Перейти до вмісту

Уривський Іван Сергійович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Уривський Іван Сергійович
Народився9 березня 1990(1990-03-09) (36 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьтеатральний режисер Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдякиголовний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька
Alma materКНУКіМ Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Іван Сергійович Уривський (нар. 9 березня 1990) — український театральний режисер, режисер–постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка (з 2 листопада 2020)[1], до того — головний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька (7 лютого 2019 — 31 серпня 2020)[2]. Заслужений артист України (2020)[3]. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024)[4].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 9 березня 1990 року у місті Кривий Ріг. Будучи студентом 3-го курсу криворізького «будфаку» змінив своє життя, вирушивши вступати до Києва[5].

Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Ніни Гусакової). За студентства на учбовій сцені поставив водевіль «Солом'яний капелюшок» за п'єсою Ежена Лабіша. В рамках проєкту студентських дебютів Open Mind на сцені київського театру «Золоті ворота» поставив виставу «Дядя Ваня» за Чеховим, «Украдене щастя» за Франком, «Олеся. Забута історія кохання» за Купріним.

Будучи студентом 5-го курсу КНУКіМ — поставив «Тіні забутих предків» за Коцюбинським на сцені Одеського українського академічному музично-драматичному театрі ім. В. Василька. Рішенням конкурсної комісії Театру ім. Василька, 7 лютого 2019 року Іван Уривський перемагає в конкурсі на посаду головного режисера[6]. 31 серпня 2020 року — останній робочий день в Одеському українському театрі — переїжджає жити та працювати до Києва[7].

Постановки Івана Уривського йдуть на сценах Одеси, Львова та Києва. За втілення «Перехресних стежок» Івана Франка на сцені Львівського театру ім. Леся Курбаса отримав премію імені Леся Курбаса у 2019 році[8].

Взяв участь у створенні колекції весна-літо 2025 українського дизайнера Івана Фролова – підготували постановку народної казки «Івасик-Телесик»[9].

Режисерські роботи

[ред. | ред. код]

Втілив 20 постановок на 8 сценічних майданчиках 3 театральних міст України та одного закордонного[10].

Учбова сцена Київського національного університету культури і мистецтв
Київський академічний театр «Золоті ворота»
Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька
Одеський обласний театр ляльок
Львівський академічний театр імені Леся Курбаса
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

2025, 28 лютого - "Макбет" за п'єсою Шекспіра

Київський академічний драматичний театр на Подолі
Каунаський національний драматичний театр
Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Київський національний академічний театр оперети
Міський Празький театр
  • 2024, 19 жовтня — «Перевтілення» Франца Кафки

