Уствольська Галина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Уствольська Галина Іванівна
рос. Галина Ивановна Уствольская
Основна інформація
Дата народження 17 червня 1919(1919-06-17)[1][2][3]
Місце народження Петроград, Російська СФРР
Дата смерті 22 грудня 2006(2006-12-22)[4][1][…] (87 років)
Місце смерті Санкт-Петербург, Росія
Поховання Волковський цвинтарd
Громадянство Російська СФРР, СРСР і Росія
Професії композиторка, музикантка, музична педагогиня
Освіта Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Відомі учні Тищенко, Борис Иванович,d і Zhanneta Metallidid
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв Росії
ustvolskaya.org/eng

Гали́на Іва́нівна Уство́льська (17 червня 1919(19190617) — 22 грудня 2006) — радянська і російська композиторка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 17 червня 1919 року в Петрограді. Закінчила Ленінградську консерваторію в 1947 році (клас Дмитра Шостаковича). У 1950-х роках Уствольська відходить від вчителя і рухається до власної, гранично аскетичної музичної мови, для якого характерна висока зосередженість, рідкісний драматизм, насиченість духовним пошуком.

З вересня 1947 року по лютий 1977-го вела факультатив з композиції в ленінградському Музичному училищі ім. Н. А. Римського-Корсакова.

Твори Уствольської виконувалися вкрай рідко. Справжнє визнання прийшло до композиторки тільки в кінці 1980-х років, — після того, як на ленінградському концерті виявився директор найбільшого музичного видавництва «Сікорскі»[de] Юрген Кехель і нідерландський музикознавець Елмер Шенбергер. Шенбергер був настільки вражений почутим, що не пошкодував коштів на те, щоб цей концерт прозвучав у Європі. Незабаром був організований ряд міжнародних фестивалів музики Уствольської (1995, 1996, 2005 — Амстердам, 1998 — Відень, 1999 — Берн, 2001 — Варшава, 2004 — Бастад), а видавництво «Сікорскі» придбало права на публікацію її творів. На пропозиції емігрувати з Росії завжди була однозначна відмова: все життя композитора була пов'язане із Санкт-Петербургом, який вона залишала лише кілька раз, їдучи на закордонні гастролі (Відень, Берн, Бастад, Амстердам). Галина Іванівна Уствольська вела самітницьке життя, до останніх днів продовжуючи творити.

Померла 22 грудня 2006 року в Санкт-Петербурзі на 88-му році життя. Похована на Волковському лютеранському кладовищі, 11-й ділянці.

Родина[ред. | ред. код]

Чоловік — Костянтин Багренін, композитор, народився в 1941 р. Шлюб зареєстрований у 1965 р.

Творчість[ред. | ред. код]

Широко цитуються слова Віктора Сусліна, з яким пані Уствольська перебувала в дружньому листуванні і який готував публікацію її творів у видавництві «Сікорськи». Суслін називав її «голосом з „Чорної діри“ Ленінграда, епіцентру комуністичного терору, міста, що пережило вельми жахливі страждання і муки війни». Уствольській подобалося це порівняння (яке вона сама вигадала, написавши комусь в листі, що її музика — це «Musik aus dem schwarzen Loch»), хоча історія, політика та суспільне життя її абсолютно не цікавили. По-справжньому її цікавила тільки власна музика. І це було більше, ніж інтерес — постійний і інтенсивний процес виробництва обіймав всі її думки. Композитор Борис Тищенко порівнював її музику з «вузькістю лазерного променя, що пронизує метал».

Виконавці[ред. | ред. код]

До творів Уствольської зверталися такі виконавці, як Анатолій Ведерніков, Мстислав Ростропович, Олексій Любимов, Олег Малов, Іван Соколов, Рейнберт де Леу, Френк Деньєр, Маріанна Шредер, Антоній Баришевський та ін.

