Устилуг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Устилуг
UKR Ustilug COA.png
Герб Устилуга
Устилуг
Розташування міста Устилуг
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Волинська область
Район Володимир-Волинський район
Рада Устилузька міська громада
Код КОАТУУ 0720510400
Засноване 1150
Магдебурзьке право 1653
Статус міста з 1940 року
Населення 2200 (на 2015 рік)[1]
Площа 4.03 км²
Густота населення 545.91 осіб/км²
Поштові індекси 44731
Телефонний код +380-3342
Координати 50°51′36″ пн. ш. 24°09′25″ сх. д. / 50.86000° пн. ш. 24.15694° сх. д. / 50.86000; 24.15694Координати: 50°51′36″ пн. ш. 24°09′25″ сх. д. / 50.86000° пн. ш. 24.15694° сх. д. / 50.86000; 24.15694
Висота над рівнем моря 188 м
Водойма р. Західний Буг, Луга, Студянка
День міста 12 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Володимир-Волинський
До станції 12 км
До обл./респ. центру
 - фізична 84 км
 - залізницею 150 км
 - автошляхами 88,9 км
До Києва
 - фізична 453 км
 - залізницею 506 км
 - автошляхами 491 км
Міська влада
Адреса 44731, Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, м. Устилуг, вул. Володимирська, 40, 93-3-31
Веб-сторінка не офіційний сайт
Міський голова Поліщук Віктор Ростиславович

Commons-logo.svg Устилуг у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Устилуг (значення)

Устилу́г — місто в Україні, центр Устилузької міської територіальної громади Володимир-Волинського району Волинської області. Розташоване в місці впадіння річки Луги в Західний Буг (звідси назва — устьє Луги). Статус міста з 1940 року.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Розташоване на правому березі Західного Бугу при впадінні в нього річки Луги.

Відстань до облцентру становить близько 88 км і проходить автошляхом Н22.

Через південну частину міста протікає річка Студянка — притока Західного Бугу.

Устилуг — прикордонне місто, що через міст Дружби межує з Республікою Польща.

Устилуг є єдиним в районі містом, крім районного центру Володимира-Волинського. Відстань до райцентру становить 12 кілометрів.

Устилуг є містом районного підпорядкування, розташоване на автошляху національного значення Н22 і залізничної магістралі Ковель-Ізов.

Вперше місто згадується в історичному літописі в 1150 році. У свій час місто носило назви: Устилогов, Усцилуг і Ружиямполь.

З 17 січня 1940 по 1956 рік місто Устилуг було районним центром Устилузького району[2].

Чисельність населення міста станом на 1 січня 2000 року за даними Міністерства статистики України становила 3,5 тисячі осіб.

Територія міста становить 615 гектарів. Домінуючими промисловими галузями цього населеного пункту є сільське господарство та сфера обслуговування.

Структуру функціонуючого господарського комплексу міста складають: сільськогосподарське підприємство агрофірма «Україна», селянське (фермерське) господарство Колача Є. Й., комбікормовий завод, млин, пилорама, Устилузьке лісництво, лікарня, Устилузький комунгосп, транспортна організація «ПМК-200» та ін.

В місті фунціонує загальноосвітня школа І-ІІІ ст. та дитячий садочок.

Із здобуттям незалежності України та отриманням можливості вільного міжнародного пересування для громадян розміщення населеного пункту безпосередньо на кордоні з Польщею вплинуло на широкий розвиток сфери обслуговування, сервісу та торгівлі.

Також діють підприємства і організації позаміського значення: електропідстанція, залізнична станція, митниця, прикордонна застава.

Сільське господарство є провідною галуззю господарства міста.

В Устилузі діє міжнародний автомобільний (для легкових автомобілів) перехід Устилуг-Зосин. Державна прикордонна служба веде пряму трансляцію з переходу[3].