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
Творча команда вистави «Конотопська відьма» (Тетяна Овсійчук, Сусанна Карпенко, Іван Уривський) та Євген Нищук на врученні Національної премії України імені Тараса Шевченка (березень, 2024)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Театр Франка. Результати конкурсу на заміщення вакантних посад 2020. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 11 листопада 2020. [Архівовано 2022-01-23 у Wayback Machine.]
  2. ↑ В Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В.Василька проведено конкурс на заміщення вакантних посад. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 4 квітня 2022. [Архівовано 2019-10-29 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б Указ Президента України № 491/2020 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
  4. ↑ а б Указ Президента України від 5 березня 2024 року № 143/2024 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  5. ↑ Анна ХОМЕНКО (16 грудня 2021). Что вдохновляет молодого режиссёра из Кривого Рога, которого уже сейчас называют явлением (укр.). «0564.ua». Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  6. ↑ Від дня до вечора 7 лютого. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
  7. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (28 серпня 2020). Іван Уривський вирушає з Одеси до Америки (укр.). «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 2020–9–01. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  8. ↑ а б Премію імені Леся Курбаса у 2019 році присуджено Івану Уривському. Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
  9. ↑ Віолета ФЕДОРОВА (7 вересня 2024). Стара казка на новий лад: Іван Фролов і Іван Уривський влаштували справжнє театральне шоу (укр.). «Vogue». Процитовано 17 вересня 2024. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  10. ↑ Іван Уривський у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля». Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 13 березня 2020. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  11. ↑  Відеопроєкт — #Театр_це_моє. Гість — Іван Уривський (Херсонський театр Куліша) (10 груд. 2021 р.) на YouTube
  12. ↑ Юлія БИРЗУЛ (17 лютого 2015). «Олеся. Забута історія кохання» (рос.). «Во мне точки нет». Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  13. ↑ Юлія Бирзул (25 травня 2016). Иллюзии «Украденого щастя» И. Урывского (рос.). «Во мне точки нет». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  14. ↑ Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (17 серпня 2018). Норовлива Юлія та інші герої. Мапа сезону (укр.). «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  15. ↑ Костянтин БЕЛІНСЬКИЙ. Интервью – Иван Урывский: к созданию идеального спектакля (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  16. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (30 серпня 2019). Театральний туризм, погода на завтра (укр.). «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  17. ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (10 червня 2020). Між Києвом і Одесою. Режисер Іван Уривський про, те, як тримати себе у формі, пророчі вистави і втрати у постпандемічний період (укр.). «День» № 50 (2020). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 15 червня 2020. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  18. ↑ ГЛАС (Одесса). Олеся. Мистификация (рос.)
  19. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (20 грудня 2018). Іван Франко і потойбічний театр (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  20. ↑ Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (25 січня 2019). Усе буде файно. ТОП-10 культурних подій 2019-го (укр.). «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  21. ↑ Своє 100-річчя Театр Франка відзначить вісьмома прем’єрами та міжнародним фестивалем. «Укрінформ». Архів оригіналу за 19 листопада 2019. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка); Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 9 листопада 2019? (довідка)
  22. ↑ Олег ВЕРЕЛІС (14 грудня 2020). Трамвай «УСПІХ». Режисер Іван Уривський — про підсумки року, міста й відзнаки, творчу енергію в театрі… (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 16 грудня 2020. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  23. ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (25 листопада 2021). Українська класика та наші сучасники-франківці. 2 і 3 грудня у столичному Національному театрі ім. І. Франка відбудуться допрем’єрні покази «Безталанної» (укр.). «День». Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  24. ↑ Ірина ГОЛІЗДРА (27 листопада 2021). Театральний режисер Іван Уривський: Нам потрібен хейт, щоб «спускатися на землю» (укр.). «Українська правда». Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  25. ↑ Хто є хто у «Калігулі». Тривають репетиції першої прем’єри франківців воєнно-театрального сезону (укр.). «Театрально-концертний Київ». 2 червня 2022. Процитовано 2 червня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  26. ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (17 червня 2022). «Цей диктатор непередбачуваний…». Віталій Ажнов – про своє ставлення до Калігули, у ролі якого він вийде в новій виставі франківців (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 17 червня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  27. ↑ Фаїна ВАУЛІНА (14 червня 2022). Бункерний маніяк та політичний шахрай: Національний театр імені Івана Франка готує дві літні прем'єри в період воєнно-театрального сезону (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 17 червня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  28. ↑ Юлія ВЕБЕР (30 червня 2022). Чоловік говорить: Іван Уривський, театральний режисер (укр.). «Marie Claire». Процитовано 4 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  29. ↑ Юлія ВЕБЕР (6 липня 2022). «Чи є вистава про тирана актуальною в час, коли Україну розігрують на політичній шахівниці?»: актори вистави «Калігула» про те як змінюється культурний контекст (укр.). «Marie Claire». Процитовано 8 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  30. ↑ Актор Олександр Рудинський – про виставу «Калігула», знімання у Олега Сенцова та «відміну» російського театру (укр.). «Vogue». 6 липня 2022. Процитовано 7 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  31. ↑ Ганна ЩОКАНЬ (12 липня 2022). «Зараз театральний актор стає терапевтом – лікує людську душу» – актор Віталій Ажнов (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 12 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  32. ↑ Віталій Малахов: «Театр на Подолі – сучасний театр, тому я запрошую молодих режисерів». «Theatre Love». Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 14 листопада 2019. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка) [Архівовано 2021-08-01 у Wayback Machine.]
  33. ↑ Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (11 березня 2020). Мертвое торжествует. Спектакль «Каменный властелин»: не герой, не любовник (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 13 березня 2020. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  34. ↑ Валентина КЛИМЕНКО (26 грудня 2023). Сам собі хазяїн: інтерв'ю із зіркою українського театру Іваном Уривським (укр.). «Vogue». Процитовано 29 грудня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  35. ↑ Дар'я СЛОБОДЯНИК (19 червня 2024). Як створювалася нова вистава Івана Уривського «На русалчин Великдень» (укр.). «Vogue». Процитовано 29 грудня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  36. ↑ У Міжнародний день театру визначено переможця премії «Дзеркало сцени». Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
  37. ↑ Корона «Дня» — Івану УРИВСЬКОМУ, головному режисерові Одеського театру ім. В. Василька. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Уривський Іван Сергійович
Інтерв'ю
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Уривський_Іван_Сергійович&oldid=44792389