради с. Урзуф, вул. Центральна, 64
Веб-сторінка Офіційний сайт Урзуфської сільської ради
Сільський голова Попов Іван Юрійович
Карта
Урзуф. Карта розташування: Україна
Урзуф
Урзуф
Урзуф. Карта розташування: Донецька область
Урзуф
Урзуф

CMNS: Урзуф на Вікісховищі

Урзу́ф19461989 роках Приморське[2]) — село в Україні, в Мангушському районі Донецької області, центр сільської ради, якій також підпорядковане селище Бабах-Тарама.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Розташоване на півдні області за 152 км від обласного центра Донецька, за 43 км на захід від Маріуполя, за 37 км на схід від Бердянська та за 25 км на південний захід від районного центру — смт Мангуш, на узбережжі Азовського моря у гирлі річки Зелена.

Населення 2 904 особи (2001), 1 009 дворів[3]. Харчова промисловість, морський курорт.

Клімат[ред. | ред. код]

У селі переважає континентальний клімат, який пом'якшується впливом Азовського моря. Літо завжди спекотне. Насиченість морського повітря озоном, бромом, йодом створюють комфортні умови для відпочинку і оздоровлення в Урзуфі. Купальний сезон розпочинається у середині травня. Вода в морі прогрівається дуже швидко і вже в середині травня досягає 20—22°C, а в липні-серпні — 26—28 °C[4].

Назва[ред. | ред. код]

Форма «Урзуф» з'явилася в результаті ослаблення артикуляції і подальшої втрати початкового звуку «г» у назві «Гурзуф». Крім цього, спочатку, село мало кілька назв, у тому числі і Зелене (за назвою річки), та Приморське — за розташуванням[5].

Історія[ред. | ред. код]

До переселення греків із Криму в Урзуф, тут був великий і багатий зимівник Степана Коваля, який разом з іншими 61 зимівниками належав до Кальміуської паланки Війська Запорозького і який греки зайняли безкоштовно. На місці його дерев'яної каплички митрополит Ігнатій заснував церкву Архангела Михаїла. (за Скальковським).

Село засноване 1779 році грецькими переселенцями з кримських селищ Гурзуф, Кизил-Гаші і Маджари на місці козацького зимівника. У тодішній Урзуф, де був один єдиний будиночок, в якому мешкало два брати Дем'ян і Дмитро на прізвище Ковальови, прибуло 185 чоловік, які почали засновувати село.

14 лютого 1782 року була складена Ревізька книга (журнал обліку та перепису податного населення). На той час в Урзуфі проживало 180 осіб (96 чоловіків і 84 жінки). Отримавши, згідно з грамотою Катерини II, відповідні права і привілеї, переселенці почали займатися землеробством, городництвом, вівчарством. У будинку Ковальових була облаштована церква, яка проіснувала до 1800 року. В цьому ж році греки побудували невелику напівпідвальну шестикупольну церкву. На невисоких стінах висіли ікони, був невеликий вівтар. Церква була невисока, на зріст людини. Зроблено була з дощок, оббитих листяним залізом. Навколо росли сафени, були посаджені квіти. В кінці 20-х років ХХ століття, з організацією колгоспів — вона була зруйнована.

У зв'язку зі зростанням населення села, розвитком економіки та економічних зв'язків, з'явилася можливість побудувати нову типову церкву, так як стара вже не задовольняла потреби. Третя за рахунком церква почалася будуватися в другій половині XIX століття.

Село розвивалося, збільшувалася його чисельність. Вже в 1902 році в Урзуфі проживало 2 380 осіб (із них чоловіків — 1 207, жінок — 1 173).

Під час громадянської війни в 1919 році в селі був створений загін ополченців, який очолили Ф. П. Попов, І. І. Бурназов, Дегерджі. Влітку 1919 року загін брав участь у боротьбі з денікінцями і махновцями. Багато жителів загинуло в боротьбі за Радянську владу. Серед них В. І. Будика, С. О. Чеблатова та інші. У 1921 році в село прийшов голод, почалася епідемія тифу. Багато людей пішло із села. Про це свідчить зміна чисельності населення в селі Урзуф. У 1920 році тут проживало 3 807 осіб, у 1922 році — 3 028 осіб.

У 1920 році в Урзуфі був створений КНС. Протягом 5 років його очолював комуніст М. П. Щетинін (пізніше він довгий час був міністром фінансів УРСР). У 1929 році на базі ТОЗів в селі був організований колгосп «Спартак», його першим головою був Л. А. Аліпій. У 1934 році в селі були організовані три колгоспи: «Ударник», «II п'ятирічка», «XVII партз'їзд». Для мешканців села суцільна колективізація обернулася трагедією: багато сімей були розкуркулені і заслано до Сибіру.

