Устимчик Володимир Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Ф
Володимир Устимчик
Устимчик Володимир.jpg
Особові дані
Повне ім'я Володимир Костянтинович
Устимчик
Народження 5 травня 1952(1952-05-05)
  Кривий Ріг, УРСР
Смерть 5 березня 2000(2000-03-05) (47 років)
  Кривий Ріг, Україна
Зріст 166 см
Вага 62 кг
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єру
Юнацькі клуби
1973 СРСР «Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1969—1972 СРСР «Кривбас» 115 (9)
1973—1981 СРСР «Чорноморець» (Одеса) 223 (25)
1982—1983 СРСР «Дніпро» (Дніпроп.) 63 (9)
1984—1985 СРСР «Кривбас» 64 (7)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1994 Україна «Дунай» (Ізмаїл)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Володимир Костянтинович Устимчик (нар. 5 травня 1952, Кривий Ріг, УРСР, пом. 5 березня 2000, Кривий Ріг, Україна) — радянський футболіст та український тренер. Півзахисник. Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1974). Майстер спорту СРСР (1974). Чемпіон СРСР (1983).

Освіта вища. Закінчив Одеський політехнічний інститут.

Життєпис[ред.ред. код]

Вихованець криворізького футболу, почав грати в групі підготовки «Кривбасу» в 1966 році.

В одеський «Чорноморець» потрапив, погравши за «Кривбас» і дубль київського «Динамо». У 1974 році разом з «моряками» став бронзовим призером чемпіонату СРСР.

У 1975 році Устимчик з чотирма голами розділив лаври найкращого снайпера «Чорноморця» в компанії ще з трьома одноклубниками, а в 1976 році потрапив в число 33 найкращих футболістів Української РСР (№3 серед центральних півзахисників). Однак найпродуктивніші сезони в Одесі у нього вийшли, починаючи з 1977 року. Володимир багато грав і багато забивав, провів 2 гри в Кубку УЄФА[1]. Його технічний футбол зачаровував уболівальників.

У «Дніпро» Володимир Устимчик прийшов в 29-річному віці, коли в радянському футболі гравці зазвичай закінчували кар'єру. Однак свого останнього слова у футболі він на той час ще не сказав, що незабаром і довів своєю блискучою грою. У сезоні 1983 року Устимчик в складі дніпропетровського клубу став чемпіоном СРСР. У золотому матчі проти «Спартака» 6 листопада 1983 року Володимира Устимчик вивів дніпропетровську команду з капітанською пов'язкою[2]. В березні 1984 року покинув команду.

У грі Устимчик був технічний, легкий, рухливий. Добре орієнтувався на полі, мав диспетчерські здібності, корисно діяв в підіграванні партнерам[3].

Бутси на цвях Устимчик повісив в рідному Кривому Розі, відігравши за «Кривбас» ще два повноцінних сезони.

Після завершення кар'єри гравця футбольна кар'єра у великого майстра, на жаль, не склалася. Устимчик нерідко безслідно зникав з поля зору уболівальників, лише зрідка давав про себе знати. Як, наприклад, в 1994 році, коли працював головним тренером ізмаїльського «Дунаю». Це єдине, що відомо про його подальшу долю.

Через рік після смерті, в 2001 році, Володимир Устимчик був включений до числа найкращих футболістів Одеси ХХ століття і символічну збірну «Чорноморця» всіх часів.

Досягнення[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Усатюк Ю. І. «Відлиті в бронзі». - Одеса: ВМВ, 2014. - с. 368., іл. ISBN 978-966-413-496-2

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]