Успенка (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Успенка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Лутугинський район
Рада Успенська селищна рада
Код КОАТУУ: 4422256800
Основні дані
Засноване 1755
Статус з 1938 року
Площа 4,69 км²
Населення 8974 (01.01.2011)[1]
Густота 1913 осіб/км²
Поштовий індекс 92006
Телефонний код +380 6436
Географічні координати 48°23′38″ пн. ш. 39°09′13″ сх. д. / 48.39389° пн. ш. 39.15361° сх. д. / 48.39389; 39.15361Координати: 48°23′38″ пн. ш. 39°09′13″ сх. д. / 48.39389° пн. ш. 39.15361° сх. д. / 48.39389; 39.15361
Водойма р. Луганчик, Вільхівка, Успенське водосховище
Відстань
Найближча залізнична станція: Бразоль
До станції: 2 км
До райцентру:
 - залізницею: 24 км
 - автошляхами: 29 км
Селищна влада
Адреса 92006, с. Успенка, м-н Борців Революції, 35
Карта
Успенка is located in Україна
Успенка
Успенка
Успенка is located in Луганська область
Успенка
Успенка

Commons-logo.svg Успенка у Вікісховищі

Успенка — селище міського типу Лутугинського району Луганської області, розташоване в східній частині Донбасу, над річкою Вільхівкою (притока Луганки).

1966 року було 18800 мешканців, у 2001 року — 9676.

Є коксохімічний завод, але чимало мешканців їздить на роботу до Лутугіного. В селищі Успенка у XIX сторіччі було збудовано Успенський собор, який було зруйновано в 30-ті роки ХХ сторіччя. Таких соборів було лише три — в Москві, Києві та в Успенці. Всі вони будувались за проектом одного архітектора[Джерело?].

Історія[ред.ред. код]

Панорама Успенки

Місцевість, де розташована сучасна Успенка, у XVII столітті населяли кріпаки-втікачі з різних місцевостей України й Росії. У 50-60-х роках XVIII століття заселення цієї території стало інтенсивнішим і впорядкованим. Царський уряд з метою охорони південних кордонів імперії почав розселяти тут іноземних переселенців, які прийняли російське підданство, — сербів, хорватів, болгар, угорців.

На землі полковника Шевича, який отримав 36,6 тисяч десятин угідь, і заснована 1755 року слобода Вільхова. У 70-ті роки за нею закріпилася назва Успенка, хоча її західну частину ще й досі називають Вільхівкою. Майже одночасно з Успенкою виникли й інші поселення, розташовані від неї на 2-3 кілометри, — Водяне, Куцурбівка й Молюки. Згодом вони утворили з Успенкою єдине селище, але перераховані топоніми побутують і нині як народні назви історичних районів селища міського типу.

1802 року в районі Успенки почали працювати перші примітивні шахти, на базі яких пізніше було створено Успенський рудник. За період з 1803 по 1827 рік тут було видобуто 903,5 тисяч пудів вугілля. Поповнення шахт робочою силою відбувалося насамперед за рахунок збіднілих селян.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Успінськ (Вільхова) Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії мешкало 2581 особа (1321 чоловік та 1260 жінок), налічувалось 388 дворових господарств, існувала православна церква, поштова станція, 2 завод, проходило 2 щорічних ярмарки[2].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі, центрі Успінської волості, мешкало 2352 особи, налічувалось 412 дворів, існували православна церква, поштова станція, 4 лавки, винокуренний завод, паровий млин, відбувалось 2 щорічних ярмарки[3].

Терикон поблизу Успенки

1896 року бельгійське акціонерне товариство доменних печей і фабрик почало будівництво Вільхівського чавунно-ливарного заводу, котрий за два роки видав першу продукцію, що спричинило попит на вугілля. Великим підприємством-споживачем вугілля став зведений 1898 року Вільхівський коксобензольний завод, що мав 120 коксових печей.

Наприкінці 90-х років XIX століття в районі Успенки діяло кілька копалень, найбільшими з яких були три шахти бельгійського промисловця Кукса: «Марія», «Аліса», «Миколай».

Важкі умови праці спричинили хвилю повстань і страйків успенських робітників, яких згодом підтримали й селяни. Соціальні протести набували все більшого розмаху. Вимоги робітників мали переважно економічний характер — збільшення платні й покращення умов праці.

Розвій промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення Успенки. Не маючи змоги забезпечити добробут родини за рахунок землеробства, селяни займалися домашнім промислом, наймалися на заводи й копальні.

На низькому рівні перебувало медичне обслуговування. Медпункт відкрився в Успенці 1878 року й лише за 20 років почала діяти лікарня на 17 ліжок. Вона обслуговувала мешканців 19 населених пунктів.

Першу школу — трикласну церковно-парафіяльну — відкрили в Успенці 1875 року, за чотири роки — другу, чотирикласну земську, але більшість дітей не здобувала освіту. 1914 року в селищі відрито невелику книгозбірню.

У листопаді 1917 року влада в Успенці перейшла до ради робітничих депутатів, встановився робітничий контроль на підприємствах. Наприкінці квітня 1918 року Успенку захопили німецькі війська, наприкінці 1918 року влада перейшла до білогвардійців, а 20 січня 1919 року до більшовиків.

Після громадянської війни необхідно було відновити зруйноване господарство. Цей процес прискорився 1923 року, коли Успенка здобула статус районного центру. Велику увагу було приділено організації охорони здоров'я й освіти. З 1921 до 1925 року в селищі працювали дві початкові й одна неповна середня школа та чотири групи лікнепу. З ініціативи комсомольського осередку при селищних клубах було відкрито різноманітні гуртки та створено книгозбірні.

Навесні 1930 року в Успенці був організований [колгосп] «Шлях до соціалізму». 1931 року в Куцурбівці була організована артіль імені Дем'яна Бєдного. З 1932 до 1935 року відбувалося розширення господарств, унаслідок чого виникли два великі господарства — колгоспи «Успенський» з центральною садибою в селі Ясне, та імені XVI партз'їзду, центральна садиба якого розташовувалася в селі Лісне. 1928 року в Успенці відкрили сільськогосподарську школу, згодом реорганізовано в технікум з агрономічним і зоотехнічним відділенями.

1938 року Успенка стала селищем міського типу. З 1959 по 1963 року входила до складу Олександрівського району, з 1963 до 1965 року — підпорядковувалася Артемівському районові міста Ворошиловграда, з 1965 року входить до складу Лутугинського району.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2206) (рос. дореф.)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)

Джерела[ред.ред. код]