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

Найдавніше поселення на території Устилуга існувало ще в епоху міді (III тисячоліття до н. е.). За часів Київської Русі (IX—XII століття н. е.) на тому ж місці було укріплене городище, неподалік від нього — могильник з 29 курганів. Три з них у 1897 році розкопав археолог М. Ф. Біляшевський.

Володимиро-Волинське князівство[ред.ред. код]

Перша згадка про Устилуг у руських літописах належить до 1150 року, коли великий князь київський Ізяслав Мстиславич під час міжусобної боротьби послав в Устилуг «на покорм» своїх союзників-угорців. Пізніше місто згадується в документах, як Устилогов (1545 р.), Усчилуг (1576 р.), Усцилуг (1577 р.), Ружиямполь (польська назва, 1765 р.). Остання назва не прижилась, і з кінця XVIII століття місто знову почали називати Устилугом.

Наприкінці XII століття, після розпаду Київської Русі, Устилуг належав до Володимир-Волинського князівства, а на початку XIII століття входив до складу Галицько-Волинського князівства. В той час він був одним з головних пунктів Волині по торгівлі хлібом, який відправляли водним шляхом до портів Балтійського моря.

Під час навали орд Батия в 1240 році татаро-монгольські завойовники захопили Устилуг, спустошили і зруйнували його. Про це свідчить велика кількість деревного вугілля та попелу, знайденого на території городища. Панування татаро-монголів призвело до занепаду ремесла, яке раніше тут було досить розвинуте.

Литовсько-польське панування[ред.ред. код]

Всередині XIV століття Устилуг захопили литовські феодали, а з 1569 року, згідно з рішенням Люблінського сейму, місто перейшло до Польщі. В період литовсько-польського панування на Волині Устилуг був володінням багатьох феодалів. У 1545 році він належав Я. Крупському, в 1577 році — хелмському каштеляну М. Лисаковському, в XVII столітті — княгині Вишневецькій, у XVIII — князям Любомирським. У XVI—XVII століттях місто було невеликим. Так, у 1570 році тут налічувалося 36 димів і 12 городників.

Розташування на важливому торговельному шляху сприяло тому, що Устилуг у XV—XVI століттях став визначним центром торгівлі зерном у північно-західній частині Волині. З Володимирського і Луцького повітів сюди надходили транспорти із збіжжям, що потім Західним Бугом відправлялось на Захід. Купці, які торгували зерном, мали тут свої склади.

Але розвитку міста дуже перешкоджали феодальні міжусобиці, спустошливі напади татар, а також боротьба за волинські землі, яка велась між Литвою і Польщею. Так, у 1431 році біля Устилуга відбулися збройні сутички між військами литовського князя Свидригайла, противника Кревської унії, і польського короля Ягайла. Крім того, власники Устилуга із своїми слугами робили наїзди на сусідні маєтки, під час яких грабували і вбивали селян. Так, у 1576 році Крупський напав на маєток хелмського каштеляна в с. Бортневі.

У грудні 1653 року місто дуже потерпіло від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом, спалили 23 житлові будинки, 33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. В 1658 році в Устилузі лишилося тільки 10 димів.

У другій половині XVII століття, коли після визвольної війни Польща знову захопила Волинь,

В Устилузі на початку XVIII століття було засновано монастир католицького чернечого ордену капуцинів. У 1747 році тут побудували костел, руїни якого збереглися до наших днів.

Російське панування (1795-1919)[ред.ред. код]

Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії.

Під час навали наполеонівських військ у 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3-тя резервна армія, якою командував генерал О. П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 року 3-тя армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися в руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини — союзники Наполеона. Однак наполеонівські війська перебували на Волині недовго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з’єднавшись з Дунайською армією, якою командував П. В. Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 року на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за р. Західний Буг.

Основним заняттям населення Устилуга були сільське господарство, ремесло й торгівля. З 1845 року в місті діяли 2 невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся вона реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили й кріпаки. Так, поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянськи двори, з них тяглих — 5, піших — 3, городників — 15.

Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який провадилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837—1838 рр. через устилузьку митницю відправляли в Польщу в середньому близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше.

На основі маніфесту і Положень 19 лютого 1861 року кріпаки Устилуга (58 чоловік) здобули волю, а 27 листопада 1862 року була складена уставна грамота, яка визначала земельне забезпечення і повинності селян. Відповідно до неї 8 селянських господарств (із 23) одержали земельні наділи розміром від 6 до 14 десятин, а 15 господарствам (колишнім городникам) відведено лише городи до 1000 кв. сажнів. Отже, майже дві третини селянських дворів після «великої реформи» стали безземельними.

На початку XIX століття в Устилузі відкрито міське училище з польською мовою викладання, що утримувалося на кошти місцевих поміщиків і католицького духовенства. Проте після придушення польського повстання 1831 року це училище уряд закрив і тривалий час в Устилузі ніяких навчальних закладів не було. Тільки в 1875 році в місті почало працювати парафіяльне училище, де викладали Закон Божий, російську мову, арифметику. За станом на 1 квітня 1879 року тут навчалося 33 учні.

Наприкінці XIX — на початку XX століття економічне становище міста майже не змінилося. Як і раніше, більшість населення займалася сільським господарством. Однією з характерних особливостей економіки Устилуга була наявність у ньому великої кількості ремісничих майстерень і дрібних крамниць. Так, у 1892 році в містечку налічувалось 13 ремісників і 110 крамничок. Промислових підприємств, по суті, не було — тут працювало 3 невеличкі заводи, що виробляли кісткове борошно, а на одному виготовляли свічки. Устилуг був перевалочним пунктом торгівлі хлібом. На початку XX століття вниз по Західному Бугу щорічно вивозилося 30 тис. пудів зерна і сплавлялося будівельного лісу на 40 тис. крб. Напередодні першої світової війни в Устилузі з більших підприємств працювали спиртоочисний і винокурний заводи, 2 водяні млини. Всі вони належали поміщикам Бєлянкіним, які мали 2090 десятин землі.

У травні 1915 року австро-німецькі війська прорвали російський фронт у районі Тарнува—Горлиці. Російська армія відступила. Багато жителів Устилуга евакуювалося на схід. У місто ввійшли австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року.

Польсько-радянське підпорядкування (1919-1921)[ред.ред. код]

Після краху кайзерівської Німеччини Устилуг у січні 1919 року захопили біло-польські війська, а 15 серпня 1920 року, під час польсько-радянської війни, його визволила окрема Башкирська кавалерійська бригада під командуванням О. В. Горбатова. В Устилузі було встановлено Радянську владу. Проте у вересні 1920 року місто знову захопили білополяки.[4]

(Розділ недопрацьований)

У складі Другої Речі Посполитої (1921-1939)[ред.ред. код]

Після укладання Ризького миру 18 березня 1921 р. Устилуг відходить до складу Другої Речі Посполитої.

(Розділ недопрацьований)

У складі Радянської України (1921-1939)[ред.ред. код]

(Розділ недопрацьований)

Велика вітчизняна війна (1941-1945)[ред.ред. код]

1941 рік знову перериває мирне життя Устилуга, який, як прикордонне місто, один з перших прийняв удар фашистських полчищ. Безприкладним подвигом і життям боронили землю майор Неплюєв, лейтенант Чумовицький, старший політрук Тесля, старшина Іван Іванович Пархоменко[5] (його ім`я зараз носить Відділ прикордонної служби «Пархоменкове» імені Пархоменка Івана Івановича) та інші герої.