З 8 жовтня 1942 року по 13 вересня 1943 року село перебувало під владою німецьких військ. На фронтах Німецько-радянської війни билися близько 250 жителів, понад 200 загинули, захищаючи Батьківщину від нацистів, 123 нагороджені орденами і медалями. У липні 1942 року близько 200 юнаків і дівчат села були направлені на примусові роботи до Німеччини. Багато учасників війни нагороджені орденами і медалями. У 1943 році гітлерівці, відступаючи, підпалили село. Із 250 будинків, залишилися — 30. З вересня 1943 року почалося відновлення села. У 1946 році в селі на братській могилі воїнів-визволителів встановлено пам'ятник.

На початку 1950-х років три колгоспи, які знаходилися на території Урзуфа, об'єдналися в один колгосп «Шлях до комунізму». Партійне керівництво здійснював тоді А. П. Тарасов. Довгі роки працювали бригадирами М. І. Гурджієв, М. Д. Алексєєв, В. Д. Бурлаченко.

З 1964 по 1983 рік керував колгоспом Є. В. Майтапов. Станом на початок 1970-х років за колгоспом «Шлях до комунізму» було закріплено 6 336 га сільськогосподарських угідь, з них 5 768 га орних земель. Господарство було багатогалузеве, зерно-молочного напряму. У колгоспі працювали чотири комплексні бригади, у тому числі дві тракторні, овочівницька і будівельна. Було 44 трактори, 18 комбайнів, з них 10 — зернозбиральних, 28 автомашин. На той час діяли середня школа, в якій навчалось 437 учнів та працювало 32 вчителі, будинок культури на 330 місць, дві бібліотеки з фондом 9,5 тисяч книг, лікарська ділянка, двоє дитячих ясел і дитсадок, радіовузол, поштове відділення з АТС на 200 номерів, будинок побуту, чотири магазини. На березі Азовського моря було 17 баз відпочинку і сім піонерських таборів.

З 1984 до 2001 року колгоспом керував В. В. Петрик. За ці роки істотно змінився вигляд села: прокладена асфальтована дорога Маріуполь—Урзуф, збудовані Будинок культури, сільська амбулаторія, дитячий садок.

У період перебудови Радянського Союзу, завдяки старожилові села, ветерану педагогічної праці С. І. Кудакоцеву, селу Приморське 9 серпня 1989 року Указом Президії Верховної Ради УРСР повернуто його історичну назву Урзуф.

1993 року Урзуф приймав міжнародний фестиваль грецької культури «Мега-Йорти» імені Доната Патричі.

Сучасність[ред. | ред. код]

Сучасне село є морським курортом. Урзуфська курортна зона налічує більше 40 баз відпочинку, серед яких чотири дитячих оздоровчих центри. В них щорічно відпочивають близько 200 тисяч чоловік із Донецької, Луганської та інших областей України, країн СНД — Росії, Білорусі, держав Балтії.[6].

У селі діє церква Святого Михайла Архістратига. У зоні відпочинку є хороший ринок. Для молоді та підростаючого покоління є стадіон, ігрові атракціони. Село газифіковане. У приміщенні школи діє музей.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 2904 особи, з них 7,64 % зазначили рідною мову українську, 90,6 % — російську, 1,45 % — грецьку та 0,03 % — молдовську мову[7].

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Функціонують всі об'єкти соціальної сфери:

  • загальноосвітня школа I—III ступенів на 370 місць. Будівля споруджена у 19901991 роках. З 1995 року школа носить ім'я Героя Радянського Союзу Федора Євгеновича Котанова, про що свідчить анотаційна дошка на будівлі. В школі навчається близько 250 учнів, працює 23 вчителя. Директор Лідія Павлівна Будика;
  • дитячий садок «Ягідка» на 120 місць. Завідуюча Вікторія Василівна Попова;
  • Будинок культури на 250 місць. Директор Наталія Стахова. В БК працюють жіночий вокальний ансамбль «Маджаротісес», дитячий вокальний ансамбль, хореографічний ансамбль «Едельвейс». У 2009 році в районному конкурсі «Ялтинські зорі» самодіяльні артисти КФОР зайняли два третіх місця: дует «Два Івана» (Іван Аліпій, Іван Кавур) та Іван Кавур. Одне перше місце — Віка Чухно. У номінації «Хореографія» зайняли три перші місця (солістка Тетяна Шахова), дует «Спалах» (Олександр Зборівський і Каріна Жидкова) і група «Едельвейс».;
  • медична амбулаторія на 6 ліжок стаціонару. Головний лікар Євген Давидович Рехтін; аптечні пункти;
  • бібліотека з фондом близько 17 тисяч примірників. Відкрита в 1968 році. Завідуюча Ірина Олексіївна Твердун.
  • Будинок побуту; пошта; перукарня та інше.
  • Міні-пансіонат «УЮТ»[8], готель «Санта-Марія», пансіонат «Азов».

Відомі люди[ред. | ред. код]

= Народилися[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]