Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Успенська церква
Lviv Kornakta 2007.jpg

Успенська церква та вежа Корнякта
49°50′31″ пн. ш. 24°02′03″ сх. д. / 49.842000° пн. ш. 24.0344000° сх. д. / 49.842000; 24.0344000Координати: 49°50′31″ пн. ш. 24°02′03″ сх. д. / 49.842000° пн. ш. 24.0344000° сх. д. / 49.842000; 24.0344000
Тип церква і православний храм[d]
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Львів
Адреса вул. Руська, 7 (вул. Підвальна, 9)
тел.:235-67-13
Конфесія УАПЦ
Єпархія Львівська єпархія
Тип будівлі храм
Архітектурний стиль ренесанс
Автор проекту Павло Римлянин, Войцех Капінос, Прихильний Амвросій
Архітектор Петро Італієць
Матеріал цегла, тесаний камінь
Побудовано на кошти Олександр IV Лопушанин
Засновник Львівське братство
Початок будівництва 1591
Завершення будівництва 1629
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Львів) is located in Львів
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Львів)
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на мапі Львова

CMNS: Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вікісховищі

Успе́нська (Воло́ська) церква у Львові, також Ставропігійна Церква Успіння Пресвятої Богородиці — храм, збудований у 15911629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви[1].

Історія[ред.ред. код]

Пасаротті, 1618
Фото к. ХІХ — п. ХХ ст.

Побудований Успенським братством храм мав трьох своїх попередників. Перша Успенська церква існувала, можливо, ще за княжих часів і була спалена під час нападу на Львів польських феодалів у 1340 р. Друга, мурована церква, яка вперше згадується під 1421 р., проіснувала до пожежі 1527 р. Зруйнований пожежею храм відбудовує у 15471559 р. архітектор Петро Італієць — уродженець міста Лугано. Кошти на його спорудження дав, крім місцевого населення, молдавський господар Олександр Лопушанин (Лопушняну) та його дружина Роксана: в пам'ять про це церкву називали Волоською. Вона також недовго простояла, згорівши при пожежі 1571 р. Схематичне зображення цього храму збереглось на печатці Ставропігійського братства.

3 січня 1584 р. львівський латинський арцибіскуп Ян Димітр Соліковський з прихильниками напав на храм, вигнав з нього парафіян, зневажив священика, запечатав церкву; так хотів примусити братство святкувати новий григоріянський календар.[2]

Будівництво четвертої Успенської церкви — збереглась донині — братство розпочало в 1591 р. одразу після освячення каплиці Трьох Святителів. Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин (помер 1618 р.: з 1597 р. йому допомагав Войтіх Капінос, через рік приєднався Амброзій Прихильний. Спочатку церкву мурували з цегли, але після зведення частини мурів братство прийняло рішення замінити цеглу на тесаний камінь. Будівництво закінчено в 1629 р., освячення 26 січня 1631 р. провів львівський владика Єремія Тисаровський при участі київського архимандрита Петра Могили та багатьох гостей.[3]

В другій половині XVIII ст. українська шляхтичка Феодосія з роду Стрільбицьких — дружина пароха с. Миклашів о. Олексія Стрільбицького — пожертвувала для Успенської церкви 6 000 золотих. На пам'ять про це її портрет був встановлений в Успенській церкві.[4] Сьогодні цей портрет перебуває в зібранні Бориса Возницького — Львівській національній галереї мистецтв в експозиції Олеського замку.

Тадеуш Маньковський стверджував, що головний вівтар в церкві було виготовлено за проектом Фесінґера Кантія — автора проекту головного вівтаря Собору святого Юра.[5]

Величковський Юліян першим виголосив проповідь українською мовою в Успенській церкві Львова у 1830-х роках[6]

Стиль[ред.ред. код]

Вхід до Волоської церкви Львова з вул. Руської

Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на осі захід-схід — тридільна і триверха, як основний тип українських дерев'яних церков.