В самому Устилузі та навколо нього, як і вздовж усього кордону з Польщею досі збереглися ДОТи, збудовані перед Другою світовою війною. Частина з них (переважно ті, що знаходяться в межах населених пунктів) зруйновані або напівзруйновані, але більшість збереглися в доброму стані. У перші дні Великої вітчизняної війни воїни Володимир-Волинського укріпрайону прийняли на себе основний удар німецьких військ[6]. Багато з них загинули у ДОТах, обороняючи рубежі. Серед них найбільш відомий подвиг Героя Радянського Союзу, командира взводу лейтенанта Сергія Гуденка, який загинув[4], захищаючи дорогу Устилуг-Володимир-Волинський.

(Розділ недопрацьований)

У складі Радянської України (1954-1991)[ред.ред. код]

(Розділ недопрацьований)

У складі незалежної України[ред.ред. код]

Широкі можливості відкрились для Устилуга з набуттям Україною незалежності. Сьогодні Устилуг переживає нову віху в своїй історії. З відкриттям міжнародного переходу Устилуг-Зосин особливо зросла роль міста. Після здобуття Незалежності України в місті відкрито міжнародний автоперехід з Польщею Устилуг-Зосин.

У серпні 2015 року місто стало центром новоствореної Устилузької міської громади.

(Розділ недопрацьований)

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятки Устилуга[ред.ред. код]

На місцевому обліку донедавна знаходилися дві пам'ятки історії (городище та будинок І. Ф. Стравинського) та сім пам'яток архітектури[7]:

  • Каплиця першої половини XIX ст.,
  • Будинок сім'ї Носенків початку ХХ ст.,
  • Будинок І. Ф. Стравинського 1906 року,
  • Митниця 1908 року,
  • Петропавлівська церква 1920 року на кладовищі по вул. Пархоменка, 44,
  • Фахверковий млин 1924 року (згорів у 2000-х роках).
  • Костел XVIII ст. (архітектором вважають Паоло Фонтану).[8]

На території міста розташоване городище ІХ-ХІІ ст. — археологічна пам'ятка, охоронний номер 444 (рішення Виконкому Устилузької м/р457-р від 16.10.1978 р.).[9].

Устилуг, знак при в`їзді в місто

Між селом Бубнів та містом Устилуг розташований гідрологічний заказник місцевого значення Луга, а на північний захід від міста — Устилузький заказник.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • При в'їзді в Устилуг (біля сучасного приміщення Устилузького лісництва та напроти школи) ростуть ясени, посаджені у 1861 р. з нагоди скасування кріпосного права (охороняються законом).
  • В післявоєнні роки і до 1990-х років в Устилуг, який входив у прикордонну зону, жителям міста можна було потрапити лише при наявності спецальної перепустки, яку видавав відділ міліції за місцем проживання гостя. Перепустка видавалася на підставі особистого запрошення жителя Устилуга, затверджена міською радою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
  2. Волинська область. Вікіпедія (uk). Процитовано 2016-02-24. 
  3. Устилуг - Зосін | Офіційний сайт Державної прикордонної служби України (Держприкордонслужба). dpsu.gov.ua. Процитовано 2016-02-23. 
  4. Устилуг, Володимир-Волинський район, Волинська область. Історія міст і сіл Української РСР (ru-RU). Процитовано 2016-02-24. 
  5. ВІДДІЛ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ «ПАРХОМЕНКОВЕ» ІМЕНІ ПАРХОМЕНКА ІВАНА ІВАНОВИЧА | Офіційний сайт Державної прикордонної служби України (Держприкордонслужба). dpsu.gov.ua. Процитовано 2016-02-24. 
  6. Владимир-Волынский УР. Фортификация. vn-parabellum.com. Процитовано 2016-02-24. 
  7. volodymyrmuseum. ДОЛЯ ПАМ’ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УСТИЛУГА. volodymyrmuseum.com. Процитовано 2016-02-23. 
  8. Стаття Костел святого Івана Хрестителя та монастир капуцинів (Старокостянтинів)
  9. http://volodymyrmuseum.com/publications/32-publications/naukovi-statti/85-dolya-pamyatok-kulturnoyi-spadshchyny-ustyluha

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.