Визнання[ред. | ред. код]

Шостакович у своєму Струнному квартеті № 5 і в дев'ятій п'єсі Сюїти на вірші Мікеланджело використовував другу тему з фіналу Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано Уствольської[5].

Уствольська — лауреат Гейдельберзької премії за досягнення в галузі мистецтва (1992). У 1993 році Американський біографічний інститут назвав її людиною року. Про неї знято два документальних фільми нідерландським телебаченням у 1994 та 2005 роках, а також російським телеканалом «Культура» в 2004 році. На батьківщині твори Уствольської виконувалися рідко і почали дещо частіше звучати лише після 1991 року. У рік 90-річчя в Москві і Санкт-Петербурзі (2009) пройшли два ювілейних концерти, організованих Олексієм Любимовим.[6] В інших країнах інтерес до музики Уствольської значно вище.[7]

Твори[ред. | ред. код]

  • Концерт для фортепіано, струнного оркестру і литавр (1946)
  • Перша соната для фортепіано (1947)
  • «Сон Степана Разіна». Билина для баса та симфонічного оркестру (1948)
  • Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано (1949)
  • Октет для двох гобоїв, чотирьох скрипок, литавр і фортепіано (1949—1950)
  • Друга соната для фортепіано (1951)
  • Третя соната для фортепіано (1952)
  • Соната для скрипки і фортепіано (1952)
  • Дванадцять прелюдій для фортепіано (1953)
  • Сюїта для симфонічного оркестру («Спортивна») (1955)
  • Перша симфонія для великого оркестру і двох солістів-хлопчиків. Текст Дж. Родарі (1955)
  • Четверта соната для фортепіано (1957)
  • Поема № 1 («Вогні в степу») (1958)
  • Поема № 2 («Подвиг героя») (1959)
  • Великий дует для віолончелі та фортепіано (1959)
  • Дует для скрипки і фортепіано (1964)
  • Композиція № 1. Dona nobis pacem для флейти піколо, туби і фортепіано (1970—1971)
  • Композиція № 2. Dies irae для восьми контрабасів, ударних і фортепіано (1972—1973)
  • Композиція № 3. Benedictus, qui venit.  для чотирьох флейт, чотирьох фаготів і фортепіано (1974—1975)
  • Друга симфонія «Справжня, Вічна Доброта» для оркестру і голосу соло. Текст Германа Розслабленого (1979)
  • Третя симфонія «Ісусе Месія, спаси нас!» для духових, ударних, контрабаса, читця і фортепіано. Текст Германа Розслабленого (1983)
  • Четверта симфонія «Молитва», для контральто, труби, фортепіано і тамтама. Текст Германа Розслабленого (1985—1987)
  • П'ята соната для фортепіано (1986)
  • Шоста соната для фортепіано (1988)
  • П'ята симфонія «Amen», для скрипки, гобоя, труби, труби, ударних і соліста (1989—1990)

Література про композитора[ред. | ред. код]

  • Суслин В. Музыка духовной независимости: Галина Уствольская // Музыка из бывшего СССР / Под ред. В. Ценовой. М.: Композитор, 1996, с. 141—156 (на англ. яз.: Suslin V. The music of Spiritual Independence: Galina Ustvolskaya// «Ex oriente…I»: Ten Composers from the former USSR/ Ed. by Valeria Tsenova. Berlin: Verlag Ernst Kuhn, 2002, pp. 207—266).
  • Гладкова О. Галина Уствольская. Музыка как наваждение. М.: Музыка, 1999 (на нем. яз.: Gladkowa O.I. Galina Ustwolskaja: Musik als magische Kraft. Berlin: Kuhn, 2001).
  • Сакральная символика в жанрах инструментального творчества. Галина Уствольская // История отечественной музыки второй половины XX века. Учебник/ Отв. ред. Т. Н. Левая. — Санкт-Петербург: Композитор, 2005. ISBN 5-7379-0277-3
  • Бокман С. Музыка Галины Уствольской// Журнал «Дельфис» — № 74(2) — 2013 г.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]