Феодосія Стрільбицька, благодійниця Успенської церкви

Стіни розчленовані пілястрами, з арками вікон і плоскорізьбами на метопах, різьбленими одвірками північних і південних дверей, а на парусах угорі вирізьблені герби жертводавців (Симеона та Єремії Могил); різьбарські роботи виконали львівські різьбарі Костянтин і Яків Кульчицькі.

У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII—XVIII ст. Найцінніші з них — ікони страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630—1638, виконаного львівськими митцями Федором Сеньковичем, 1630 (згорів) та Миколою Петрахновичем-Мораховським, 1638 (тепер у церкві с. Великі Грибовичі біля Львова), який у 19 ст. замінено іконостасом Мартина Яблонського.

З 20-ти ікон, змонтованих у диптих, три належать пензлеві Ф. Сеньковича («В'їзд в Єрусалим», «Сходження до пекла» і «Воскресіння Лазаря»), чотирнадцять — М. Петрахновича, решта походять з другої половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Великі Грибовичі біля Львова, куди його продали в 1767 році.

В 1779 р. церква була пошкоджена пожежею. Відбудували в 1796 р., при цьому змін зазнали дах та центральна баня. 19261927 — церкву оздоблено високомистецькими вітражами Петра Холодного-старшого.

В 1965—1973 р. проведені ремонтно-реставраційні роботи.

Архітектура[ред.ред. код]

Вежа Корнякта, Волоська церква, домінікани (Львів)
Успенская церковь Львов.jpg

Успенська церква в плані — 3-навна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з півкруглою апсидою, що виступає в бік вул. Підвальної. Храм увінчують 3 бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних 4-ма тосканськими колонами. У такій планувально-об'ємній структурі прослідковується злиття західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга — в традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні отвори (з 4-ма вікнами вдолі і 8-ма в т. зв. ліхтарні, прикрашена розетами; під нею герби молдавського воєводи Мирона Бернавського-Могили, царя Фьодора Івановіча (ктиторів храму), короля Сігізмунда ІІІ Вази[3]) з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є дорійський фриз з метопами, тригліфами та розетами. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

В інтер'єрі храму, що складається з 3-х просторових об'ємів — бабинця, головної нави та вівтарної частини, — основну естетичну роль відіграє матеріал — білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястр. Центральний купол, основою якого служить доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Основою двох інших куполів — у бабинці та вівтарній частині, служить дорійський фриз з метопами та тригліфами. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер'єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.

Каплиця Трьох Святителів[ред.ред. код]

Пізніше була побудована каплиця Трьох Святителів (1590 р.[7], посвячена 1591 року) (названа ім'ям церковці, збуреної під час спустошення Львова 1340 року). Обновлена 1671 р. коштом грека Олексія[8] (Олександра) Балабана. Вона простої конструкції: прямокутник з трьома банями, завершеними ліхтарями. Портал, прикрашений рельєфним орнаментом з виноградної лози, належить до архітектурних шедеврів Львова. Будову каплиці приписують Петру Красовському.

Священики[ред.ред. код]

Греко-католицький період[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Патріарху Київському і всієї України Мстиславу на фасаді Успенської церкви у Львові

Парохи[ред.ред. код]

о. Іван Липницький (бл.1832—1857), о. Петро Стефанович (1857—1858, адміністратор), о. Теофіл Павликів (1858—1905), о. Іван Давидович (1905—1906, адміністратор), о. Василь Давидяк (1906—1922),[9] о. Дам'ян-Костянтин Лопатинський[10] (1922—бл.1944, адміністатор)[9] Горбачевський Іван,[11]

Сотрудники[ред.ред. код]

о. Григорій Михаловський (бл.1832—бл.1844), о. Стефан Коблянський (1833—бл.1836), о. Петро Мацкевич (1837—1841), о. Петро Лозинський (1841—1851), о. Яків Вітошинський (1844—1849), о. Юліян Сембратович (1850—1855),… о. Порфирій Бажанський (1865—1871), о. Василь Лопатинський (1867—1873), о. Володимир Ґурґула (1905—1906, 1907—1918), … о. Омелян Горчинський (бл.1924—бл.1938), о. Петро Дзедик (1927—бл.1936)[9]

Період УАПЦ[ред.ред. код]

Усипальниця[ред.ред. код]

У крипті церкви були поховані гетьман, господар Молдавії Іван Підкова, добродії церкви, заслужені братчики; зокрема, фундатор Корнякт Костянтин, три молдавські княгині з роду Тернавських[12]-Могилів львівська міщанка Варвара Лянгішівна (?—1635), міщанин грецького походження, діяч Ставропігійського братства Папара. Могили замуровувались камінням з написами (не збереглись).[13]

Церковне братство[ред.ред. код]

Братство при Успенській церкві постало в XV ст., від 1530-х років розвивало більшу діяльність. В 1586 році отримало від антіохійського патріарха Йоакима V підтвердження нового статуту, титул (статус) Ставропігії.

До братства могли належати представники будь-якого соціального стану, міщани та міщанки, визначні люди з-поза Львова, зокрема, козацькі гетьмани Ружинський, Іван Виговський, Павло Тетеря та інші. Вступний внесок (по-старому — вписове) становив 6 грошей, річний — 6 грошів. Крім цього, робились добровільні пожертви для діялності братства, в заповітах робились більші записи (леґати). Членів братства у 1586 році було 14, потім — 50. Крім українців належали греки, зокрема, Костянтин Корнякт, представники родин Папарів, Лянгішів.[14]

Нині при храмі діє осередок Братства св. ап. Андрія Первозваного, який патронує недільну школу парафії, а також дбає про Успенський храм, організовуючи парафіяльне духовне і культурне життя, старається вносити свою лепту в оновлення церкви.

Успенська церква сьогодні[ред.ред. код]

29 листопада 1989 року рішенням громади Успенська церква переходить у юрисдикцію УАПЦ. При парафії діє з 2008 р. недільна школа «Християнська надія», де навчання ведеться у трьох групах, а з 2012 р. — дитячий хор. Парафіяльний хор «Оранта» є візитівкою УАПЦ у Львові — колектив з 2006 р. бере активну участь у духовних заходах м. Львова, з місійною діяльністю відвідав м. Харків (2006), м. Гадяч (2007), м. Сянок (Польща, 2008), Уйковицький монастир свв Кирила і Мефодія (Польща 2007, 2008 рр.), м. Фрайбург (Німеччина, 2008). При храмі діє осередок Братства св. ап. Андрія Первозваного, який патронує недільну школу парафії, а також дбає про Успенський храм, організовуючи парафіяльне духовне і культурне життя, старається вносити свою лепту в оновлення церкви[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Сторінка Ставропігійної Церкви Успення Пресвятої Богородиці на сайті Львівського деканату УАПЦ
  2. Крип'якевич, 1991, с. 52
  3. а б Крип'якевич, 1991, с. 53
  4. Петрушевич А. С. Дополненія по сводной Галицко-руской лѣтописи съ 1700 по 1772 года. — Львов, 1896. — Ч. І. — С. 334.
  5. Mańkowski T. Fesinger Kanty // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1948. — t. VI/5, zeszyt 30. — S. 424. (пол.)
  6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів : Світ, 1996. — 448 с.— С. 156. — ISBN 5-7773-0359-5.
  7. Крип'якевич, 1991, с. 58
  8. Микола Бандрівський. Що ми знаємо про Богоявленську церкву у Львові
  9. а б в Blazejowskyj D. L'viv. Dormition of the BVM // Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944)… — Part I. — P. 438.
  10. Лопатинський Дем'ян // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т 4. — С. 1377.
  11. Гуцал П. Горбачевський Іван / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 157. — ISBN 978-966-528-318-8.
  12. можливо, Бернавських
  13. Крип'якевич, 1991, с. 61—62
  14. Крип'якевич, 1991, с. 48

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]